Рішення № 101333334, 24.11.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12904/21

Провадження № 2-а/344/258/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Польської М.В.

секретаря Федоришин М.З.

за участі позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Дикого П.П.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності начальника Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Француз Г.І. щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженню №63785500; скасування постанови про закриття ВП №63785500 від 09.12.2020р.; стягнення судових витрат у розмірі судового збору у розмірі 908.00грн, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в серпні 2021р. в суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності начальника Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Француз Г.І. щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженню №63785500; скасування постанови про закриття ВП №63785500 від 09.12.2020р.; стягнення судових витрат у розмірі судового збору у розмірі 908.00грн.

Позов обґрунтовано тим, що постановою Восьмого апеляційного окружного адміністративного суду від 21.01.2020р. зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі однорічної зарплати, видано 26.02.2020р. виконавчий лист №340/620/17. Стягувач пред`явив його до примусового виконання і 01.12.2020р. було відкрито ВП №63785500, але 09.12.2020р. було закінчено дане ВП. Постанова головного держвиконавця про закінчення ВП №63785500 була оскаржена позивачем 18.12.2020р до начальника відділу, а 31.01.2021р. до заступника начальника управління, обидві скарги залишились без відповіді та реагування.

Ухвалою від 25.08.2021р. позов було залишено без руху (сплата судового збору та відсутність обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку).

13.09.2021р. позивач усунув недоліки та просив поновити строк звернення до суду.

Ухвалою від 16.09.2021р. поновлено строк звернення до суду та прийнято позов до розгляду.

22.10.2021р. третя особа подала письмові пояснення в яких зазначено, що на виконання постанови Восьмого апеляційного окружного адміністративного суду від 21.01.2020р. та відповідно до п.8 ст.92 Лісового кодексу України (в редакції чинній на 14.03.2014р.), з врахуванням довідки ДП «Кутський лісгосп» від 05.02.2020р., заробітна плата ОСОБА_1 за 2013 рік складає 0грн., а отже й була нарахована та призначена до виплати грошова одноразова допомога у розмірі однорічної заробітної плати - 0грн., тому рішення суду було виконано боржником у цьому розмірі, про що повідомлено орган ДВС. А отже, позов є безпідставним.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судові засідання не з`явився, пояснень письмових щодо спору не надав.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив вимоги з підстав викладених у письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що на виконанні у відповідача перебувало з 01.12.2020р. виконавче провадження №63785500 за виданим 26.02.2020р. виконавчим листом №340/620/17 про зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі однорічної зарплати (а.с.10-12).

Видачі виконавчого листа №340/620/17 передувало ухвалення постанови Восьмого апеляційного окружного адміністративного суду від 21.01.2020р. (а.с.6-9) за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду від 03.10.2019р.

Так, як вбачається з рішення апеляційного суду, предметом оскарження до суду за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, була відмова у виплаті одноразової допомоги у розмірі п`ятирічної заробітної плати в сумі 207 694грн. на підставі Акту Н-5 та Н-1 та ст.92 Лісового кодексу (підстави позову позивачем ОСОБА_1 були 09.09.2019р. змінені з ч.7 ст.92 Лісового кодексу на ч.8 ст.92 Лісового кодексу з вимогою виплати одноразової допомоги у розмірі однорічної заробітної плати), а також виплату моральної шкоди в розмірі 25000грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.10.2019р. позов задоволено було частково та зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі однорічної зарплати в розмірі 19080грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції у справі №340/620/17, позивач у позові виходив із розрахунків станом на 21.07.2016 року, із чим суд І інстанції не погодився, адже положеннями ч. 9 ст. 92 Лісового кодексу України вказано, що річна заробітна плата посадової особи державної лісової охорони, що береться для нарахування розміру одноразової допомоги, включає всі види грошових виплат, які одержала посадова особа за час роботи за останньою посадою за рік, що передував рокові загибелі або ушкодження здоров`я. В матеріалах справи наявна довідка від 21.07.2016 року за №01-3/310 видана роботодавцем позивача, в якій вказано, що посадовий оклад майстра лісу станом на 13.07.2011 року становив 1590,00 грн. з урахуванням гірських, а станом на 18.07.2016 року - 3161,25 грн. з урахуванням гірських. Оскільки норма закону передбачає, що для нарахування розміру одноразової допомоги береться сума всіх грошових виплат за останньою посадою за рік, що передував рокові ушкодження здоров`я, то суд при розрахунку враховував посадовий оклад майстра лісу саме станом на 13.07.2011 року (що становив 1590,00 грн.), оскільки це був рік, який передував отриманню травми (ушкодженню здоров`я), а не рік, який згодом настав і на який помилково посилався позивач із розрахунків станом на 21.07.2016 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив наступне.

