Ухвала суду № 101325760, 22.11.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

22 листопада 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/7266/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., перевіривши матеріали за позовом акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва Сергія Вікторовича про визнання дій протиправними та скасування вимоги приватного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва Сергія Вікторовича, в якому просить суд:

-визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва Сергія Вікторовича в частині складання вимоги приватного виконавця від 11.11.2021 року № 1469 у виконавчому провадженні № 67174233 протиправними;

-визнати протиправною та скасувати вимогу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва Сергія Вікторовича від 11.11.2021 року № 1469 у виконавчому провадженні № 67174233.

За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали позовної заяви, суддя встановив наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю “охоронюваний законом інтерес”, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям “право” (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття “охоронюваний законом інтерес” у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям “право” має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов`язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Таким чином, враховуючи наведене нормативне регулювання, право на оскарження індивідуальних актів (рішень, дій, бездіяльності) мають лише особи, права та інтереси яких порушено такими актами.

Правовий висновок стосовно того, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно – правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, що права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства, і відсутність порушеного права саме оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень є підставою для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18.

В ухвалі від 07.05.2018 у справі № 800/530/17 Верховним Судом України зроблено правовий висновок, що право на судовий захист не є абсолютним, законодавцем встановлені випадки, коли коло таких осіб є обмеженим. Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно – правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб`єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно – правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Також зазначено, що правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 03 лютого 2015 року у справі № 21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16. Крім того, позицію щодо права оскаржувати акт індивідуальної дії також висвітлив Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справах № 9901/22/17, № 9901/153/2851 (9901/153/18).

Вивченням змісту позовної заяви та додатків, суддею з`ясовано, що позивачем оскаржуються дії відповідача щодо складання вимоги у виконавчому провадженні та вимога щодо надання інформації необхідної для проведення виконавчих дій.

При цьому, приватним виконавцем в оскаржуваній вимозі зазначено, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 18 Закону України «про виконавче провадження» приватний виконавець в процесі виконавчого провадження має право від підприємств, установ, організацій одержувати, зокрема, необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, інформацію тощо. У зв`язку з чим направляє запит акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» щодо надання відповідної інформації.

Крім того, цією вимогою лише запитується від позивача інформація та документальне підтвердження, та не застосовуються заходи примусового виконання рішень, які порушують його права акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» та створюють обов`язки для останнього.

За результатом аналізу адміністративного позову суд роз`яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Тобто, обов`язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Тобто з позовної заяви не вбачається наявності відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.

Відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльності прав, свобод, інтересів позивача.

Адміністративний позов не містить обґрунтування порушення прав позивача, так і обґрунтування правових наслідків у зв`язку із цим, доказів порушення прав позивача матеріали позовної заяви не містять.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статті 161 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

Керуючись статтями 12, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва Сергія Вікторовича про визнання дій протиправними та скасування вимоги приватного виконавця залишити без руху.

Запропонувати позивачу протягом 5-ми (п`яти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду належних доказів на підтвердження протиправних дій та рішень відповідача, що порушують права, свободи, інтереси позивача.

У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.

Копію даної ухвали невідкладно надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.

СуддяЄ.О. Кисельова