Ухвала суду № 101325486, 23.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

23 листопада 2021 року № 320/6918/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С. О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80 коп.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

16.11.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/6918/20

У вказаній заяві позивач просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області після набрання законної сили рішення суду подати у місячний строк звіт про повне виконання рішення від 14.01.2021 у справі №320/6918/20.

Позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не виконало рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №320/2918/20 та здійснює виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що є менший за визначений статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Вказане клопотання 22.11.2021 було передано судді Дудіну С.О. для розгляду.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої-другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов`язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року (справа № 823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі “Ліпісвіцька проти України” (заява N 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві “Скордіно проти Італії” (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24-27 рішення від 13 червня 2006 року у справі “Сіка проти Словаччини” (Sika v. Slovaki), N 2132/02).

У пункті 25 рішення від 22 лютого 2005 року у справі “Шаренок проти України” (заява N 35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина “судового процесу” для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (див. п. 34 рішення у справі “Бурдов проти Росії”, заява № 589498/0).

Таким чином, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19 та від 23 грудня 2020 року у справі №704/1167/19.

Дослідивши заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, судом встановлено, що позивачем у вказаній заяві не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, лише ухвалення судом рішення зобов`язального характеру само по собі не є достатньою підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення.

Суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості отримати виконання судового рішення у повному обсязі у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", шляхом предявлення виконавчого листа до примусового виконання до відділу Державної виконавчої служби.

За таких обставин, суд вважає, що викладені позивачем у заяві обставини свідчать про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 248, 382 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у задоволенні заяві ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення.

2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Дудін С.О.