З лютого місяця 1993 року ОСОБА_1 працював лісником в Кутському лісокомбінаті, а згодом, 13.07.2011 року його було переведено на посаду майстра лісу Березівського лісництва ДП «Кутське лісове господарство». З 14.03.2013 року по 11.03.2014р. він перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 6-річного віку.

Згідно акту повторного спеціального розслідування нещасного випадку (відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015), затвердженого начальником Управління Держпраці в Івано-Франківській області 01.07.2016, складеного 22.06.2016 за формою Н-5, даний нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, так як подія мала місце 13.03.2014 року. Сума виплат нарахована судом першої інстанції була проведена судом за рік, що передував події та взято за основу оклад майстра лісу станом на 13.07.2011р. в розмірі 1590грн. х на 12 місяців, що склало 19080грн.

ОСОБА_1 27.06.2016р. та 21.08.2017р. (повторно) звернувся до відділу ДФСС про надання йому одноразової допомоги на підставі Акту Н-5 та Н-1 та ст.92 Лісового кодексу України, а також ст.34 закону України «Про загальнообов`язкове страхування». Згідно довідки до Акту огляду МСЕК від 26.04.2018р. ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності з повторним оглядом 29.01.2019р.

За ч.8 ст.92 Лісового кодексу України (в редакції чинній на час отримання позивачем травми), у разі нанесення посадовій особі державної лісової охорони тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням нею службових обов`язків, що не перешкоджають надалі займатися професійною діяльністю, їй виплачується одноразова допомога в розмірі однорічної заробітної плати за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується впорядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці".Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Отже, як зазначив апеляційний суд, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі однорічної заробітної плати, а тому слід зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі однорічної зарплати, у задоволенні решта вимог відмовити, а вимоги в частині стягнення моральної шкоди залишити без розгляду.

Отже, слід звернути увагу, що при скасуванні рішення першої інстанції, апеляційний суд у постанові від 21.01.2020р. не визначав такого розміру коштів, які підлягають виплаті, зобов`язавши відповідача нарахувати такі суми, і не обумовлював підстави виключення з рішення суду визначеної у скасованому рішенні судом суми виплати у розмірі 19080грн. Як висновок, нарахування покладено на виконавця-боржника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області за рішенням суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині незаконності постанови відповідача про закриття ВП №63785500 від 09.12.2020р., позивач зазначив, що нарахована одноразова допомога стягувачу (позивачу) в розмірі однорічної зарплати саме в сумі 0 гривень він вважає визначена невірно, а рішення суду – не виконано.

Так, в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вказав на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України №439 від 26.06.2015р., якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, в новій редакції, вказано у п.9, що якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку (доходу, грошового забезпечення), середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день розірвання трудового договору, припинення підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з одержанням доходу безпосередньо від такої діяльності - для страхування на випадок безробіття, на день настання страхового випадку для добровільно застрахованих осіб за страхуванням з тимчасової втрати працездатності та на день настання права на страхову виплату для добровільно застрахованих осіб за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Також звернув увагу й на інші пункти цього Порядку.

Третя особа в частині поданої до органів ДВС довідки суми таких нарахованих коштів у розмірі 0 грн., вказала на те, що на виконання рішення суду від 21.01.2020р. та ч.8 ст.92 Лісового кодексу України (станом на час події 14.03.2014р.) ДП «Кутський лісгосп» 05.02.2020р. видав довідку з відомостями про зарплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р у розмірі 0.00 грн. (а.с.57-58) після чого, 26.03.2020р. Верховинським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області було винесено постанову №1 про призначення посадовій особі державної лісової охорони одноразової допомоги в розмірі однорічної зарплати в сумі 0 гривень (а.с.56), дана постанова надіслана ОСОБА_1 та отримана ним 02.04.2020р. Іншого механізму розрахунку законодавство не передбачає.

