Рішення № 101330154, 24.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

Дата ухвалення
24.11.2021
Номер справи
640/12167/19
Номер документу
101330154
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2021 року м. Київ № 640/12167/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Тех-Союз» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Тех-Союз» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 квітня 2019 року №00004881402 та №00004891402.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15 серпня 2019 року до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав про ненадання ТОВ «Енерго-Тех-Союз» первинних документів, з яких можливо встановити реальність господарських операцій останнього з ТОВ «Олтон-Буд», ТОВ «Аскона Люкс», ТОВ «Талер Бізнесгруп», ТОВ «Елевтек Груп», ТОВ «Інтеграс Компані». Крім того, представник відповідача зазначив, що під час перевірки встановлено неможливість здійснення контрагентами позивача господарських операцій з постачання/виконання (реалізації) товарів/послуг на адресу позивача по ланцюгу постачання.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі наказу від 26 лютого 2019 року №2528, направлення від 28 лютого 2019 року №320/26-15-14-02-03 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Енерго-Тех-Союз» з ТОВ «Олтон-Буд» за травень 2016 року, ТОВ «Аскона Люкс» за грудень 2015 року, ТОВ «Талер Бізнесгруп» за січень 2017 року, ТОВ «Елевтек Груп» за жовтень 2016 року, ТОВ «Інтеграс Компані» за травень 2015, за результатами якої скалено акт від 14 травня 2019 року №182/26-15-14-02-01-14/36264633.

Проведеною перевіркою встановлення порушення:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.1, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 49 626,00 грн., у тому числі по періодах: за 2015 рік на суму 12 742,00 грн., за 2016 рік на суму 32 719,00 грн. та за 2017 рік на суму 4 165,00 грн.;

пунктів 198.1, 198.3 статті 198, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 44 950,00 грн., у точу числі по періодах: за травень 2015 року на суму 5 970,00 грн., за грудень 2015 року на суму 5 828,00 грн., за травень 2016 року на суму 4 259,00 грн., за жовтень 2016 року на суму 25 037,00 грн., за січень 2017 року на суму 3 856,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, 10 квітня 2019 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№00004891402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних осіб на загальну суму 46 180,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 36 886,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 222,00 грн.;

№00004881402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 41 440,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 33 152,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8 288,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 20 червня 2019 року №28284/6/99-99-11-04-02-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 10 квітня 2019 року, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Статтею 109 Податкового кодексу України визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 111.2 статті 111 Податкового кодексу України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Отже, Кодексом визначено, що порушення законів з питань оподаткування, за яке настає фінансова відповідальність (у вигляді штрафів та/або пені), може вчинятись як платником податків, так і контролюючим органом, які діють через своїх посадових осіб. Порядок застосування такої фінансової відповідальності встановлюється Податковим кодексом України та іншими законами.

За приписами пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до положень пунктів 49.1, 49.2 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Згідно з статтею 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

- календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

- календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

- календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

- календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу;

- календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

- календарному року для платників податку на прибуток (у тому числі платників частини чистого прибутку (доходу)), для податкової декларації (у тому числі розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), яка розраховується наростаючим підсумком за рік, - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Таким чином, контролюючий орган має право нарахувати штрафні санкції за порушення строків сплати грошового зобов`язання в межах строку 1095 днів та відлік строку давності у 1095 днів починається за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Норма пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України пов`язує відлік строку давності саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Відповідні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року (справа №820/3543/17) та від 10 травня 2018 року (справа №820/3544/17).

Як вбачається з акта від 14 травня 2019 року №182/26-15-14-02-01-14/36264633, контролюючим органом проведено перевірку податкової звітності ТОВ «Енерго-Тех-Союз» за травень 2015 року та грудень 2015 року, а спірні рішення, якими визначено суму грошових зобов`язань винесено відповідачем 10 квітня 2019 року.

Так, суд звертає зазначає, що відповідачем не вказано про підстави порушення строку проведення перевірки та застосування штрафних санкцій відповідно до оскаржуваних рішень, як і не надано документів, які б підтверджували подання позивачем податкових декларацій та/або уточнюючих розрахунків в межах 1095 днів до початку проведення перевірки.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, протягом строку, визначеного статтею 102 Податкового кодексу України не визначив суму грошового зобов`язання за травень та грудень 2015 року, у зв`язку із чим судом не досліджуватимуться правовідносини позивача з ТОВ «Інтеграс Компані» та ТОВ «Аскона Люкс».

В частині встановленого порушення ТОВ «Енерго-Тех-Союз» вимог податкового законодавства, суд звертає увагу на наступне.

Так, пунктом 6.1 статті 6 Податкового кодексу України встановлено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (підпункт 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України).

Під витратами, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73 (надалі по тексту також - НП(С)БО 1) наведено терміни, що використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають такі значення, зокрема: активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому; баланс (звіт про фінансовий стан) - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал; бухгалтерська звітність - це звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів; витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками);

доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) - це звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід; зобов`язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої е майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

У звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Відповідно до змісту пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» (далі - П(С)БО 15), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, а визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

При цьому, до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Згідно з пунктом 15 Положення, доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Відповідно до норм пункту 21 П(С)БО 15, дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Статтею 4 Закону України від 16 липня1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами), визначені основні принципи бухгалтерського обліку, зокрема: нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому, доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Приписами пункту 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Згідно з нормами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до змісту статті 1 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

При цьому, порядок формування доходів в бухгалтерському обліку регулюється П(С)БО 15, згідно з яким доходи визнаються одночасно при збільшенні активів або зменшення зобов`язань.

Так, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.

З акта перевірки вбачається, що позивач відображав у складі витрат що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств суми по господарським операціям з ТОВ «Олтон-Буд», ТОВ «Талер Бізнесгруп» та ТОВ «Елевтек Груп».

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем робіт (послуг) з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є 46.76 оптова торгівля іншими проміжними продуктами; крім того, позивач має право здійснювати, зокрема оптову торгівлю електронним та телекомунікаційним устаткуванням та деталями до нього (код КВЕД 46.52), інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (код КВЕД 47.99).

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки контролюючим органом встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Олтон-Буд», ТОВ «Талер Бізнесгруп» та ТОВ «Елевтек Груп».

Позивачем в підтвердження реальності здійснення господарської діяльності по взаємовідносинах із ТОВ «Олтон-Буд» долучено до матеріалів справи рахунок-фактуру від 27 травня 2016 року №98 на постачання товару, сплата за який підтверджується платіжним дорученням від 30 травня 2016 року №108.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Талер Бізнесгруп» виписано ТОВ «Енерго-Тех-Союз» рахунок-фактуру від 23 січня 2017 року №СФ-0000150 та видаткову накладну від 23 січня 2017 року №РН-0000139 на постачання товару, сплата за який підтверджується випискою по рахунку ТОВ «Енерго-Тех-Союз».

Також, ТОВ «Елевтек Груп» виписано ТОВ «Енерго-Тех-Союз» рахунки-фактури від 05 жовтня 2016 року №680, від 11 жовтня 2016 року №718 на постачання товару, сплата за який підтверджується випискою по рахунку останнього.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд зазначає, що необхідність придбання товару у ТОВ «Олтон-Буд», ТОВ «Талер Бізнесгруп» та ТОВ «Елевтек Груп» зумовлено зобов`язаннями перед третіми особами, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії первинних документів.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що товари, придбані в межах господарських операцій використовувались позивачем у власній господарській діяльності, а тому останній правомірно формував дані податкового обліку за перевірений період по взаємовідносинам зі вказаними контрагентами.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо не підтвердженням факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Олтон-Буд», ТОВ «Талер Бізнесгруп» та ТОВ «Елевтек Груп».

При вирішені даного спору суд враховує позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №814/788/14, від 30 листопада 2018 року у справі №820/4698/17, від 14 лютого 2018 року у справі №804/15887/14, згідно з якою інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

Слід також наголосити, що платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/16272/13-а, в якій суд зазначив, що: «Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента...».

Також, у постанові від 16 квітня 2019 у справі №804/6909/17 Верховний Суд вкотре підтвердив позицію, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Висновок Верховного Суду, викладений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19 категоричний: відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом в рамках справи №440/3779/18, касаційне провадження №К/9901/23882/19.

У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 у справі №803/2094/15, від 20 грудня 2018 року у справі №815/4992/16.

Щодо посилань контролюючого органу на протоколи допиту свідка та пояснення про непричетність до ведення господарської діяльності підприємства не беруться судом до уваги, оскільки відповідно до положень частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності та протокол допиту свідка не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із ТОВ «Олтон-Буд», ТОВ «Талер Бізнесгруп» та ТОВ «Елевтек Груп», суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

У свою чергу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд доходить висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг/товарів.

Суд встановив, що придбання позивачем у ТОВ «Олтон-Буд», ТОВ «Талер Бізнесгруп» та ТОВ «Елевтек Груп» товару безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а відповідач не довів відсутність сплати позивачем відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

В контексті спірних правовідносин суд вважає за необхідне відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Інтерсплав" проти України» (2007 рік, заява №803/02),»Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Отже, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість за перевірений період із контрагентами - ТОВ «Олтон-Буд», ТОВ «Талер Бізнесгруп» та ТОВ «Елевтек Груп», тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість - протиправним.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та норми чинного законодавства, що регулює правовідносини у сфері справляння податків та зборів, суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 10 квітня 2019 року №00004881402 та №00004891402.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи у сукупності встановлені у даній справі обставини, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість доводів та аргументів позивача та їх підтвердження належними та достатніми доказами, які містяться в матеріалах справи. Разом з тим, відповідачем як суб`єктом владних повноважень в ході судового розгляду не доведено обґрунтованості своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи, що судом позов задоволено повністю, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Тех-Союз» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10 квітня 2019 року №00004881402 та №00004891402.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Тех-Союз» (код ЄДРПОУ 36264633, просп. Леся Курбаса, 2-б, м. Київ, 03148) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Тех-Союз» (03148, м. Київ, просп. Леся Курбаса, 2-б, код ЄДРПОУ 36264633).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Суддя В.І. Келеберда

Часті запитання

Який тип судового документу № 101330154 ?

Документ № 101330154 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 101330154 ?

Дата ухвалення - 24.11.2021

Яка форма судочинства по судовому документу № 101330154 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 101330154 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 101330154, Окружний адміністративний суд міста Києва

Судове рішення № 101330154, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 24.11.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 101330154 відноситься до справи № 640/12167/19

Це рішення відноситься до справи № 640/12167/19. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 101330151
Наступний документ : 101330156