Рішення № 101327258, 24.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 листопада 2021 року м. Рівне №460/12252/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Гоц О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: не прибув,

відповідача: представник Кирилюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВідділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу Державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - відповідач), в якому просить зобов`язати відповідача зняти арешт з майна позивача, зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 8434987 05.02.2009 року, накладеного відповідно до постанови державного виконавця б/н від 05.02.2009. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на час звернення до суду, позивач не є боржником за жодним виконавчим провадженням. Також позивач зазначив, що він звертався до відповідача з клопотанням про скасування арешту, однак відповідач відмовив у зв`язку із відсутністю правових підстав. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав.

15.11.2020 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

22.11.2021 ухвалою суду судове засідання відкладено на 24.11.2021 на 11:00год.

24.11.2021 в судовому засіданні долучені докази, подані відповідачем.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неприбуття суд не повідомив.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи приписи наведеного положення права, суд здійснює розгляд справи за відсутності позивача.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог та зазначив, що на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 10724837 за виконавчим документом – виконавчий лист № 2-3299, виданий 11.07.2001 Рівненським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини, всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 1/2 ч. неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 10 липня 2001 року і до її повноліття. Арешт майна був накладений згідно постанови державного виконавця від 05.02.2009. 20.07.2011 року постановою державного виконавця виконавче провадження № 10724837 закінчено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки позивач не надав відповідачу докази відсутності боргу, то правові підстави для зняття арешту з його майна відсутні. При цьому саме виконавче провадження знищено відповідно до чинного законодавства. Просить у задоволенні позову відмовити.

З`ясувавши доводи та аргументи наведені у позовній заяві, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

05.02.2009р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Романчук Н.С. винесено постанову б/н про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

20.07.2011 року постановою державного виконавця, виконавче провадження № 10724837 за виконавчим документом - виконавчий лист № 2-3299, виданий 11.07.2001 Рівненським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини, всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 1/2 ч. неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 10 липня 2001 року і до її повноліття, закінчено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наявна інформація про обтяження на все нерухоме майно ОСОБА_1 з реєстраційним номером 8434987.

23.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив зняти арешт з його майна.

26.07.2021 за № 114061 відповідачем направлено повідомлення щодо розгляду заяви. У своєму повідомленні відповідач підтвердив, що відповідно до інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявна інформація про обтяження на все нерухоме моє майно з реєстраційним номером 8434987, яке зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н від 05.02.2009, виданої державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Романчук Н.С. При цьому відповідач зазначив, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження відсутні відомості за якими можуть ідентифікувати згідно чого у 2009 році накладався арешт на майно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ). З урахуванням викладеного відповідач вважає, що неможливо встановити наявність підстав для зняття арешту з його майна. При цьому відповідач зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна боржника. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд враховує наступне.

Частиною 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 (Закон № 606, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 6 Закону № 606 встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч. 2 ст. 57 Закону № 606).

В той же час, ч. 3 ст. 57 Закону № 606 чітко зазначено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частиною першою статті 30 Закону № 606 визначено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно із ч. 3 ст. 49 Закону № 606, про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 50 Закону № 606, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Із наведеного слідує, що саме на державного виконавця покладався обов`язок у разі винесення ним постанови про закінчення виконавчого провадження, зокрема, на підставі ст. 49 Закону № 606, крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, якщо у такому виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження про скасування арешту, накладеного на майно боржника, та вчинити відповідні дії щодо реєстрації припинення такого обтяження шляхом направлення до реєстратора заяви встановленого зразка.

Як наведено вище по тексту рішення, 20.07.2011 року постановою державного виконавця виконавче провадження № 10724837 закінчено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктом 2 вказаної постанови зазначено «Припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення».

Однак, всупереч наведених положень права та безпосередньо вказаної постанови, відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на зняття арешту з майна позивача.

Суд також враховує наступне.

Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах держави виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2274/5 від 25 грудня 2008 року, чинного до 19 липня 2017 року (далі – Порядок), строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік.

Відповідно до пункту 9.10 Порядку, завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями; номенклатуру справ приватного виконавця (далі – Правила).

Відповідно до розділу XI Правил, передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Таким чином із викладеного вбачається, що знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

Як зазначив відповідач в судовому засіданні, виконавче провадження було знищено. Інших відкритих виконавчих проваджень відносно позивача немає.

Згідно з Інформацією з Єдиного реєстру боржників за параметрами запиту боржника – фізична особа; ПІБ – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та РНОКПП – НОМЕР_1 інформація відсутня.

Таким чином суд констатує відсутність виконавчих проваджень про стягнення боргів з ОСОБА_1 . Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

05.10.2016 набрав чинності новий Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016р.

Положенням ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 1404 встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1).

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (ч. 2).

Підстави для зняття арешту визначені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно із частиною п`ятою статті 59 Закону № 1404, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

При цьому, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, державним реєстратором є державний, приватний виконавець у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Отже, відповідно до чинного законодавства, державний виконавець у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням у ній про скасування (зняття) накладеного арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також у разі отримання відповідної обґрунтованої заяви, наділений повноваженнями, діючи як державний реєстратор у розумінні приписів п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», самостійно вчинити реєстраційні дії щодо внесення до Державного реєстру прав запису про припинення такого обтяження (зняття арешту тощо).

Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 270-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 8434987 05 лютого 2009 року, накладеного відповідно до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Романчук Н.С. б/н від 05 лютого 2009 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Днем подання апеляційної скарги є день її надходження до відповідного суду. Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 . АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). вул. Замкова, 22А,м .Рівне,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 35007146.

Повний текст рішення складений 24 листопада 2021 року

Суддя Т.О. Комшелюк