Рішення № 101327593, 23.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23.11.2021 р. справа №520/13246/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військової частини А0501 (пп В6250; далі за текстом - відповідач, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації, Військова частина, ВЧ) провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -встановив:

Матеріали позову одержані судом 20.07.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 21.07.2021р. Ухвалою від 31.08.2021р. судом було прийнято рішення щодо переходу до подальшого розгляду справи у загальному позовному провадженні, підготовче засідання було призначено на 10:30 год. 11.10.2021р.

Підготовчі судові засідання відкладалися на 11:00 год. 25.10.2021р., на 11:30 год. 09.11.2021р., а також на 11:15 год. 11.11.2021р.

Ухвалами від 11.10.2021р. та від 25.10.2021р. до відповідача було застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу за 1) неповідомлення про неможливість подання витребуваних судом доказів; 2) неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин; 3) повторне невиконання процесуальних обов`язків за ст.162 КАС України.

Ухвалою від 11.11.2021р. підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до розгляд по суті.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства сформулював вимоги, з урахуванням уточнень, про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини А0501 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 2) зобов`язання Військової частини А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку і доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород га інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 з 18.09.2020 по 29.06.2021.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що затримка розрахунку при звільненні зумовлює виникнення обов`язку виплатити компенсацію середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач, Військова частина А0501 (далі за текстом - владний суб`єкт, ВЧ), з поданим позовом не погодився і аргументуючи незгоду зазначив, що затримка виплат за рішеннями суду не стосується розрахунків по заробітній платі.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копією наказу командира Військової частини Польова пошта В6250 від 01.12.2016р. №267 заявника було призначено на штатну військову посаду частини у якості військовослужбовця за контрактом з 01.12.2016р.

До 18.09.2020р. заявник проходив публічну військову службу у Військовій частині А0501, що відповідачем у ході розгляду справи не заперечено та не спростовано.

18.09.2020р. командиром Військової частини А0501 було видано наказ №195 про виключення заявника із списків Військової частини у зв`язку із зарахуванням заявника курсантом першого курсу денної форми навчання Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба..

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою від 08.11.2021р. на виплату грошового заявнику при виключенні зі складу Військової частини було нараховано - 7.401,20 грн., виплачено - 7.290,18 грн.

Також згідно із поданою на вимогу суду та приєднаною до справи довідкою Військової частини, середньоденне грошове забезпечення заявника становило - 397,91 грн.

За твердженням заявника, після звільнення з військової служби виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.12.2016р.-18.09.2020р. відбулася лише 29.06.2021р. у сумі 1.305,16 грн. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2021р. по справі №520/559/21, що являє собою затримку остаточного розрахунку при звільненні.

Як встановлено судом з наданих Військовою частиною документів, заявнику 23.04.2021 р. було виплачено також 16.698,38 грн. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 р. по справі №520/7114/2020.

Утім, вимог стосовно затримки розрахунку при звільненні у розрізі платежів за згаданим судовим рішенням по справі №520/7114/2020 у межах даної справи (№520/13246/21) ОСОБА_1 не заявлялося, до того ж, станом на дату звернення до суду (20.07.2021 р.), строк звернення до суду із такими вимогами сплив.

Стверджуючи, що діяння Військової частини з приводу вирішення питання з приводу виплати компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при припиненні служби у Військовій частині у порядку ст.117 КЗпП України, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.

Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження військової служби не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із військовослужбовцем при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 КЗпП України, де указано, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, постанови Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 компенсаційний характер запровадженого ст.117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, що зумовлює необхідність урахування таких юридично факторів як: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і у залежності від цих критеріїв допускає зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Висновки перелічених судових актів за правилами ч.5 ст.242 КАС України мають пріоритет над висновками постанов Верховного Суду України, а відтак, усі доводи заявника з даного приводу слід визнати юридично неспроможними.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при виключенні зі списків особового складу Військової частини має місце у спірних правовідносинах, позаяк із списків особового складу Військової частини заявник був виключений - 18.09.2020р., а індексація грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.12.2016р. по 18.09.2020р. була виплачена Військовою частиною, за твердженням заявника, 29.06.2021р.

Відповідачем ці обставини не спростовані і не заперечені.

Отже, тривалість затримки у розрахунку складає 283 дні, оскільки календарний день отримання виплати (29.06.2021р.) не підлягає включенню до періоду існування невиконаного зобов`язання з виплати винагороди за службу.

Сума боргу (тобто недоплати) склала 1.305,16 грн.

Визнаний відповідачем показник середньоденного грошового забезпечення заявника склав - 397,91 грн.

Оскільки спеціальним законодавством не передбачено іншого саме для випадку обчислення середнього заробітку у цілях застосування ст.117 КЗпП України (на відміну від випадку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок незаконного звільнення), то саме норми згаданого акту законодавства підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок обчислення №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018р. №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам"; далі за текстом - Порядок №260) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Отже, за правовою природою усі платежі, поіменовані як винагороди і допомоги є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення військовослужбовця.

Проте, таке визначення міститься у підзаконному акті права, у той час, коли ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" чітко установлено, що до складу грошового забезпечення у якості щомісячних додаткових видів грошового забезпечення входять винагороди, які мають постійний характер.

Тому пріоритет при розв`язанні даної колізії належить віддати нормі закону як акту права з вищою юридичною силою.

За правилами п.4 Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

У силу п.7 Порядку №260 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується, а розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Звідси слідує, що в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця системи Міністерства оборони України бере участь така величина як календарний день місяця.

Між тим, у ході розгляду справи судом достеменно установлено, що події виключення заявника із списків особового складу Військової частини - 18.09.2020р. у розумінні ст.26 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" не є звільненням з військової служби, позаяк у цей календарний день військова служба заявника не припинилася, а продовжилася у якості курсанту Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, де джерелом утримання курсантів є кошти Державного бюджету України, як джерелом виплати грошового забезпечення військовослужбовців Військової частини А0501.

Отже, і платником грошового забезпечення військовослужбовця Військової частини А0501, і платником грошового забезпечення курсанта Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба є саме Держава Україна в особі компетентних органів публічної адміністрації.

Набуття заявником права на грошове утримання у складі іншого підрозділу, підпорядкованого Міністерству оборони України унеможливлює у даному конкретному випадку отримання зацікавленою особою додаткових коштів за компенсаторною процедурою у порядку ст.117 КЗпП України, позаяк майнові інтереси заявника не зазнали жодних втрат.

Тому керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про необхідність відхилення усіх майнових претензій заявника.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України станом на 18.09.2020р., але ця обставина не спричинила порушення суб`єктивних прав та інтересів заявника, оскільки заявник не звільнився з військової служби, а лише припинив нести службу у складі Військової частини А0501, у зв`язку із чим відсутній факт порушення майнових прав приватної особи у відносинах з приводу проходження публічної служби.

Суд вважає, що приписи ст.8 Конституції України виключають ймовірність легального отримання особою будь-яких безпідставних вигод у результаті вчинків, котрі охоплюються судовою доктриною «неприпустимості використання права на зло».

З огляду на викладене, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову, адже 18.09.2020р. є не подією звільнення заявника із військової служби, а подією виключення заявника із списків особового складу Військової частини з метою подальшого зарахування до списків особового складу вищого військового навчального закладу з метою проходження проходження військової служби.

Відсутність підтвердженої матеріалами справи події звільнення громадянина з військової служби у даному конкретному випадку зумовлює відсутність підстав для застосування механізму компенсації реальних грошових втрат приватної особи у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини.

Також суд зазначає, що у силу положень ч. 6 ст. 149 КАС України, суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, щодо якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Скасувати ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021р. та від 25.10.2021 р. у справі №520/13246/21 в частині стягнення штрафу.

Роз`яснити, що судове рішення буде виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.