Ухвала суду № 101307306, 19.11.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/7939/21

(1-кп/199/629/21)

У Х В А Л А

19 листопада 2021 року м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

Головуючий - суддя Сенчишин Ф.М.

За участі секретаря судового засідання Строменко Є.С.

прокурора Власенка Б.С.

обвинувачених ОСОБА_1

ОСОБА_2

захисників Гармидера А.А.

Бабенко О.Л.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62021170030000049, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України, та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Захисник Гармидер А.А. в межах підготовчого засідання звернувся до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Клопотання обґрунтовується тим, що 29 березня 2021 року слідчим були внесені відомості до ЄРДР під номером №62021170030000049 з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.367 КК України, відносно начебто факту митного оформлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в 2018 році іноземних телевізорів в режимі імпорт по митній декларації №UA110190/2018/500548 з порушенням митних формальностей та оформлення в митному режимі імпорт електронної техніки під виглядом менш вартісних товарів. Після цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було повідомлено за вказаними фактами про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.28 ч.3 ст.365 КК України. Разом з цим, сторона захисту звертає увагу що з Витягу з ЄРДР за номером 42018040000000209 вбачається, що в 2018 році вже були внесені до ЄРДР відомості про те, що начебто з 2018 року службові особи Дніпропетровської митниці зловживаючи службовим становищем оформляють в митному режимі імпорт електронну техніку під виглядом менш вартісних товарів. Обвинувальний акт (тобто обвинувачення) у даному кримінальному провадженні №42018040000000209 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.1 ст.296 КК України, та ОСОБА_1 за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України був затверджений прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури Самоткан Віталієм Миколайовичем 17 червня 2020 року та направлений до суду першої інстанції 14.07.2020 року. У вказаному обвинувальному акті на стор. 25 зазначено такі самі фактичні обставини, що й були наведені при внесенні відомостей до ЄРДР під номером №62021170030000049 та які зазначені як фактичні обставини в обвинуваченні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в обвинувальному акті у кримінальному провадженні №62021170030000049. Зокрема, в обвинувальному акті у кримінальному провадженні №42018040000000209 вказано, що службові особи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 начебто у січні 2018 року зловживаючи своїм службовим становищем будучи обізнаними, що у контейнерах перевозяться телевізори а не баки гідроакумуляторні завершили митне оформлення по митній декларації №UA110190/2018/500548 без проведення огляду та випустили їх на митну територію України. Проте, за вказаним обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2020 року у справі №199/4574/20 вказане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України та обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366, ч.1 ст. 296 КК України, у кримінальному провадженні за номером 42018040000000209 в якому відомості до ЄРДР були внесені 28 лютого 2018 року, 29 січня 2019 року, та 30 травня 2019 року, було закрито на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, так як, після повідомлення особі про підозру, станом на 12 липня 2019 року закінчився строк досудового розслідування вказаного кримінального провадження, визначений статтею 219 цього Кодексу. Вказана ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2020 року була залишена без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у справі №199/4574/20 та постановою Касаційного кримінального суду Верховного суду від 26 травня 2021 року. Тобто, ті самі фактичні обставини, що були викладені в обвинуваченні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України від 17 червня 2020 року у кримінальному провадженні за номером 42018040000000209, по якому кримінальне провадження було закрито, є тими самими фактичними обставинами, за якими на сьогоднішній день висунуто обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за номером 62021170030000049 але з наданням іншої правової кваліфікації за ч.2 ст.28 ч.3 ст.365 КК України. Зокрема, сторона обвинувачення не скориставшись своїми повноваженнями, щодо зміни повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42018040000000209 з статті 364 КК України на ст.365 КК України, при цьому також порушивши строки досудового розслідування вказаного кримінального провадження, здійснила повторне внесення до ЄРДР тих самих відомостей щодо начебто факту митного оформлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 іноземних телевізорів в режимі імпорт по митній декларації №UA110190/2018/500548 без проведення огляду. Такі дії сторони обвинувачення, щодо повторного внесення до ЄРДР тих самих відомостей не передбачені КПК України. Таким чином, стороною обвинувачення фактично здійснено дублювання кримінального провадження з номера №42018040000000209 на номер №62021170030000049 з метою, щоб у позапроцесуальний спосіб здійснити повторне повідомлення про підозру ОСОБА_5 за тими самими фактами що розслідувались у кримінальному провадженні №42018040000000209. Слід відзначити, що прокурор мав право у кримінальному провадженні 42018040000000209 за підозрою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України в межах строків досудового розслідування, та в порядку встановленому КПК України, змінити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підозру в тому числі змінити правову кваліфікацію на іншу статтю КК України, з статті 364 КК України на ст.365 КК України. Чого зроблено не було, а був направлений обвинувальний акт до суду відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 саме за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. І лише після того, як суд закрив кримінальне провадження за вказаним обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і справа пройшла всі три інстанції у судах, прокурор вирішив незаконно поновити кримінальне переслідування останніх за тим ж фактами вручивши їм змінене повідомлення про підозру та обвинувачення за ч.3 ст.365 КК України. Так, прокурор Самоткан В.М. погодив та направив до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в якому кваліфікував дії останніх відповідно до фактичних обставин щодо начебто факту митного оформлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 іноземних телевізорів в режимі імпорт по митній декларації №UA110190/2018/500548 за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Проте, після закриття судом кримінального провадження за вказаним обвинуваченням, цей же прокурор після спливу значного часу, за тими ж фактичними обставинами погодив повідомлення про підозру та обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 але при цьому зазначив вже іншу кваліфікацію за ч.3 ст.365 КК України. Відтак, враховуючи, те що повторне обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 містить у собі виклад тих самих фактичних обставин по обвинуваченню за якими постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження яка набрала законної сили, то направлення до суду повторного обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за тими самими фактичними обставинами відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 має ознаки повторного притягнення останніх до кримінальної відповідальності за те саме, чим порушується принцип «Non bis in idem ("не можна карати двічі за одне й те саме") - засада загальновизнана міжнародною спільнотою і закріплена в міжнародно-правових актах, чинних в Україні (п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права) та у Протоколі № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи у сукупності вказане вище, є підстави для закриття кримінального провадження за номером 62021170030000049 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.1 ст.284 КПК України.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_6 і захисник Бабенко О.Л. підтримали заявлене клопотання.