Судом було з`ясовано у позивача про факт отримання такої постанови №1 Верховинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 26.03.2020р. про призначення йому одноразової допомоги в розмірі однорічної зарплати в сумі 0 гривень, та чи була така предметом оскарження, на що надано відповідь, що оскаржував дану постанову до вищестоящого керівника, але все залишилось без змін (переписку чи інших доказів щодо цього до матеріалів справи не долучалось). Отже, в судовому порядку дії та рішення органу, який нарахував та призначив ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі однорічної зарплати в сумі 0 гривень, не оскаржувались.

Оскільки виконавче провадження було відкрите тільки 01.12.2020р., після такого відкриття ВП, 09.12.2020р. боржник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області надіслало заяву до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (а.с.59-60) про фактичне виконання 26.03.2020р. рішення суду (проведення нарахування та виплати), а тому постанова Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про закінчення ВП (а.с.14) з цих підстав та отриманої заяви боржника, винесена правомірно. При цьому, доводи позивача про те, що саме Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зобов`язаний був оскаржити рішення Верховинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 26.03.2020р., якою невірно проведено нарахування та виплата стягувачу в розмірі 0грн., не заслуговують на увагу суду, так як саме стягувач має право оскаржити дії та рішення боржника, і у разі скасування судом такого рішення чи визнання дій протиправними (а у даній адміністративній справі дії третьої особи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області як боржника у ВП не є предметом оскарження), постанова про закриття провадження може бути скасована.

Слід також зазначити, що вказану частину 8 статті 92 Лісового кодексу України, яка діяла на час події 14.03.2014р. було виключено з 1 січня 2015 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» №77-VIII від 28.12.2014.

Але таке виключення не вплинуло на право позивача, яке відновлено судовим рішенням, що поклало на відповідача обов`язок здійснити нарахування, перед проведенням виплати.

Водночас, за ч.9 ст. 92 Лісового кодексу України річна заробітна плата посадової особи державної лісової охорони, що береться для нарахування розміру одноразової допомоги, включає всі види грошових виплат, які одержала посадова особа за час роботи за останньою посадою за рік, що передував рокові загибелі або ушкодження здоров`я.

Саме дану норму застосовував суд першої інстанції при ухваленні рішення від 03.10.2019р. та при визначенні суми виплати в розмірі 19080грн., яка враховує посадовий оклад майстра лісу, але не за останній рік, а станом на 13.07.2011 року (становив 1590,00 грн.). Однак як вже зазначено вище постановою Восьмого апеляційного окружного адміністративного суду від 21.01.2020р., яке набрало законної сили, рішення скасоване і в цій частині зобов`язано нарахувати та виплатити – без зазначеної суми, оскільки саме нарахування судом не взято до уваги як вірне, поклавши на відповідача обов`язок спочатку нарахувати, а потім виплатити кошти.

ОСОБА_1 було відомо з квітня 2020р. про прийняття рішення 26.03.2020р. Верховинським відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області який своєю постановою визначив розмір одноразової допомоги в розмірі однорічної зарплати - 0 гривень, на підставі отриманої довідки ДП «Кутський лісгосп» від 05.02.2020р. про зарплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р

Такі дії щодо нарахування ДП «Кутський лісгосп» та як наслідок прийнятого рішення про призначення Верховинським відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області ОСОБА_1 одноразової допомоги в розмірі однорічної зарплати в сумі 0 гривень, предметом оскарження, як вказано вище не були, іншого матеріали справи не містять.

Відповідач не є боржником за рішенням суду, по примусовому виконанню якого було відкрито виконавче провадження, а також не перевіряє правильність нарахування боржником коштів, сума яких у рішенні суду не вказана.

За вимогами п.9.ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (зі змінами та доповненнями) виконавче провадження підлягає закінченню у разі в т.ч. фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

А тому, дії відповідача щодо винесення оскаржуваної постанови, на переконання суду, були вчинені у відповідності до вищезазначеної норми, а тому у задоволенні вимог про скасування постанови про закриття ВП №63785500 від 09.12.2020р., слід відмовити за недоведеністю.

