Рішення № 101324022, 22.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 р. Справа№200/12065/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Голуб В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних ОСОБА_1 зазначив, що постановою Харцизького міського відділення Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 27 червня 2014 року йому була призначена сума одноразової допомоги у розмірі 70 400, 40 грн. у зв`язку із встановленням висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Проте, через початок бойових дій на Донбасі Фондом вказана допомога не була виплачена. На переконання позивача, невиплата йому відповідачем у встановлений законом місячний строк одноразової допомоги суперечить принципам, які закріплені в Конституції України.

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 просить суд:

визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо невиплаті йому у встановлений законом місячний строк раніше призначеної одноразової допомоги у зв`язку з трудовим каліцтвом на виробництві у розмірі 70 400, 40 грн.;

стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на корить позивача раніше призначену одноразову допомогу у розмірі 70 400, 40 грн у зв`язку з трудовим каліцтвом на виробництві.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву. Так, в обґрунтування незгоди представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області зазначає, що дійсно постановою Харцизького міського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків та виробництві та професійних захворювань України від 27.06.2014 позивачу призначена одноразова допомога у зв`язку з трудовим каліцтвом на виробництві у розмірі 70 400, 40 грн. Позивач не отримав одноразову допомогу, на яку мав право. Разом з тим, на переконання відповідача, ОСОБА_1 пропущено строки звернення до суду із вимогою щодо стягнення одноразової грошової допомоги, адже з моменту винесення постанови до моменту звернення позивачем до суду минуло сім років. Крім того, у вересні 2014 року позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати у відділенні Фонду Запорізької області. З жовтня 2014 року відділенням було припинено виплату страхових виплат через не підтвердження статусу ВПО. З жовтня 2014 року по травень 2015 року позивач не звертався до органів Фонду соціального страхування України за продовженням страхових виплат та не перебував на обліку у будь-якому відділенні Фонду. В червні 2015 року справа ОСОБА_1 була закрита у зв`язку із закінченням терміну дії довідки МСЕК. З огляду на той факт, що наразі позивач не перебуває на обліку у жодному з відділенні фонду, на думку відповідача, вимога ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 20.09.2021 Донецький окружний адміністративний суд задовольнив клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою. Визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду. Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору - задовольнив. Відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення заборгованості та відкрив провадження по справі № 200/12065/21. Розгляд адміністративної справи № 200/12065/21 визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

11 жовтня 2021 року судом винесено ухвалу, відповідно до якої суд залишив без задоволення клопотання представника відповідача про проведення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін в порядку загального позовного провадження та щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення заборгованості.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 . Про вказане свідчать копії паспорта серії НОМЕР_2 та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера від 07.09.1998 (а.с.7-8).

Судом встановлено, що 27.06.2014 Харцизьким міським відділенням Фонду соціального страхування від нещасних випадків та виробництві та професійних захворювань України винесено постанову № 0563/51059/51059/23, відповідно до якої призначено позивачу одноразову грошову допомогу в разі стійкої втрати працездатності в сумі 70 400, 00 грн. При цьому, у вказаній постанові визначено, що виплата одноразової грошової допомоги має бути проведена протягом місяця з дня визначення МСЕК стійкої втрати працездатності у разі наявності всіх документів (а.с.9).

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на звернення позивача щодо виплати на його користь одноразової грошової допомоги, листом від 31.07.2020 № Б-01-04/19-264 повідомило останнього, що для виплати на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги йому потрібно звернутись до із заявою до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду на підконтрольній українській владі території, підтвердити статус ВПО та надати оригінал справи (а.с.9 зворотній бік).

Відомостями з програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» підтверджено, що одноразову грошову допомогу в разі стійкої втрати працездатності в сумі 70 400,00 грн на користь позивача не виплачено (а.с.25).

Вважаючи протиправною невиплату на користь позивача одноразової грошової допомоги, останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України — державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Наразі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є саме тими органами, що реалізують державну політику у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, та є правонаступником відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Приписами статті 173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).

Частиною першою статті 21, статтею 28 Закону № 1105-XIV (в редакції на момент спірних правовідносин) передбачалось, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Суд зазначає, що одноразова грошова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності була призначена позивачу 27.06.2014 Харцизьким міським відділенням Фонду соціального страхування від нещасних випадків та виробництві та професійних захворювань України, відповідно до постанови № 0563/51059/51059/23. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої та другої статті 47 Закону № 1105-XIV одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Водночас, вказана допомога не виплачена позивачу через початок на території Донецької області антитерористичної операції та відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи.

При розгляді цієї справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. При цьому Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17.

За правилами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, за змістом ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

З огляду на наведене, суд не приймає до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем строків звернення до суду. Крім того, суд наголошує, що ухвалою від 20.09.2021 суд поновив позивачу пропущений строк звернення до суду.

Таким чином бездіяльність відповідача стосовно невиплатити позивачу одноразової грошової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності суперечить вимогам ст. 7 Закону № 1706-VII та фактично обмежуєть передбачене Законом № 1105-XIV право позивача на своєчасне отримання в повному обсязі страхових сум, тобто є дискримінаційною з огляду на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи.

Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду з питання страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.

Суд вважає, що постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не є законом, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян за Законом № 1105-XIV Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За унормуванням статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В такому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат та потребує від позивача здійснення додаткових дій, не передбачених Законом.

Керуючись частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вищевикладене, суд повторює, що у даному випадку відповідачем було допущено саме протиправну бездіяльність щодо невиплати на користь позивача одноразової грошової допомоги.

Отже, вимоги позивача в частині визнання дій відповідача протиправними не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає доцільним застосувати висновки Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, які викладені в постанові від 21.08.2018 у справі № 219/3611/17, а саме: “Без відкриття позивачем рахунку в установі - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ "Державний ощадний банк України"), у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01.07.2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01.07.2016 може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».

За таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, яка полягає у невиплаті позивачу у встановлений законом місячний строк раніше призначеної одноразової допомоги у зв`язку з трудовим каліцтвом на виробництві у розмірі 70 400,40 грн., а також стягнення такої допомоги на користь позивача на рахунок, відкритий у ПАТ “Державний ощадний банк України”.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 20.09.2021 відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення по цій справі.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Водночас, ч. 8 ст. 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору у розмірі 908, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області на користь Державного бюджету України.

Стосовно встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання до суду в установлений судом термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіту про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналізуючи вказані нормативно-правові приписи суд дійшов висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком судом.

Враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників адміністративної справи, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обґрунтованості заявленої вимоги про встановлення судового контролю, суд вважає, що підстави для зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 293, 295, 297 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, місцезнаходження: вул. Свободи, буд. 5, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 у встановлений законом місячний строк раніше призначеної одноразової допомоги у зв`язку з трудовим каліцтвом на виробництві у розмірі 70 400, 40 грн. (сімдесят тисяч чотириста гривень сорок копійок).

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу у зв`язку з трудовим каліцтвом на виробництві у розмірі 70 400, 40 грн (сімдесят тисяч чотириста гривень сорок копійок) на рахунок, відкритий у ПАТ “Державний ощадний банк України”.

В решті заявлених позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області судовий збір в розмірі 908, 00 грн (дев`ятсот вісім).

Повний текст рішення складено та підписано 22 листопада 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб