Рішення № 101328032, 22.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4763/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1604 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1604 (далі - відповідач, ВЧ А1604), в якому просить:

- визнати протиправними дії ВЧ А1604 у частині невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.12.2015р. по 28.02.2018р.;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. включно, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у спірний період він проходив військову службу у ВЧ А1604 і відповідач з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. протиправно не нараховував і не виплачував йому індексацію грошового забезпечення, оскільки жодних підстав для невиплати такої індексації не існувало.

Ухвалою від 03.09.2021р. відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив, за змістом якого військова частина не погоджується із доводами позивача та просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. Розрахунком фонду грошового забезпечення ВЧ А1604 на рік, Розрахунком фонду грошового забезпечення ВЧ А1604 на 2016 рік, що затверджені розпорядником коштів вищого рівня, не передбачено асигнувань для проведення індексації грошового забезпечення. Відтак, у відповідача були відсутні фінансові ресурси для виплати індексації. Зазначене підтверджується листами Департаменту фінансів Міністерства оборони України (№ 248/3/9/1/2 від 04.01.2016 р., № 248/3/9/1/940 від 16.08.2017 р., № 248/1485 від 26.03.2018 р., № 248/7/9/1/1661 від 19.12.2017 р.), якими головний розпорядник бюджетних коштів довів до підпорядкованих частин відповідні роз`яснення та надав їм вказівки щодо припинення нарахування індексації до окремого розпорядження. Стосовно базового місяця (січень 2008 року) зазначає, що починаючи з 01.12.2015 р. обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець. Тобто, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється індивідуально для кожного працівника (військовослужбовця) та залежить, в тому числі, від його просування по службі. Тому доводи позивача про необхідність застосування січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. є безпідставними, так як позивач бажає застосувати до правовідносин за період з січня 2008 року по грудень 2015 року норму пункту 5 Порядку № 1078 в редакції, яка діє з 01.12.2015 р. Окрім цього, визначення базового місяця для розрахунку індексації належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.

Позивач відповіді на відзив не подав.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 02.08.1993р. по 08.07.2021р. проходив військову службу, у тому числі з 23.04.2009р. по 26.05.2016р. та з 21.02.2017р. по 23.09.2019р. - у військовій частині А1604.

З 26.05.2016р. по 21.02.2017р. позивач проходив службу у військовій частині А2623 (м. Робертсфільд, Ліберія).

З наданих позивачем карток особових рахунків за 2015-2018р.р. вбачається, що грошове забезпечення у період з січня 2015 р. по грудень 2018р. йому нараховувалось та виплачувалось саме відповідачем - ВЧ А1604, що сторонами не оспорюється.

Також з цих карток видно, що у грудні 2015 року, з січня по грудень 2016 року, з січня по грудень 2017 року та з січня по листопад 2018 року позивачу не нараховувалась і не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.06.2021р. №239 позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я.

Наказом командира ВЧ А1604 від 08.07.2021р. №141 позивача у зв`язку із звільненням виключено із списків особового складу ВЧ А1604 з 08.07.2021р.

09.08.2021р. позивач звернувся до ВЧ А1604 з приводу нарахування і виплати йому індексації грошового забезпечення за 2016-2018р.р.

Листом від 19.08.2021р. №862/Б-12/27 відповідач повідомив йому, що з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась і не виплачувалась у зв`язку з відсутністю фінансування.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо у ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи цей спір, суд виходить з такого.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до ст.1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.ч.2, 3 ст.9 Закону № 2011-XII).

Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.2001 р. № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно ст.1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами ст.2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону № 1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 р. № 911-VIII у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри "101" замінено цифрами "103".

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Приписами ч.2 ст.5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст.6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Як встановлено п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (п.6 Порядку № 1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Суд зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених ст.4 Закону № 1282-ХІІ, для проведення індексації, а лише зазначає про те, що у межах виділених Військовій частині А1604 коштів, не було передбачено виплати індексації грошового забезпечення.

При цьому, відповідач жодним чином не спростовує наявності підстав для проведення позивачу у період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. індексації грошового забезпечення та не оспорює визначеного позивачем у позові періоду, протягом якого така індексація мала бути нарахована і виплачена.

Таким чином, фактично єдиною підставою, на якій ґрунтуються заперечення ВЧ А1604, є відсутність протягом спірного періоду бюджетних призначень для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Водночас, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі № 1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005 р., заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Тому суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки ч.6 ст.5 Закону № 1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі №825/874/17, від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими.

В той же час в даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, а не дії як вказує позивач, оскільки ВЧ А1604 не вчинено жодних дій щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р.

Стосовно доводів позивача про нарахування індексації за спірний період із застосуванням базового місяця січень 2008 року, суд зазначає наступне.

Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. При цьому, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, також належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 р. у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 р. у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

За таких обставин, у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця січень 2008 року відсутні.

Такий самий правовий висновок у аналогічних правовідносинах зробив і Верховний Суд в постанові від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19.

Окрім цього, суд зауважує, що в порядку адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України підлягають захисту порушені права, свободи чи інтереси особи. В даному випадку вимога позивача про проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. з урахуванням базового місяця січень 2008 року направлена на майбутнє, оскільки ці правовідносини ще не настали у зв`язку з тим, що Військовою частиною А1604 ще не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за спірний період.

За таких обставин позов ОСОБА_1 в цій частині не підлягає задоволенню.

Судові витрати згідно із ст. 139 КАС України розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не поніс судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А1604 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1604 (75024, Херсонська область, Білозерський район, с.Чорнобаївка, код ЄДРПОУ 08501380) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.

Зобов`язати Військову частину А1604 (75024, Херсонська область, Білозерський район, с.Чорнобаївка, код ЄДРПОУ 08501380) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 106030000