Прокурор Власенко Б.С. заперечив проти задоволення, оскільки, як зазначив Європейський Суд з прав людини у § 79 рішення від 10 лютого 2009 року «Сергій Золотухін проти Росії» (заява № 14939/03), аналіз міжнародних інструментів, що втілюють принцип nonbisimdem в тій чи іншій формі, виявляє різноманітність термінів, в яких він виражений, оскільки стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, пункт 7 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і стаття 50 Хартії про основоположні права Європейського союзу посилаються на "[той же] злочин", Американська конвенція про права людини вживає термін "однакове діяння", Конвенція про застосування Шенгепської угоди забороняє переслідування за "ті ж дії", Статут Міжнародного кримінального суду оперує поняттям "[той же] поведінку". Різниця між термінами "ті ж дії" або "не однакове діяння", з одного боку, і терміном "[той же] злочин", з іншого боку, було сприйнято Судом Європейських Співтовариств і Міжамериканський судом прав людини в якості важливого елемента, що свідчить про необхідність вироблення підходу, заснованого виключно на єдності матеріальних дій і відкидає правову класифікацію таких дій як несуттєву. При цьому обидві установи підкреслювали, що такий підхід повинен сприяти порушнику, який усвідомлює, що, якщо він визнаний винним і відбув своє покарання або був виправданий, він може не побоюватися подальшого переслідування за ту саму дію. Саме тому, з огляду на використання в офіційних текстах Конвенції французького слова infraction та англійського слова offence, які мають подвійне значення: по-перше, реальної конкретної зловмисної дії, що створює громадський безлад, і, по-друге, правової кваліфікації правопорушення, тобто опису в правовій нормі поведінки, яке тягне покарання, чим внесена плутанина у визначенні поведінки правопорушника в обох виразах ("правопорушення" і "факти"), Європейський Суд з прав людини у § 82-83, 110 зазначеного рішення від 10 лютого 2009 року витлумачив зміст статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції в аспекті заборони переслідування або віддання під суд за другий "злочин", якщо вони випливають з ідентичних фактів або фактів, які в значній мірі є тими ж, що включає перевірку тих фактів, які складають набір конкретних фактичних обставин за участю того ж обвинуваченого і нерозривно пов`язані в часі і просторі, існування яких має бути продемонстровано для цілей забезпечення засудження або порушення кримінальної справи, але виключно за умови порушення нового переслідування, якщо раніше прийняте рішення про виправдання або засудження вже вступило в законну силу, у зв`язку з чим ця конвенційна норма розуміє під принципом nonbisinidem три різні гарантії, забезпечуючи, що ніхто не буде (і) відданий під суд, (іі) судимий повторним судовим розглядом чи (ііі) покараний за той же злочин. Не дивлячись на те, що у статті 3 КПК України стадія притягнення до кримінальної відповідальності визначається з часу повідомлення особі про підозру, а висунення обвинувачення перенесене на стадію підготовчого судового провадження у формі допуску обвинувального акта до правосуддя відповідно до ст.ст. 110 ч. 4, 314 КПК України, заборона притягати за одне і те саме правопорушення згідно ст. 19 цього Кодексу визначена неможливістю бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили, на підставі чого підставою для негайного закриття слугує тільки існування остаточного вироку суду по тому самому обвинуваченню, що відповідно до п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України доповнено існуванням нескасованої постанови слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав. Таким чином, відсутній остаточний правозастосовний акт, тим більше вирок суду, яким би розв`язувалися питання висунення обвинувачення у попередньому кримінальному провадженні в інтересах визначення притягнення до кримінальної відповідальності у цьому провадженні як повторне, оскільки в ухвалі Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська питання винуватості та правової оцінки поведінки підозрюваного не розв`язувалося у формі категоричних суджень про факти, з яких випливало б обвинувачення.

