Вирок № 101299183, 23.11.2021, Кременецький районний суд Тернопільської області

Справа №601/436/20

Провадження № 1-кп/601/30/2021

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 року м. Кременець

Кременецький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Мочальської В.М.,

за участю секретаря Коляди О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременець кримінальне провадження № 12019210000000375 від 19.12.2019 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Почаїв Кременецького району Тернопільської області, зареєстрованого та проживає за адресою АДРЕСА_1 , з середньо-спеціальною освітою, працючого, не депутата, не одруженого, на утриманні має неповнолітню дитину, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України, -

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора Денисюка О.А.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

захисника Чапаєва Р.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

16 грудня 2019 року біля 23 години ОСОБА_1 зайшов у свій житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , де виявив ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя м. Почаїв Кременецького району Тернопільської області, який вчиняв крадіжку його майна, де між ними виник конфлікт.

16 грудня 2019 року біля 23 години ОСОБА_1 , перебуваючи у житловому будинку, за адресою АДРЕСА_1 , під час конфлікту, діючи умисно, невірно оцінивши небезпечність посягання та обстановку захисту, маючи можливість захистити своє життя та здоров`я без заподіяння потерпілому смерті, перевищуючи межі необхідної оборони, оскільки захист явно не відповідав характеру нападу, невірно оцінюючи характер і ступінь небезпеки, що загрожували йому внаслідок дій ОСОБА_3 , діючи з непрямим умислом на заподіяння смерті іншій людині, з мотивів самозахисту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, проте передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, наніс три удари ножем в передню область тулуба потерпілого та четвертий удар ножем в задню частину тулуба.

В результаті умисних дій ОСОБА_1 , потерпілий ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, у вигляді: проникаючої у середостіння рани передньої поверхні грудей, дещо лівіше проекції мечоподібного паростка грудини та на відстані 120 см від підошовної поверхні стоп; вона проникає у плевральну порожнину і продовжується переривчастим раневим каналом довжиною близько 11-12 см, в напрямку зліва направо, знизу вверх та дещо спереду назад: він проходить наскрізно у м`яких тканинах грудей, передню і праву стінки серцевої сорочки та наскрізно верхівку лівого шлуночка серця, сліпо закінчується в клітковині заднього середостіння; проникаючої у плевральну порожнину рани нижньої третини лівої половини задньої поверхні грудей (по лопатковій лінії) на відстані 115 см від підошовної поверхні стоп; вона у 10-му міжреберному проміжку проникає у плевральну порожнину і продовжується переривчастим раневим каналом довжиною близько 10-12 см, в напрямку ззаду наперед та зліва направо; він проходить у м`яких тканин грудей, міжреберних м`язах, наскрізно реберну поверхню нижньої долі лівої легені,не проникаючі у плевральну порожнину поранення м`яких тканин лівої половини передньої поверхні грудей, у вигляді двох ран, які сполучаються між собою раневим каналом, що проходить у м`яких тканинах грудей у напрямку зверху вниз та зліва направо.

Проникаючі у середостіння та плевральну порожнину поранення з ушкодженнями серця та лівої легені, стосовно живих осіб, згідно з п. 2.1.2 і 2.1.3 Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (МОЗ України, Київ, 1995), за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, належать до тяжких тілесних ушкоджень.

Смерть ОСОБА_3 настала від проникаючих поранень грудей, з наскрізними ушкодженнями серця та лівої легені, що супроводжувались зовнішньою і внутрішньою кровотечою та обумовили масивну крововтрату, котра і послужила безпосередньою причиною смерті потерпілого.

Таким чином, між спричиненням потерпілому проникаючих поранень грудей і настанням його смерті існує прямий причиново-наслідковий зв`язок.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину за ст.118 КК України визнав повністю, суду пояснив, що 16 грудня 2019 року біля 23 години він приїхав на велосипеді до свого господарства. Присвітивши ліхтарем побачив, що вхідні двері літньої кухні відкриті і у них пошкоджена планка, тобто зрозумів, що хтось у літню кухню заходив. Подзвонив до сусіда ОСОБА_4 і спитав чи нікого він не бачив, на що він відповів що нікого не бачив. Зразу пішов до сестри, яка живе по-сусідству. Вона сказала, що була у господарстві, проте двері літньої кухні закрила на замок. Після цього з сестрою прийшли на його подвір`я і він зрозумів, що хтось є у будинку. Зайшов в приміщення коридору будинку. Включив світло в коридорі і побачив, що в другому коридорі, де розташована драбина, яка веде на горище, хтось спускається з горища з мішком. Тобто зрозумів, що хтось краде його зерно. Той невідомий чоловік поставив мішок з зерном на підлогу, підійшов до нього та схопив руками за шию спереду і почав душити. Він намагався виходити назад і вирватися. В цей момент побачив на швейній машинці у коридорі лежить ніж. Тоді схопив ніж і наніс два удари спереду по тулубу невідомого чоловіка десь в ділянку грудей. Від удару потерпілий почав відпускати шию і в той момент він наніс третій удар по тулубу спереду, десь в область грудей. Потерпілий відпустив його шию і почав виходити з будинку, саме тоді він наніс четвертий удар ззаду в область тулуба. Потерпілий побіг на вулицю і там впав. Він попросив сестру щоб викликала поліцію і швидку. До потерпілого на вулиці не підходив. Приїхали працівника лікарні і забрали потерпілого у лікарню. Пізніше приїхали працівники поліції. Від працівників поліції дізнався, що потерпілим є ОСОБА_3 . У скоєному розкаюється, потерпілого вбивати не хотів. Потерпілій шкоди не відшкодував бо не знає де вона живе. Просить суворо не карати, зобов`язується кожного місяця відшкодовувати потерпілій гроші.

Потерпіла ОСОБА_2 суду пояснила, що вбитий ОСОБА_3 це її чоловік, безпосереднім свідком події вона не була. Про подію дізналася від працівників поліції. Обвинувачений шкоди не відшкодував, просить призначити йому найсуворіше покарання.

Крім повного визнання вини обвинувачений повністю погодився зі всіма доказами по справі, що були зібрані в ході досудового слідства і підтверджували його винуватість у вчинені кримінального правопорушення згідно пред`явленого обвинувального акту, відмовившись від їх дослідження в ході судового розгляду.

Оскільки фактичні обставини справи не оспорюються учасниками судового провадження, показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження обставин справи, не маючи сумнівів у добровільності їх позиції, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд приходить до висновку, що на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України слід визнати за недоцільне досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та обмежитись допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням даних у справі, що характеризують особу обвинуваченого.

З урахуванням наведеного, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченого ОСОБА_1 в умисному вбивсті ОСОБА_3 , при перевищенні меж необхідної оборони, при обставинах встановлених органом досудового розслідування, доведена повністю, поза розумним сумнівом, а дії останнього обгрунтовано кваліфіковані за ст. 118 КК України.

До зазначеного висновку суд дійшов виходячи з того, що за нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідком, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.

На відміну від умисного вбивства, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно-небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно-небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно-небезпечного посягання.

З фактичних обставин справи вбачається, що 16 грудня 2019 року біля 23 години ОСОБА_1 зайшов у свій житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , де виявив ОСОБА_3 , який вчиняв крадіжку його майна, де між ними виник конфлікт.

Під час конфлікту, діючи умисно, невірно оцінивши небезпечність посягання та обстановку захисту, маючи можливість захистити своє життя та здоров`я без заподіяння потерпілому смерті, перевищуючи межі необхідної оборони, оскільки захист явно не відповідав характеру нападу, невірно оцінюючи характер і ступінь небезпеки, що загрожували йому внаслідок дій ОСОБА_3 , діючи з непрямим умислом на заподіяння смерті іншій людині, з мотивів самозахисту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, проте передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, наніс три удари ножем в передню область тулуба потерпілого та четвертий удар ножем в задню частину тулуба.

Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (частина третя ст. 27 Конституції України).

Згідно із частиною першою статті 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36).

Такі дії ОСОБА_1 означають, що у нього виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання.

Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак ОСОБА_1 вийшов за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищив межі необхідної оборони.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку про доведення у ході судового розгляду винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_3 , вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, а тому дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ст.118 КК України.

Згідно роз`яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов»язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».

«Відповідно до п.1 ч.1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом… менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо».

