Ухвала суду № 101337972, 22.11.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2/759/7455/21

ун. № 759/26251/21

У Х В А Л А

22 листопада 2021 року м. Київ

Суддя Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури, -

встановив:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1 043 321,58 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, завданої незаконними діями прокуратури та судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2021 р. визначено головуючого суддю Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О.

Вивчивши матеріали позовної заяви, вважаю, що справу слід передати за підсудністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 ЦПК).

Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Питання про підсудність справ визначається цивільним процесуальним кодексом України.

За загальним правилом, яке міститься у ч. 2 ст. 27 ЦПК України, передбачено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно ст 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

За висновком Верховного суду України у справі № 6-501цс17 шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Із системного аналізу норм, передбачених у ч. 4 ст. 28 ЦПК України та ст. 1176 ЦК України слідує, що відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України право вибору суду належить позивачу лише у випадку, коли він звертається до суду з позовом, який пов`язаний з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, тобто з позовом про відшкодування шкоди у порядку, передбаченому ст. 1176 ЦК України.

Як вбачається з позовних вимог ОСОБА_1 просить стягнути стягнути матеріальну та моральну шкоду, завдану у зв`язку з неповерненням тимчасово вилученого майна, яке було вилучено в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.01.2018 року за № 42018000000000123 в ході проведення обшуку 21.03.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 37 800,00 доларів США, які належать ОСОБА_1 , який жодного процесуального статусу в даному кримінальному провадженні не має. Арешт на вказані грошові кошти не накладено, проте прокурором не повернуті власнику, що порушує його права та завдає матеріальну та моральну шкоди.

Враховуючи викладене, вирішуючи питання про підсудність, суддя приходить до висновку, що правила альтернативної територіальної підсудності у цивільному судочинстві не можуть бути застосовані у цій справі.

Інші відомості, які б могли свідчити про правомірність розгляду позовної заяви саме Святошинським районним судом м. Києва позивачем не зазначені, а відповідні докази до позовних матеріалів не надані.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та склад сторін, питання щодо підсудності має вирішуватися за загальним правилом визначення підсудності, передбаченим частиною 2 статті 27 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Місцезнаходження Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6), що територіально відноситься до Печерського району міста Києва.

Отже, розгляд даного позову територіально підсудний Печерському районному суду м. Києва.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно із ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.

Враховуючи викладене, позовну заяву ОСОБА_1 слід передати на розгляд за підсудністю до належного суду, а саме до Печерського районного суду м. Києва.

Керуючись ч. 2 ст.27, п. 1 ч. 1 ст.28, 31,260,353 ЦПК України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ :

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури, передати за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (вулиця Володимирська, 15, м. Київ, 01601).

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Передача справи здійснюється не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Суддя Ю.О. Твердохліб