Рішення № 101292171, 22.11.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року справа № 580/6602/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №231150000446 від 26.07.2021 та №231150000446 від 24.05.2021 Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

В обґрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві, зазначено, що рішенням відповідача від 11.01.2019р. №231150000446 було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з підстав відсутності необхідного спеціального стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугою років 25 років 6 місяців. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2019р. у справі №580/1518/19 визнано протиправним рішення у формі протоколу від 11.01.2019 №231150000446 та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії. На виконання вказаного рішення, відповідачем призначено позивачу пенсію за вислугу років як працівникові освіти з 16.11.2018 року. Листами ПФ України від 2020 року та від 17.02.2021 року інформовано позивача, що доплату перерахованої пенсії за період буде здійснено у межах бюджетних асигнувань, згідно реєстру судових рішень. Позивач зазначає, що законність перерахунку пенсії керівництвом ГУ ПФУ в Черкаській області та ПФУ - не заперечувалися.

Разом з тим, в подальшому, відповідач листом повідомив позивача, що його пенсійна справа була переглянута та виплата йому пенсії за вислугу років з 01.06.2021 року припинена. Позивач вказав, що по суті, єдиною підставою для прийняття рішень від 24.05.2021 року та від 26.07.2021 року є твердження, що Черкаський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 11.09.2019 року по справі №580/1518/19 зобов`язав лише переглянути заяву Позивача від 16.11.2018 року про призначення пенсії. Позивач звертає увагу, що в описовій частині вказаного судового рішення встановлені факти, які не були спростовані Відповідачем, а рішення суду, набрало законної сили. З урахуванням зазначеного, вказав на протиправність оскаржуваних рішень про зупинення виплати пенсії та відмову у її призначенні.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.09.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

30.09.2021р., в межах строку встановленого судом, до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не обгрунтовані та зазначено про доцільність відмови в їх задоволенні. В обгрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог представником відповідача зазначено, що на виконання судових рішень у справі №580/1518/19 Головним управлінням позивачу з 16.11.2018р. призначено пенсію за вислугу років. Сума невиплаченої заборгованості склала 35505,67 грн. В подальшому, під час розгляду питання виплати вказаної заборгованості Головним управлінням була переглянути пенсійна справа позивача та встановлено, що судовими рішеннями на Головне управління не покладався обов`язок призначити позивачу пенсію за вислугу років та врахувати до спеціального стажу періодів роботи з 01.11.1988р. до 01.03.1996р., та з 01.01.1997р. до 01.09.2002р. Під час повторного розгляду заяви позивача від 16.11.2018р. про призначення пенсії Головне управління виходило з того, що пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 11.10.2017р. - не менше 26 років 6 місяців. Вказано, що за результатами повторного розгляду заяви позивача та наданих заявником документів встановлено, що його страховий стаж становить 35 років 5 місяців 21 день, у тому числі 16 років 1 місяць 20 днів - робота, що дає право на призначення пенсії за вислугою років станом на 11.10.2017р. Надана позивачем довідка від 21.08.2018 №27 про його роботу викладачем у Золотоніському СТК ТСОУ з 24.10.1983р. до 01.11.1986р. та з 01.11.1988р. до 01.03.1996р. не була врахована через невідповідність викладених у ній відомостей первинним документам. Також, надана позивачем довідка від 12.12.2015р. №112 про його роботу у період з 01.01.1997р. по 01.09.2002р. на посаді викл

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Черкаським окружним адміністративним судом у справі №580/1518/91 встановлено, що 16.11.2018р. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону №1058. До заяви було надано трудову книжку, статут «Золотоніського міськрайонного спортивно - технічного клубу товариства сприяння обороні України», довідки про стаж роботи від 21.08.2018 № 27, від 28.12.2015 № 75, від 12.12.2018 № 112, від 14.08.2018 №70.

Листом від 11.01.2019р. відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу (25 років 6 місяців), прийнято рішення (протокол від 11.01.2019 № 231150000446 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону №1788 та Закону №1058.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2019р., залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в даній справі визнано протиправним рішення у формі протоколу призначення пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 11.01.2019 №231150000446 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.11.2018 про призначення пенсії.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області від 13.02.2020р. №225-224/Х-03/8-2300/20 та даних з електронної пенсійної справи, на виконання судових рішень, Головним управлінням позивачу з 16.11.2018р. призначено пенсію за вислугу років як працівнику освіти, у розмірі 2615,83 грн. Сума невиплаченої заборгованості пенсії за період з 16.11.2018р. По 19.01.2020р. склала 35505,67 грн.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області від 24.05.2021р. №231150000446 призупинено виплату пенсії позивача, в якому зазначено, що за результатоми перевірки пенсійної справи ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , проведеної у травні 2021 року встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2019р. по справі №580/1518/19 не було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років та врахувати до спеціальної стажу періоди роботи з 01.11.1988 по 01.03.1996 та з 01.01.1997 по 01.09.2002. Натомість резолютивною частиною даного рішення лише зобов`язано Головне управління розглянути повторно заяву від 16.1 1.2018 про призначення пенсії, у зв`язку із чим прийнято рішення виплату пенсію за вислугу років ОСОБА_1 з 01.06.2021 призупинити.

