Рішення № 101292352, 23.11.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2542/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії в зв`язку з втратою годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 березня 2021 року про призначення йому пенсії у зв`язку з втратою годувальника - померлої дружини ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову зазначено, що позивач не погоджується з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника через відсутність необхідного страхового стажу 27 років. Так, позивач знаходився на утримання своєї дружини - ОСОБА_2 , працюючої пенсіонерки, інваліда ІІ групи, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Одержувана дружиною пенсія була єдиним та постійним джерелом доходу позивача, а факт його перебування на утриманні дружини підтверджується відсутністю страхового стажу та інших доходів. Проте при розгляді заяви про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідачем не враховано, що позивач проживав з померлою дружиною, яка на день смерті була інвалідом ІІ групи, перебував на її утриманні, а також того, що після смерті дружини позивач досяг пенсійного віку. Вважає, що відповідачем у даному випадку невірно тлумачаться положення Законів України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Про пенсійне забезпечення», що призвело до порушення права позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 24 червня 2021 року (головуючий суддя ОСОБА_3 ) відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано в учасників справи додаткові докази.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №50-Р від 03 вересня 2021 року (у зв`язку з відрахуванням судді ОСОБА_3 зі штату Чернівецького окружного адміністративного суду відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя №1905/0/15-21 від 31 серпня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Чернівецького окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» та наказу голови суду №89-к/тр «Про відрахування зі штату Чернівецького окружного адміністративного суду судді ОСОБА_3 » від 03 вересня 2021 року) проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатом якого адміністративну справу №600/2542/21-а було передано для розгляду судді Лелюку О.П.

Ухвалою суду від 08 вересня 2021 року (головуючий суддя Лелюк О.П.) прийнято дану справу до свого провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Роз`яснено, що у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що положення статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням внесених до неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148 передбачають, що пенсійний вік залежить від тривалості набутого особою страхового стажу. Так, право на призначення пенсії мають чоловіки після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, зокрема, у період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Разом з тим, згідно наданих позивачем документів про його страховий стаж, такий на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника складав 17 років 6 місяців та 18 днів, що не дає йому права на отримання пенсії з огляду на відсутність у нього необхідного страхового стажу 27 років. Крім цього, згідно доданих до позову документів, на час смерті дружини позивача останній не був особою з інвалідністю (відповідних підтверджуючих документів не надано), не досяг пенсійного віку, і при цьому як при зверненні як до пенсійного органу, так і до суду, позивачем не надано доказів про те, що він перебував на утриманні у померлої дружини, хоча подання такого документа передбачено нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846. Враховуючи наведене, підстав для призначення пенсії позивачу у зв`язку із втратою годувальника за наявними документами немає. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 1983 року позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_4 починаючи з 09 жовтня 1983 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 04 грудня 2019 року ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника, до якої були додані такі документи: довідку форми ОК-5, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, заява про призначення/перерахунок пенсії, паспорт, трудова книжка (документи про стаж), диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідка із СПОВ про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення, довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01 липня 2000 року, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, заява про спосіб виплати пенсії; свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть годувальника, свідоцтво про народження, військовий квиток, свідоцтво про народження дитини, виписку з акту огляду МСЕК про встановлення, зняття або зміну групи інвалідності, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера померлому годувальнику.

За результатами розгляду заяви позивача від 01 березня 2021 року про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідач листом від 11 березня 2021 року №2400-1708-8/9040 повідомив позивача про відсутність підстав для призначення такої пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 27 років.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області також були видані листи за результатами розгляду звернення позивача, зокрема, щодо призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника від 08 квітня 2021 року №1136-919/С-17/8-2400/21 та від 27 травня 2021 року №1734-1457/С-17/8-2400/21, в яких також зазначено про відсутність підстав для призначення позивачу такої пенсії у зв`язку з відсутністю в нього необхідного страхового стажу 27 років.

Не погоджуючись із відмовою відповідача у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається зі встановлених судом обставин справи, спірним у даній ситуації є питання правомірності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії у зв`язку із втратою годувальника на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 27 років.

Відповідно до змісту наявної у матеріалах справи копії паспорта позивача № НОМЕР_3 від 15 грудня 2019 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто, станом на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника (01 березня 2021 року) він досяг 60 років.

Водночас, як свідчить зміст документів, наданих відповідачем на виконання вимог пункту 8.1 ухвали суду від 24 червня 2021 року, страховий стаж позивача становить 17 років 6 місяців 18 днів.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на таке.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон № 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (частина третя статті 4 Закону №1058-IV).

Статтею 9 Закону №1058-IV визначені види пенсійних виплат і соціальних послуг.

Так, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб`єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені статтею 36 Закону №1058-IV, згідно з частиною першою якої пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Члени сім`ї, які вважаються непрацездатними, визначені частиною другою статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, за змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, необхідною умовою для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, є наявність у них інвалідності або досягнення ними пенсійного віку. При цьому, така пенсія призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.

Як вбачається з обставин справи, відповідач, обґрунтовуючи свою відмову у призначенні позивачу пенсії у зв`язку із втратою годувальника, посилається на відсутність у нього необхідного страхового стажу, оскільки відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148 пенсійний вік залежить від тривалості набутого особою страхового стажу.

Згідно з абзацом 2 частини першої статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, у періоди з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Частиною другою статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (частина четверта статті 26 Закону №1058-IV).

Проте суд вважає безпідставними посилання відповідача на положення вказаної вище статті Закону №1058-IV, оскільки нею встановлені умови призначення пенсії за віком. Натомість, у даному випадку мав місце факт звернення позивача із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, умови призначення якої визначені статтею 36 Закону №1058-IV.

Крім цього, на переконання суду, відповідачем у даному випадку неправильно тлумачаться норми Закону №1058-ІV. Так, за приписами статті 36 Закону №1058-ІV підставою для віднесення члена сім`ї до категорії непрацездатної особи є факт встановлення інвалідності або пенсійного віку, а не наявність страхового стажу. Таке поняття як "страховий стаж" є обов`язковою умовою стосовно годувальника, який помер, про що прямо зазначено у статті 36 названого Закону, а також для призначення пенсії за віком, що передбачено статтею 26 Закону №1058-ІV.

Водночас, варто зауважити, що стаття 26 Закону №1058-ІV визначає, зокрема, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Отже, саме 60 років і визначається як загальний пенсійний вік і для чоловіків, і для жінок.

Таким чином, оскільки станом на час звернення за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника, а саме 01 березня 2021 року, позивач досяг віку 60 років, тобто пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-ІV, то у розумінні положень частини другої статті 36 Закону №1058-ІV він вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника (дружини).

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника з підстав відсутності в нього необхідного страхового стажу, без урахування того, що досягнувши віку 60 років він вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника (дружини), що є одним із критеріїв для призначення пенсії відповідно до частини першої статті 36 Закону №1058-ІV, відповідач діяв протиправно та не на підставі Конституції й законодавства України.

Стосовно викладених у відзиві доводів відповідача про те, що при зверненні із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника позивач не надав доказів про перебування на утриманні померлої дружини, то такі оцінці наразі не підлягають, оскільки вони не слугували підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника і не були покладені в основу прийняття оскаржуваної відмови, про що свідчить зміст листів Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 11 березня 2021 року №2400-1708-8/9040, від 08 квітня 2021 року №1136-919/С-17/8-2400/21 та від 27 травня 2021 року №1734-1457/С-17/8-2400/21.

Фактично, наведені вище доводи відзиву ґрунтуються на припущеннях відповідача та не випливають зі змісту листів Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 11 березня 2021 року №2400-1708-8/9040, від 08 квітня 2021 року №1136-919/С-17/8-2400/21 та від 27 травня 2021 року №1734-1457/С-17/8-2400/21.

Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з цим, оскільки зі змісту електронної пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що він був утриманцем померлого годувальника - дружини ОСОБА_2 , то суд вважає передчасним твердження у відзиві про те, що позивач не є особою, яка перебувала на утриманні у померлого годувальника.

Вказаній обставині відповідач, як свідчить зміст листів від 11 березня 2021 року №2400-1708-8/9040, від 08 квітня 2021 року №1136-919/С-17/8-2400/21 та від 27 травня 2021 року №1734-1457/С-17/8-2400/21, належної оцінки не дав, що унеможливлює суд перевірити вказані вище доводи.

З огляду на викладене, перевіряючи оскаржувану позивачем відмову на відповідність її критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при її прийнятті відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; недобросовісно та нерозсудливо.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву від 01 березня 2021 року про призначення йому пенсії у зв`язку з втратою годувальника - померлої дружини ОСОБА_2 , то така також підлягає задоволенню з огляду на наведені вище висновки про протиправність оскаржуваної відмови, а також враховуючи передбачений частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок суду розглядати адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Керуючись при вирішенні цієї справи принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України), суд вважає, що позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав, що фактично мало місце в даній ситуації.

Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та необґрунтованими.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №1016220675 від 09 червня 2021 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії в зв`язку з втратою годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 березня 2021 року про призначення йому пенсії у зв`язку з втратою годувальника - померлої дружини ОСОБА_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 листопада 2021 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області (м. Чернівці, Площа Центральна, 3, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк