Рішення № 101339548, 22.11.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/4815/21

пр.№ 2/464/1422/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

у складі: судді Шашуріної Г.О.,

секретаря судового засідання Бенцак А.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

третьої особи ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Левик С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 464/4815/21 за позовом ОСОБА_1 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження,

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Сихівської Львівської міської ради № 335 від 11 червня 2021 року, про затвердження висновку «Відділу у справах дітей» Сихівського районного управління «Служба у справах дітей» департаменту Львівської міської ради про підтвердження місця проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для його тимчасового виїзду за межі України, покликаючись, що таке розпорядження є незаконним, необґрунтованим, таким, що суперечить інтересам дитини та порушує її права як матері.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу передано судді Шашуріній Г.О.

Ухвалою судді від 05 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні позивач позов підтримала, просила такий задоволити.

Представник відповідача просив залишити позов без задоволення, у зв`язку з його безпідставністю.

Третя особа та її представник просили залишити позов без розгляду, покликаючись що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду про оскарження розпордження.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.ст.12,81 ЦПК України).

Позивач та третя особа є батьками малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 липня 2016 року.

Предметом оскарження у даній справі є розпорядження Сихівської Львівської міської ради № 335 від 11 червня 2021 року, про затвердження висновку «Відділу у справах дітей» Сихівського районного управління «Служба у справах дітей» департаменту Львівської міської ради про підтвердження місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для його тимчасового виїзду за межі України.

Пунктом 72-1 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. N 866 (надалі в тексті рішення Порядок), передбачено перелік документів, які має подати до служби у справах дітей за місцем проживання дитини для підтвердження місця проживання дитини під час вирішення питання її тимчасового виїзду за межі України з метою, визначеною частиною п`ятою статті 157 Сімейного кодексу України (лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей), той з батьків, з ким проживає дитина.

Так, той з батьків, з ким проживає дитина, подає до служби у справах дітей за місцем проживання дитини такі документи:

-заяву;

-копію паспорта заявника;

-копію паспорта дитини (у разі наявності);

-довідку про реєстрацію місця проживання заявника (у разі коли в паспорті відсутні дані про реєстрацію місця проживання);

-довідку про реєстрацію місця проживання дитини;

-копію свідоцтва про народження дитини;

-копію рішення суду про розірвання шлюбу (у разі наявності);

-підтвердження про відправлення рекомендованого листа згідно з вимогами, передбаченими абзацом першим ч. 5 ст. 157 Сімейного кодексу України (у разі наявності);

-копію документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (подається для тимчасового виїзду за межі України дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа або паліативної допомоги).

Служба у справах дітей за результатами розгляду зазначених документів, відвідування дитини за місцем її проживання, проведення бесіди з тим із батьків, хто проживає окремо від дитини (у разі можливості її проведення), або бесіди з дитиною, яка досягла 14 років, готує висновок про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України за формою згідно до додатком 13 та один з таких проектів рішень/розпоряджень районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади: про затвердження висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України; про відмову у затвердженні такого висновку.

Пунктом 72-1 Порядку також передбачено виключний перелік підстав для відмови у затвердженні висновку про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України є: неподання заявником документів, передбачених цим пунктом; наявність рішення суду, в якому визначено місце проживання дитини з іншим із батьків або відкриття провадження у справі щодо визначення місця проживання дитини; встановлення під час відвідування дитини, бесіди з дитиною, яка досягла 14 років, недостовірних відомостей, поданих заявником, щодо місця її проживання.

Відповідно до статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Підстав для відмови у затвердженні висновку про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду та які б порушували цивільне або сімейне право позивача, судом не встановлені.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга і третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 712/10623/17) вказала на те, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.

З матеріалів справи вбачається, що третьою особою ОСОБА_3 подано всі документи, передбачені п. 72-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини».

На час затвердження зазначеного висновку відсутнє рішення суду, яке набрало законної сили та яким встановлено місце проживання дитини з іншим із батьків.

Як вбачається з матеріалів справи, між батьками малолітньої дитини склались непрості взаємовідносини, незгода матері на надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі країни, спір про участь батька у вихованні дитини. Таким чином, наявність між даними особами конфлікту, також вплинуло на вирішення між ними питання пов`язаних з інтересами дитини.

При розгляді справи судом насамперед враховуються інтереси неповнолітньої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Суд наголошує, що п. 72-1 Порядку № 866 не передбачає способів встановлення фактичного місця проживання дітей, у ньому йдеться лише про розгляд документів, передбачених цих пунктом, серед яких щодо підтвердження місця проживання вказані лише: копії паспортів заявника і дитини (у разі наявності); довідку про реєстрацію місця проживання заявника; довідка про реєстрацію місця проживання дитини; копія свідоцтва про народження дитини; копія рішення суду про розірвання шлюбу (у разі наявності); підтвердження про відправлення рекомендованого листа згідно з вимогами, передбаченими абзацом першим частини п`ятої статті 157 Сімейного кодексу України (у разі наявності); копію документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу.

Разом із тим, суд зазначає, що оскаржуваним розпорядженням не надано право для виїзду дитини за кордон, а затверджено висновок про підтвердження місця проживання дитини з батьком для тимчасового виїзду за кордон із батьком у визначений період.

З урахуванням наведеного, суд приходить переконання, що позивачем не обґрунтовано порушення відповідачем вимог п.72-1 Порядку № 866 при прийняття оскаржуваного рішення, у зв`язку із чим в задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.12, 13, 82, 141, 206, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України,

у х в а л и в :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду Через Сихівський районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1

відповідач Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 25258931, пр. Червоної Калини, 66

третя особа ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2

Повне рішення суду складено 22 листопада 2021 року.

Суддя Г.О.Шашуріна