Постанова головного держвиконавця про закінчення ВП №63785500 та дії виконавця, також були оскаржені позивачем 18.12.2020р до начальника відділу примусового виконання, в змісті якої Васкул В.П. зазначив про необхідність виплатити йому кошти в сумі 19080грн. за рішеннями судів (однак така сума, є помилковою так як вона не була визначена судовим рішенням, що набрало законної сили) (а.с.15-17), а 31.01.2021р. скарга подана до заступника начальника управління, обидві скарги як зазначає позивач залишились без відповіді та реагування. Також, 01.03.2021р. він звернувся зі скаргою до Міністерства юстиції України (а.с.39-40). Позивач перед судом пояснив, що відповідей по всіх трьох скаргах він не отримував, відповідач в судові засідання не з`явився, і такі доводи щодо отриманої саме ним скарги від 18.12.2020р. не спростував.

В частині вимог щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженню №63785500, то позивач доводив те, що органом ДВС по перше не взяв до уваги заяви стягувача про залучення його виконавчих дій та клопотання про накладення арешту на кошти боржника, по друге прийнята відповідачем неправдива інформація боржника, яка неперевірена головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Іваночко В.Ю., який при прийнятті оскаржуваної постанови грубо порушив вимоги ст.16,18,26 п.5,39,47 Закону України «Про виконавче провадження, по третє не розглянуті скарги подані стягувачем.

Щодо цього судом встановлено, що зміст заяви стягувача ОСОБА_1 від 11.11.2020р.про як він зазначає залучення його до виконавчих дій, яка відправлена 23.11.2020р. (а.с.12) стосувалась саме питання відкриття ВП.

Подане ним клопотання про накладення арешту на кошти боржника від 16.02.2021р. (а.с.13) доказів відправки адресату не містить, чи отримувалось таке судом також не вдалось з`ясувати, але оскільки предметом судового рішення було вчинення дій, а не стягнення коштів, то врахування такої заяви про арешт коштів, яке накладається при стягненні конкретної суми коштів чи не врахування на подальше виконання рішення в частині першочергового проведення нарахування з подальшою виплатою, на переконання суду вплинути не могло.

Щодо того, що прийнята відповідачем неправдива інформація від боржника, яка була неперевірена головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Іваночко В.Ю., який при прийнятті оскаржуваної постанови грубо порушив вимоги ст.16,18,26 п.5,39,47 Закону України «Про виконавче провадження», то як вже зазначено вище, відповідач не є боржником за рішенням суду по примусовому виконанню якого відкрито виконавче провадження, не перевіряє правильність нарахування боржником та як наслідок виплату коштів, сума яких у рішенні суду не вказана.

Так, за ст.16 Закону України «Про виконавче провадження» сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.

За ст.18 цього ж закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний в т.ч.: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має й певні права, зазначені в цій статті. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Водночас, за ч.6 ст.26 за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п.9 ч.1 ст.39 цього ж закону).

Порядок виплати стягнутих грошових сум, врегульований ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а саме грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Отже, на всі норми закону, на які посилався позивач, дотримувались відповідачем.

Порядок виконання рішень немайнового характеру, передбачено ст.63 вказаного закону, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Позивач, скористався правом оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби за вимогами закону до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Відповіді на подані скарги в т.ч. до начальника відділу примусового виконання, позивач не отримав, що не спростовано стороною відповідача - Відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).

Позивач також позовною вимогою просив визнати бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Француз Г.І. щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженню №63785500.

Відповідач не надав жодних доказів, що по поданій скарзі – позивача як стягувача, вчинено керівником відповідача належний контроль за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень суду, що перевірені факти викладені в змісті скарги стягувача, відповіді щодо цього також не надано і суду, а тому суд приходить до переконання що в цій частині вимоги скарги є обґрунтованими та не спростованими відповідачем.

Як слідує зі ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Щодо не розгляду скарг позивача (стягувача) до заступника начальника управління, до керівника Міністерства юстиції України, то позовні вимоги щодо цього позивачем не заявлялися, а відповідачами такі не визначались позивачем.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника)

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково в частині визнання бездіяльності начальника Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Француз Г.І. щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженню №637855.

Суд зазначає, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908грн. підлягають стягнення з відповідача на користь позивача.

На підставі наведеного, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись ст.6, 71, 86, ч.4 ст.128, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Француз Г.І. щодо неналежного контролю за примусовим виконанням судового рішення та контролю за виконавчими діями підлеглих у виконавчому провадженню №63785500.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (код ЄДРПОУ 43316386, юридична адреса: вул.Галицька, 45, м.Івано-Франківськ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , понесені ним витрати щодо сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА