Рішення № 101328688, 13.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2021 року м. Київ № 640/20684/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі - Відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 251 від 12.09.2019 про відмову громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну;

- зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на імміграцію в Україну.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим, оскільки прийнято на підставі помилкового висновку, що позивачка не проживає за зареєстрованою адресою, що підтверджується рапортом старшого ДОП відділу поліції №4 Шевченківського УП ГУНП в м. Києві капітана поліції Дунаєвського О.М. від 12.04.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позов заперечив, зазначаючи, що у заяві про надання дозволу на імміграцію Позивачем вказано інформацію про адресу проживання: АДРЕСА_1 , однак, проведеною перевіркою встановлено, що за вказаною адресою позивач фактично не проживає, у зв`язку з чим встановлено, що надана заявником інформація є свідомо неправдивою.

Також відповідачем подано копію особової справи позивача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Відповідно до паспорта № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Російської Федерації.

05.07.2018 позивачці видано посвідку на тимчасове проживання на території України, а 11.12.2018, 23.01.2019, 14.05.2019 позивачці було продовжено строк перебування на території України до 31.01.2019, до 22.06.2019 та до 10.12.2019 відповідно.

11.01.2019 позивачем подано до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області заяву про надання дозволу на імміграцію на підставі п.1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області № 251 від 12.09.2019 відмолено громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача № 251 від 12.09.2019, позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно п.6 ч.1 ст. 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 4 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В розумінні положень статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-ІІІ.

Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону №2491-ІІІ. Зокрема дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983), який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Державної міграційної служби - стосовно іммігрантів які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім тих, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.

Пунктом 14 цього Порядку передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 Порядку №1983 органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів Служби безпеки України, Робочого апарату Українського бюро Інтерполу та Державної прикордонної служби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Пунктом 9 Порядку №1983 передбачено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію»; до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України «Про імміграцію».

З аналізу наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію» є підставою для не надання дозволу на імміграцію.

Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача № 251 від 12.09.2019 громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.2 ст. 4 Закону №2491-ІІІ.

Підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну став висновок ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 12.09.2019 про те, що у поданій позивачем заяві зазначено неправдиві відомості про місце проживання іноземця в Україні, а саме, в частині адреси постійного проживання: АДРЕСА_1 , з метою легалізації на території України та отримання відповідних документів. Крім цього, у висновку зазначено, що згідно відомостей внесених до системи «Аркан» позивачка перетнула кордон в пункті пропуску «Бориспіль» 10.11.2018 (в`їхала до України) та до 11.09.2019 територію країни не залишала.

З матеріалів особової справи вбачається, що вказаний висновок відповідача сформовано на підставі доповідної записки Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 8101.8.3/24460-19 від 15.08.2019 щодо перевірки адреси проживання іноземця, якою встановлено, що позивач за вказаною адресою не проживає. Водночас, відповідно до інформації, у вказаній записці, встановлено, що адреса: АДРЕСА_1 використовується, як офісне приміщення, яке не використовується для проживання.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що оскільки на час проведення перевірки встановлено не проживання позивача за вказаною ним самим адресою проживання ( АДРЕСА_1 ), відповідач обґрунтовано та правомірно прийняв рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну, на підставі п.1 ч.2 ст. 4 Закону №2491-ІІІ - особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Щодо посилання позивача, як на підтвердження доказів проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на рапорт старшого ДОП відділу поліції №4 Шевченківського УП ГУНП в м. Києві капітана поліції Дунаєвського О.М. від 12.04.2019, суд зазначає наступне.

З вказаного рапорту вбачається, що при відвідуванні адреси АДРЕСА_1 відбулась бесіда з мешканцем вказаної квартири на ім`я ОСОБА_2 , який і повідомив, що позивачка проживає за вказаною адресою.

Тобто, на переконання суду, вказаний рапорт також засвідчує про відсутність на час його складання ОСОБА_1 на адресою АДРЕСА_1 , а про її ймовірне там проживання повідомила інша особа. Отже вказаний рапорт, на переконання суду, не є доказом проживання позивача, на час проведення відповідачем відповідної перевірки, за за адресою: АДРЕСА_1 .

Стосовно посилання позивача, як на підтвердження доказів проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на нотаріально посвідчену копію заяви від 11.01.2019 зареєстровану в реєстрі за № 443 про надання дозволу на реєстрацію постійного місця проживання, копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та копію договору дарування квартири від 25.02.1997 серії ААЕ №967531, суд зазначає, що вказані докази не підтверджують відомості про фактичне проживання позивача за вказаною адресою у період з моменту подання заяви про надання дозволу на імміграцію.

Водночас, інших документальних доказів на підтвердження обставин фактичного проживання позивача за адресою місця реєстрації АДРЕСА_1 , як то доказів отримання кореспонденції за зазначеною адресою на ім`я ОСОБА_1 , довідки з місцевої житлово-експлуатаційної контори про проживання за вказаною адресою, доказів здійснення Позивачем оплати орендної плати за договором оренди та/або комунальних платежів та інших рахунків на оплату послуг Позивач до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не надала, як і пояснень про причини відсутності у неї таких документів.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Н.М. Клименчук