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, також враховує вимоги ч.2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч.2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Конституція України визначила, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( ст.3). Крім того, у ст. 27 Основного Закону держави гарантується невід`ємне право людини на життя і захист цього права є обов`язком держави. Такі положення Конституції України зумовлені нормами міжнародного права, зокрема в ч.1 ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 1950р) зазначено: «Право кожного на життя охороняється законом». Аналогічна норма міститься і в ч.1 ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ( 1966р.) - «Право на життя є невід`ємне право кожної людини. Це право охороняється законом». Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вважається найтяжчим злочином проти особи. Його суспільна небезпечність полягає у тому, що під час вчинення вбивства відбувається свідоме посягання на життя іншої людини. Наслідок у вигляді смерті не має зворотного характеру, оскільки шкода, заподіяна потерпілій особі, не може бути усунена, що унеможливлює її відшкодування або компенсацію потерпілому чимось іншим. Заподіянням смерті іншій людині грубо ігнорується її природне, а тому невідчужуване право на найцінніше благо - життя. Частина 1 статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 1950р.), яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року зазначає, що право кожного на життя охороняється законом.

У п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення кримінального покарання» зазначено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів ( ст. 12 КК України), а також його конкретних обставин та наслідків, що настали».

Так, об`єктом злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є життя особи.

При визначенні виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується задовільно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, обставини, що пом`якшують покарання - активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

З врахуванням наведених обставин кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, думки потерпілої, яка просить призначити суворе покарання, суд вважає, що необхідним та достатнім покаранням для його виправлення буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій інкримініруємої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Саме таке покарання, на думку суду, буде сприяти виправленню обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Більш м`яке покарання чи покарання із застосуванням випробування, на думку суду, призначити неможливо, з огляду на незворотні наслідки скоєного злочину- позбавлення життя людини, кількості завданих ударів потерпілому, шкода потерпілій не відшкодована.

Доводи прокурора та захисника Чапаєва Р.В. про те, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 слід врахувати обставину, яка пом`якшує покарання - щире каяття, є необґрунтованим.

Суд звертає увагу, що факт формального визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не є тотожним поняттю - «щире каяття», оскільки розкаяння передбачає, окрім визнання особою самого факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що поведінкою обвинуваченого підтверджено не було.

На час ухвалення вироку обвинувачений ОСОБА_1 не зробив жодної спроби на відшкодування потерпілій заподіяних своїми злочинними діями збитків.

На переконання суду, призначене покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, і не може вважатися явно несправедливим через його суворість, а підстав для застосування щодо нього покарання у виді виправних робіт, про що прокурор та сторона захисту зазначили у судових дебатах, не вбачається.

У справі проводилися експертизи, а тому з обвинуваченого слід стягнути витрати на проведення експертиз.

Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 349, 369-370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України і призначити йому покарання за цією статтею у вигляді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

Початок строку відбуття покарання у вигляді позбавлення волі обвинуваченому ОСОБА_1 обчислювати з моменту його затримання та реального виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Стягнути із обвинуваченого ОСОБА_1 в користь держави процесуальні витрати в сумі 942 (дев`ятсот сорок дві) гривні 06 копійок за проведення дактилоскопічної експертизи № 3/1-64/20 від 23 січня 2020 року та 942 (дев`ятсот сорок дві) гривні 06 копійок за проведення дактилоскопічної експертизи № 3/1-59/20 від 23 січня 2020 року.

Речові докази по справі: куртку чорного кольору, светр чорного кольору, джинсові штани, черевики коричневого кольору, футболку темного кольору, пасок коричневого кольору, які зберігаються в кімнаті для зберігання речових доказів УЛМТЗ ГУНП в Тернопільській області повернути ОСОБА_1 ; пачку цигарок, пакет із особистими речами ОСОБА_3 , зішкреб речовини бурого кольору із поверхні дверей, дві вирізки із речовиною бурого кольору, вирізку з речовиною бурого кольору, рюкзак, кору з дерева із накладенням речовини бурого кольору, ніж, запальничку, дванадцять слідів папілярних ліній, які зберігаються в кімнаті для зберігання речових доказів УЛМТЗ ГУНП в Тернопільській області - знищити; светр сіро-синього кольору, светр спортивний чорного кольору, штани джинсові чорного кольору, черевики (туфлі) темно-зеленого кольору, штани натільні темно-сірого кольору, труси темно синього кольору, шкарпетки темного кольору (1пара), які зберігаються в кімнаті для зберігання речових доказів УЛМТЗ ГУНП в Тернопільській області - знищити.

Апеляція на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з моменту його проголошення до Тернопільського апеляційного суду через Кременецький районний суд Тернопільської області.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуюча