Рішення № 101298745, 19.11.2021, Снігурівський районний суд Миколаївської області

РІШЕННЯ

іменем України

19 листопада 2021 року м.Снігурівка

справа №485/1055/21

провадження №2/485/365/21

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Бодрової О.П.,

за участю секретаря судового засідання - Літвінової Д.Ю.,

представника відповідачів ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Снігурівка в залі суду в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору безкоштовного користування нерухомим майном недійсним,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору №30052021 безкоштовного користування нерухомим майном, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 20 лютого 2015 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 .. За час шлюбу подружжя набуло майно, у тому числі будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0066 га за кадастровим номером 4825710100:37:034:0034, розташовану за тією ж адресою. 30 травня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір безкоштовного користування частини нежитлового приміщення площею 80 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує на те, що згоди на укладення даного договору безкоштовного користування він не надав, тому просив визнати недійсним договір безкоштовного користування нерухомим майном, укладений 30 травня 2021 року та стягнути з відповідачів судові витрати.

Відзиви на позовну заяву від відповідачів до суду не надходили.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, надали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності. Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідачів у судовому засіданні в режимі відеоконференції просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що договір, який не підлягає нотаріальному посвідченню не передбачає надання письмової згоди подружжя. ОСОБА_4 не зверталась до суду з позовом про визнання будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати у загальному позовному провадженні /а.с.33-34/.

Ухвалою від 05 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі /а.с.59-62/.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду /а.с.70-71/.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд, заслухавши представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 20 лютого 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції 20 лютого 2015 року /а.с.10/.

Шлюб між сторонами не розірвано.

26 червня 2020 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно якого остання придбала нежитловий об`єкт разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0066 га, кадастровий номер 4825710100:37:034:0034, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У пункті 6.3 вказаного договору зазначено, що придбання нежитлового об`єкту разом із земельною ділянкою за цим договором вчиняється за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , викладеною у заяві про згоду подружжя на укладення договору купівлі-продажу /а.с.12-14/.

Згідно інформаційних довідок №№267888752, 267901283 від 28.07.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на будівлю та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 /а.с.15-16/.

30 травня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір №30052021 безкоштовного користування нерухомим майном, відповідно до якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 у строкове безоплатне користування частину нежитлового приміщення площею 80 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення господарської діяльності на строк до 30.04.2024 /а.с.19-20/.

11 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Снігурівського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. Ухвалою суду від 30 серпня 2021 року відкрито провадження у справі.

На час розгляду справи в суді з позовом про визнання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_4 не звертались.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Судом встановлено, що спірне нежитлове приміщення набуте відповідачкою ОСОБА_4 за час шлюбу з позивачем. Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні. Спір про поділ майна, заявлений ОСОБА_2 , не вирішено. З позовом про визнання майна особистою приватною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не звертались.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників (подружжя) на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Наведене узгоджується з висновком, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2019 року (справа №372/504/17).

Оскільки договір безкоштовного користування нерухомим майном від 30 травня 2021 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без письмової згоди ОСОБА_2 , який є співвласником предмета договору в силу вимог статті 60 СК України і така обставина не спростована, то оскаржуваний договір відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Питання щодо розподілу судових витрат

Згідно п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Позивачем при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Таким чином, враховуючи положення ст.141 ЦПК України із відповідачів на користь позивача слід стягнути судові витрати.

На підставі викладеного, ст.ст.60,70 СК України, ст.ст.203, 205, 215, 368, 369 ЦК України, та керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору безкоштовного користування нерухомим майном недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір №30052021 безкоштовного користування нерухомим майном, укладений 30 травня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23 листопада 2021 року.

Суддя О.П.Бодрова