Рішення № 101339221, 22.11.2021, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6336/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді – Кирилюка А.І.,

при секретарі – Бондаренко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому, просить стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на її користь недораховану та невиплачену заробітну плату за період з січня 2010 року по вересень 2015 року в розмірі 49 947 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 74 916 грн. 52 коп., а також стягнути з відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона з 03.08.2004 року по 30.06.2021 року працювала на посаді ізолювальника в різного типу цехах у Львівському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго» та була звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Позивач зазначає, що з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2015 року відповідач порушував її трудові права та законодавство про працю, а саме здійснював нарахування заробітної плати із заниженням її розміру, що призвело до недоплати за вищевказаний період належної їй заробітної плати. Так, оскільки відповідач всупереч умовам колективного договору, умов галузевої та територіальної угод самовільно визначив мінімальну заробітну плату на підприємстві, що була нижчою від передбаченої Законом України «Про державний бюджет України», відтак нарахування та виплата заробітної плати, проводилась неправильно із суттєвим їх заниженням. В зв`язку з наведеним просить позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача позов не визнав, зазначивши що виплата заробітної плати у ЛМКП «Львівтеплоенерго» регулюється наказами «Про зміни в оплаті праці працівників», які є чинними та не були скасовані, а встановити порушення трудових прав позивача можливо лише шляхом визнання наказів такими, що не відповідають Закону України «Про оплату праці». Крім цього, зазначає про те, що позивач зобов`язаний сплатити податки та інші обов`язкові платежі за рішенням суду.

Представник позивача у відповіді проти відзиву заперечила, надавши пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01.09.2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. /а.с.126-127/

Згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту ст.12, 81 ЦПК України убачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики /довідники/.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки /схеми посадових окладів/ провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних /міжпосадових/ співвідношень розмірів тарифних ставок /посадових окладів/.

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації /профспілковим представником/.

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України «Про оплату праці», основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про оплату праці», тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів)

Згідно із ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Судом встановлено, що позивач з 03.08.2004 року по 30.06.2021 року працювала на посаді ізолювальника в різного типу цехах у Львівському комунальному підприємстві «Львівтеплоенерго» та була звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. /а.с.17-18/

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14 листопада 2013 року

встановлено допущення порушення на ЛМКП «Львівтеплоенерго» належного рівня оплати праці та директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, і накладено на нього стягнення штраф у розмірі 510 (п`ятсот десять) грн. /а.с.54-55/

Згідно окремої ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2015 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дотримується умов колективного договору, а саме п. 16.1 Колективного договору на 2012-2013 роки та п. 1.1.3 Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2011 роки та п. 2 Територіальної угоди на 2012-2014 роки в частині визначення тарифної ставки. /а.с.105-106/

Як вбачається із матеріалів справи відповідач внутрішніми наказами встановлював мінімальні тарифні ставки робітника першого розряду на основі якого проводив розрахунок і виплату заробітної плати, чим порушував трудове законодавство, що призвело до порушення прав позивача.

При цьому, розміри мінімальної заробітної плати на 2012-2015 роки встановлені Законами України: «Про Державний бюджет на 2012 рік» від 22.12.2011р. № 4282-VІ, «Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012р. № 5515-VІ, «Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014р., № 719-VІІ та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-VІІ і становили: на 2012 рік: з 1 січня -1073,00 грн., з 1 квітня - 1094.00 грн., з 1 липня - 1102,00 грн., з 1 жовтня - 1118,00 грн., з 1 грудня - 1134,00 грн.; на 2013 рік: з 1 січня - 1147,00 грн., з 1 грудня - 1218,00 грн.; на 2014 рік: 1218.00 грн.; на 2015 рік: з 1 січня – 1218,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, вищевказаними судовими рішеннями встановлено порушення відповідачем вимог законодавства про оплату праці в період 2010-2015 рр. в частині визначення розміру тарифної ставки. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення.

Згідно умов Колективного договору ЛМКП „Львівтеплоенерго на 2012-2013 рр. ЛМКП „Львівтеплоенерго погодилося враховувати норми та положення генеральної, галузевої, регіональної та міської угод, а також ЗУ «Про Державний бюджет України».

Законом України "Про колективні договори і угоди" (далі-Закону) визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Положеннями цього Закону також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (ч.2 ст.5), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (ч. 3 ст. 8).

Згідно із абз. 4, 5 ч.1 ст.5 Закону України "Про оплату праці" (далі-Закону) організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів.

Відповідно до ч.1 ст.14 цього Закону договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Частиною 1 ст.15 цього Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Аналогічні положення містяться в ст. 97 КЗпП України.

За змістом зазначених норм встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов`язковим для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії угоди.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці", суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відтак, застосування умов галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод є обов`язком відповідача й не залежить від наявності відповідних положень в колективному договорі, і має на меті забезпечення гарантій, встановлених для працівників законодавством.

Оскільки встановлено факт порушення відповідачем законодавства про оплату праці, то ця обставина є підставою для задоволення позову.

Окрім цього, статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати і провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

01 січня 2001 року набрав чинності Закон України № 2050-111 від 19.10.2000 р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно із ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Згідно поданих позивачем розрахунків вбачається, що заборгованість заробітної плати з січня 2010 року по вересень 2015 року становить 49 947 грн. та розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати становить 74 916 грн. 52 коп. /а.с.9-14/

Відповідач проти поданого позивачем розрахунку заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не заперечив, контррозрахунку не надав.

Таким чином, враховуючи, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» у визначені законодавством строки не виплатило позивачу заробітну плату, що потягло за собою втрату частини доходів позивача у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, а відтак, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Разом з цим, п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Зі змісту ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, понесені позивачем, що стверджується матеріалами справи. /а.с.47-49/

Згідно із ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати - задовольнити.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2015 року, в розмірі 49 947 гривень, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 74 916 гривень 52 копійки, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 3 000 гривень.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави 908 гривень судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи.

Позивач: ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 ./

Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго»,/ місцезнаходження: 79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1, код ЄДРПОУ – 05506460./

Суддя:/підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Кирилюк А.І.