Також, Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області №231150000446 від 26.07.2021р. відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи незалежно від віку за наявності вислуги років станом на 11.10.2017р. - не менше 26 років 6 місяців. За результатами розгляду наданих заявником документів встановлено, що його страховий стаж становить 35 років 5 місяців 21 день, у тому числі 16 років 1 місяць 20 днів - робота, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017. Вказано, що Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2019р. у справі №580/1518/19, інших зобов`язань, окрім як повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, на Головне управління не покладено, зокрема щодо врахування висновків суду. Враховуючи, що рішеннями судів не зобов`язано відповідача призначити пенсію за вислугу років, прийнято рішення про підмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 з 16.11.2018р.

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб`єкта владних повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788 (надалі за текстом - «Закон № 1788»), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року до 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту, тобто 25 років 6 місяців. Позивач вважає, що станом на 01.01.2016 мав необхідний спеціальний стаж 25 років 6 місяців.

Частиною 2 статті 7 Закону № 1788 визначено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. Вислуга років є видом спеціального стажу - це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788 у редакції до змін, внесених законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, було встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку (до змін внесених Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII); працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років (до змін внесених Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII).

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Постанова № 909). Відповідно до абзацу другого Постанови № 909 пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років і після цієї дати: з 1 квітня 2015 року до 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року до 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року до 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. Згідно абзацу 3 Постанови № 909 до досягнення віку, встановленого абзацом другим постановляючої частини, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального захисту: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше від тривалості, передбаченої абзацами другим і третім постановляючої частини. До переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений Постановою № 909, включено вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади за такими посадами: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про професійно-технічну освіту» професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я. Відповідно до статті 18 цього Закону до професійно-технічних навчальних закладів належать також начально-курсові комбінати, навчальні центри та інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 передбачено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Виплата пенсії за вислугу років безпосередньо пов`язана з важким та шкідливим характером роботи, виконання якої може спричинити втрату професійної працездатності до досягнення загального пенсійного віку. Статтею 62 Закону № 1788 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено вище судом, відповідачем не заперечується наявність у позивача станом на 11.10.2017 року спеціального стажу роботи 16 років 1 місяць 20 днів.

Спірними в межах даних правовідносин є зарахування до спеціального стажу роботи позивача періодів роботи з 24.10.1983р. до 01.11.1986р. та з 01.11.1988р. до 01.03.1996р., оскільки як зазначає відповідач, надана позивачем довідка від 21.08.2018 №27 про його роботу викладачем у Золотоніському СТК ТСОУ з 24.10.1983р. до 01.11.1986р. та з 01.11.1988р. до 01.03.1996р. не була врахована через невідповідність викладених у ній відомостей первинним документам. Також, надана позивачем довідка від 12.12.2015р. №112 про його роботу у період з 01.01.1997р. по 01.09.2002р. на посаді викладача автосправи та майстра виробничого навчання у автошколі Черкаської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів також не була врахована при обчисленні пільгового стажу позивача, так як вказана трудова діяльність не була основною для позивача, а здійснювалась за сумісництвом, що не може зараховуватись до пільгового стажу.

Надавши оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Як встановлено Черкаським окружним адміністративним судом у рішенні від 11.09.2019р. у справі №580/1518/91, згідно записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 позивач працював: 24.10.1983р. - 31.10.1986р. майстром виробничого навчання з водіння автомобіля, 01.11.1988р.-01.03.1996р. - заступником начальника спортивно-технічного клубу; 08.08.1996-01.09.2002 - головою Золотоніської райради союзу автомобілістів. Також судами встановлено, що згідно довідки Золотоніського спортивно-технічного клубу товариства сприяння оборони України від 08.07.2019р. №18 ОСОБА_1 працював в Золотоніському міськрайонному спортивно-технічному клубі ТСОУ на посаді викладача автосправи та майстра навчання водінню автомобіля з 01.11.1988р. до 01.03.1996р. Відповідно до довідки від 21.08.2018р. №27 ОСОБА_1 працював викладачем у Золотоніському СТК ТСОУ (ДТСААФ) з 01.11.1988р. до 01.03.1996р.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (надалі за текстом - «Закон № 1058) органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Головні управління Пенсійного фонду України в областях є територіальними органами Пенсійного фонду України. Повноваження щодо призначення та перерахунку пенсії позивача належить до компетенції відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Судами у межах розгляду справи №580/1518/19 встановлено, що за результатами перевірки обґрунтованості видачі довідки від 21.08.2018 №27, оформленої актом від 20.12.2018р. №1290, не підтверджено достовірність довідки та відповідність її первинним документам, а саме: не визначено, що у цей період позивач працював викладачем, натомість у первинних документах є записи про роботу майстром, заступником керівника та викладачем, що не відповідає даним, зазначеним у довідці. Окрім того, згідно даних, зафіксованих у акті відповідача від 20.12.2018 №1290 зазначено, що згідно первинних документів в особових рахунках позивача у період з 01.11.1988р. до 01.03.1996р. простежуються назви посад «преподав.» та «пропод».

Судом враховано висновки Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а згідно яких: підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог у заповненні трудової книжки. ПФУ не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд зазначає, що позивач не є відповідальним за правильність внесення записів до трудової книжки, та не є відповідальним за незбереження первинних документів, що до роботи викладачем у період з 01.11.1988р. до 01.03.1996р. Окрім того, згідно даних, зафіксованих у акті відповідача від 20.12.2018 №1290 зазначено, що згідно первинних документів в особових рахунках позивача у період з 01.11.1988 до 01.03.1996 простежуються назви посад «преподав.» та «пропод», що свідчить про роботу позивача на посаді викладача у Золотоніському СТК ТСОУ.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2019р. у справі №336/6112/16-а зазначив, що суд бере до уваги, що обставини, що належали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача у відсутності повного об`єму необхідних для реалізації його прав документів та повноті записів у наявних підтверджуючих пільговий стаж документах, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, не зарахування періоду роботи позивача з 01.11.1988р. до 01.03.1996р. на посаді викладача суд вважає необґрунтованим, оскільки довідкою від 21.08.2018р. №27, виданою відповідно до Порядку №637 підтверджується, що позивач працював саме викладачем, у зв`язку з чим відповідачем безпідставно не враховано до спеціального стажу період роботи позивача з 01.11.1988р. до 01.03.1996р.

Щодо періоду роботи позивача з 01.01.1997р. до 01.09.2002р. суд зазначає наступне.

Судами у межах розгляду справи №580/1518/19 встановлено, що згідно довідки автомобільної школи Черкаської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів від 12.12.2015 №112, у період з 01.01.1997р. до 01.09.2002р. ОСОБА_1 працював на посаді викладача автосправи та майстра виробничого навчання в автошколі Черкаської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, не за основним місцем роботи, згідно трудової угоди. Відповідно до записів трудової книжки позивача, позивач у період з 08.08.1996р. до 01.09.2002р. працював головою Золотоніської райради союзу автомобілістів.

У довідці автомобільної школи Черкаської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів від 08.07.2019 №69 зазначено, що у період з 01.01.1997р. до 01.09.2002р. ОСОБА_1 працював на посаді викладача автосправи та майстра виробничого навчання в автошколі Черкаської обласної організації ВСА, не за основним місцем роботи, згідно трудової угоди.

Судом враховано, що відсутність запису у трудовій книжці позивача про виконання такої роботи за сумісництвом не свідчить про відсутність такого стажу, оскільки відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом.

Як вбачається із відзиву на позов, період роботи позивача з 01.01.1997р. до 01.09.2002р. не була врахована при обчисленні пільгового стажу позивача, так як вказана трудова діяльність не була основною для позивача, а здійснювалась за сумісництвом, у зв`язку із чим, на думку пенсійного органу, згідно положень ст. 7 Закону №1788-ХІІ не може зараховуватись до пільгового стажу.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Суд зазначає, що приписи статтей 7 та 55 Закону №1788-ХІІ не містять положень, що унеможливлювали б зарахування до спеціального стажу працівника освіти періодів роботи особи на такій посаді за сумісництвом.

Таким чином, доводи відповідача не містять чітких положень, що забороняють зараховувати до стажу роботи, що дає право позивачу на зарахування до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи за сумісництвом за умови виконання посадових обов`язків впродовж встановленого часу роботи.

Судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 442/456/17) в якій вказано, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації. Зарахування роботи на посаді викладача (у тому числі й у позашкільному закладі освіти) до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 680/1111/17.

За таких обставин суд доходить висновку про протиправність не зарахування періоду роботи позивача з 01.01.1997р. до 01.09.2002р. на посаді викладача за сумісництвом до спеціального стажу, який визначає право на призначення пенсії за вислугу років, з підстав того, що вона здійснювалась за сумісництвом та не була основною.

Судом також враховано, що згідно матеріалів електронної пенсійної справи та листів відповідача, що наявні в матеріалах адміністративної справи, відповідач призначив позивачу пенсію за вислугу років з 16.11.2018р. як працівнику освіти, у розмірі 2615,83 грн. Сума невиплаченої заборгованості пенсії за період з 16.11.2018р. по 19.01.2020р. склала 35505,67 грн. При цьому, згідно розрахунку пенсії позивача від 20.05.2021р. стаж працівника освіти позивача зараховано відповідачем в розмірі 29 років 1 місяць та 22 дні.

При цьому, як встановлено вище судом, підставою для зупинення та припинення виплати позивачу пенсії стала обставина, що рішенням від 11.09.2019 року по справі №580/1518/19 зобов`язано лише переглянути заяву Позивача від 16.11.2018 року про призначення пенсії та не встановлено зобов`язань призначення пенсії.

Надавши оцінку вказаній підставі, суд зазначає, що згідно ч.ч.1,3 ст. 49 Закону №1058, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Суд зазначає, що підстав для зупинення та припинення виплати позивачу пенсії, встановлених ст. 49 Закону №1058 відповідач не навів.

Крім того, жодних нових обставин, за наслідками перевірки пенсійної справи позивача, що унеможливлювали б призначення пенсії позивачу за вислугу років та яким би не було надано оцінку в межах справи №580/1518/19, відповідачем у спірних рішенням не встановлено.

З огляду на викладене, беручи до уваги висновки суду, щодо безпідставності неврахування до спеціального стажу роботи позивача у періоди з 01.11.1988р. до 01.03.1996р., та з 01.01.1997р. по 01.09.2002р., суд доходить висновку про протиправність рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №231150000446 від 26.07.2021р. та №231150000446 від 24.05.2021 та як наслідок про необхідність їх скасування.

Згідно частин 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на що позов належить задовольнити повністю.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що позов належить задовольнити, а позивачем понесено судові витрати із сплати судового збору у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 31.08.2021р. №05988, наявної у матеріалах справи, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 908,00 грн.

Стосовно розподілу судових витрат, у зв`язку із понесенням позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі 7000 грн. представником позивача додано: договір про надання правничої допомоги від 09.06.2021р.; Акт приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 09.06.2021р., квитанцію до прибуткового касового ордеру від 20.10.2021р. на суму 7000 грн.

При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн., суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року по справі №640/19275/18 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Суд зазначає, що заявником підтверджено повноваження як представника позивача у відповідності до положень договору про надання правничої допомоги від 09.06.2021р., Акт приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 09.06.2021р. та розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу обумовлює вартість юридичних послуг у розмірі 7000 грн., а на підтвердження сплати коштів за правничу допомогу адвоката надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 20.10.2021р. на суму 7000 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що відповідно до вказаного вище розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу, обсяг наданих послуг складається із:

- консультації, початкового опрацювання та вивчення документів (1 год.) - 1000 грн.;

- підготовка, направлення адвокатського запиту - (1 год.) - 1000 грн.;

- пошук та аналіз судової практики - (2,5 год.) - 2500 грн.;

- підготовка та складання позову - (2,5 год.) - 2500 грн.;

Відповідно до п.2 ч.9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Оцінюючи співмірність заявленого розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних ним робіт, а також їх обгрунтованість та пропорційність, а також надавши оцінку критеріям складності справи суд зазначає, що предмет даного спору відноситься до справ незначної складності, та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт. Крім того, обставини даної справи, щодо неправомірності неврахування до спеціального стажу позивача періодів його роботи вже були предметом дослідження у справі №580/1518/19, відтак відсутні підстави вважати заявлений адвокатом розрахунок затраченого часу для правничої допомоги у даній справі обгрунтованим. У зв`язку із зазначеним, виходячи із критеріїв співмірності, обгрунтованості та пропорційності, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача частини заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області №231150000446 від 24.05.2021р. про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 та №231150000446 від 26.07.2021р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ - 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати із сплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя Марина БІЛОНОЖЕНКО