Вирішуючи клопотання, суд виходить з того, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення … закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

За п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню.

Стороною захисту надана копія ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 10 серпня 2020 року (справа № 199/4574/20, провадження № 1-кп/199/449/20), якою кримінальне провадження № 42018040000000209 від 28 лютого 2018 року відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України та ОСОБА_6 за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366, ч.1 ст.296 КК України, закрите на підставі п.10 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України. Зазначена ухвала набрала законної сили 12 листопада 2020 року.

Вирішуючи питання щодо того, чи є обвинувачення ОСОБА_1 і ОСОБА_7 у межах кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62021170030000049 та під № 42018040000000209 «тим самим обвинуваченням» в розумінні п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України, суд виходить з того, що згідно приписів п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом

Обвинувачення, в контексті досліджуваного судом питання, складається з викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

В обвинувальному акті у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62021170030000049 виклад фактичних обставин кримінального правопорушення збігається з аналогічним викладом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42018040000000209. Разом з тим, у цьому кримінальному провадженні такі фактичні обставини кримінального правопорушення отримали іншу правову кваліфікацію.

У зв`язку з наведеним, обвинувачення ОСОБА_1 і ОСОБА_7 у межах кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62021170030000049 та під № 42018040000000209, не є «тим самим обвинуваченням» в розумінні п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України. Таким чином відсутні і визначені законом підстави для закриття кримінального провадження, оскільки відсутня ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню.

Питання оцінки того, в якому з двох кримінальних проваджень надана правильна кваліфікація діянь обвинувачених, виходить за межі повноважень суду на стадії підготовчого провадження і судом не оцінюється.

Керуючись ст.ст. 284, 314, 372 КПК України,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання захисника Гармидера А.А. про закриття кримінального провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України – відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на вироку суду.

Головуючий:

19.11.2021