Ухвала суду № 101327587, 22.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

22 листопада 2021 року №520/13040/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення по справі №520/13040/2020 за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Харківської області про визнання протиправними наказу та дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Від ОСОБА_1 11.11.2021 року до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява про зміну способу та порядку виконання рішення, в якій заявник просить суд:

- змінити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 520/13040/2020 та встановити спосіб виконання вказаного рішення шляхом стягнення з Господарського суду Харківської області (м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 8 під`їзд, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 03500039) на користь судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 133970,94 грн.

В обґрунтування поданої заяви вказано, що на теперішній час рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року по справі №520/13040/2020 відповідачем по справі не виконано в повному обсязі, що є підставою для зміни порядку та способу його виконання.

Представником відповідача по справі через канцелярію суду подано лист, в якому вказано, що на даний час у суді існує практика виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду шляхом застосування механізму зміни способу виконання рішення суду по 22 аналогічних справах.

Заявник або представник заявника в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. У поданому до суду листі представником відповідача також заявлено клопотання про розгляд заяви без участі представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 378 КАС України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Згідно із положеннями п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду заяви про встановлення способу виконання рішення в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи заяви та заперечень проти неї, суд встановив наступне.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року адміністративний позов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Господарського суду Харківської області (м-н Свободи, 5, Держпром, 8-й під., м. Харків, 61022) про визнання протиправними наказу та дій, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено; визнано протиправними дії Господарського суду Харківської області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно з частиною 3 статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553- IX від 13.04.2020 (в редакції, яка діяла з 18.04.2020 до 28.08.2020); зобов`язано Господарський суд Харківської області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у розмірі 133970 (сто тридцять три тисячі дев`ятсот сімдесят) грн. 94 коп.; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишено без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 по справі № 520/13040/2020 - залишено без змін.

При цьому, за даними програми «Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)» встановлено, що 23.12.2020 року судом було видано позивачу виконавчий лист про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В подальшому, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням по справі №520/13040/2020 за результатами апеляційного оскарження позивачем було отримано виконавчий лист про зобов`язання Господарського суду Харківської області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у розмірі 133970 (сто тридцять три тисячі дев`ятсот сімдесят) грн. 94 коп.

У заяві заявником вказано, що Господарський суд Харківської області добровільно виконав рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 в частині, яка підлягала негайному виконанню, здійснив нарахування та виплату позивачу недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 18041,90 грн.

Несплачена Господарським судом Харківської області сума за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі №520/13040/2020 складає 115929,04 грн, що підтверджується довідкою Господарського суду Харківської області від 22.07.2021 №117 та не заперечується позивачем.

Листом Господарського суду Харківської області від 27.07.2021 №08-43020223 повідомлено позивача на його заяву від 23.07.2021, що кошторисом суду на 2021 рік затверджено бюджетні асигнування виключно для виплати суддівської винагороди у 2021 році. На теперішній час відсутні бюджетні асигнування для виконання рішення суду про зобов`язання нарахувати та виплатити недоплачену частину суддівської винагороди за квітень - серпень 2020 року.

Листом №04-19/4977 від 09.08.2021 Головне управління ДКСУ у Харківській області повідомило позивача про те, що оскільки виконавчий лист Харківського окружного адміністративного суду, виданий 03.06.2021 не містить вимоги щодо стягнення коштів, а містить зобов`язання боржника здійснити певні дії, то відсутні підстави для виконання виконавчого документа органами казначейства, через що він не підлягає виконанню.

Судом встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі №520/13040/2020 в частині сплати позивачу 115929,04 грн не виконано відповідачем.

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 , суд бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно із положеннями ч.3 ст.378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, з аналізу вищевикладеної норми вбачається, що остання пов`язує можливість зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у виняткових випадках за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.

Суд зазначає, що вищенаведені норми не дають чітких роз`яснень щодо цих підстав, підкреслюючи роль судового розсуду в оцінці заявлених обставин.

Разом з тим, під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність виключних обставин, які є об`єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду боржником, зазначення настання обставин, що дозволяють виконати рішення суду протягом визначеного терміну. Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

При цьому, порядок виконання рішення - це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов`язки суб`єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.

Також суд зазначає, що відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Приписами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно із приписами ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Суд зазначає, що приписами Закону України “Про виконавче провадження” визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно із до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

При цьому, суд зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Також, засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey), п. 95).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Зазначена позиція суду відповдіає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року по справі №840/3112/18.

Враховуючи обставини необхідності обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).

Враховуючи, що в межах даної справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо виплати недоотриманої суддівської винагороди, слід враховувати, що розмір і порядок виплати суддівської винагороди визначається виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Суд вважає обґрунтованою позицію відповідача щодо того, що він здійснює всі нарахування виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.

Розмір частини суддівської винагороди, щодо невиплати якої виник спір, на момент розгляду справи судом першої інстанції був документально підтверджений наявними у справі доказами, встановлений у рішенні суду та не оспорювався відповідачем.

З огляду на зазначене, при розгляді поданої позивачем заяви суд не здійснює вихід за межі заявлених вимог та не вирішує питання, яке не було предметом дослідження при розгляді справи, а лише конкретизує спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості.

Встановлення такого способу виконання, про який просить позивач, направлено на своєчасне та повне виконання судового рішення, а також відповідає вимогам прямих норм ст. 124 Конституції України.

Одночасно суд враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність доказів повного виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 по даній справі в частині виплати позивачу заборгованості суддівської винагороди у сумі 115929,04 грн, суд приходить до висновку про обґрунтованість поданої позивачем заяви про зміну способу та порядку виконання рішення та наявність підстав для її задоволення відповідно до статті 378 КАС України в частині стягнення 115929,04 грн.

При цьому, стосовно частини вимог заяви щодо суми в розмірі 18041,90 грн суд вважає заяву необґрунтованою, оскільки у цій частині Господарський суд Харківської області виконав рішення суду, у зв`язку з чим у задоволенні цієї частини вимог заява задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 254, 255, 294, 295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення по справі №520/13040/2020 за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Харківської області про визнання протиправними наказу та дій, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Змінити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 520/13040/2020 та встановити спосіб виконання вказаного рішення шляхом стягнення з Господарського суду Харківської області (м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 8 під`їзд, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 03500039) на користь судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 115929 (сто п`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) грн. 04 коп.

У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.