Рішення № 101291744, 17.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5235/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 №Ф-21152-51У,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач) , у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 №Ф-21152-51У, виданому Головним управлінням ДПС у Херсонській області , Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Ухвалою від 02.09.2021 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

05.10.2021р. ГУДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі подано клопотання про залишення позову без розгляду в зв`язку з порушення строків звернення до суду.

Ухвалою від 07.10.2021р. суд повернув клопотання відповідача без розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.05.2021 р. після спроби здійснення банківських транзакцій позивач отримала повідомлення про арешт її рахунків та наявне відкрите виконавче провадження за №65416697 на виконання вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-21152-51-У від 17.02.2020 в сумі 20243,96 грн. Проте, позивач стверджує, що вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 05.12.1997 року та припинила здійснювати господарську діяльність з 2017р., оскільки за період, який охоплює вимога про сплату боргу, з неї утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи, що підтверджує індивідуальними відомостями про застраховану особу за Формами ОК-5 та ОК -7 за період роботи з 2003р. по 2021 рік. Єдиний період, за який не було сплачені внески у повному обсязі - це квітень, травень та червень 2020р. У зв`язку із зазначеним, просить скасувати зазначену вимогу, позов задовольнити в повному обсязі.

03.11.2021 р. відповідач надіслав до суду відзив, у якому не погоджуються із доводами, викладеними у позовній заяві, зважаючи на наступне. Позивачка перебуває на обліку як суб`єкт підприємницької діяльності, платник ЄСВ з 05.12.1997 р., стан «11»-припинено, але не знято з обліку. Зазначає, що податковим законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів. З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю богу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає вимоги про сплату правомірними, а позов таким що не підлягає задоволенню.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 05.12.1997р. зареєстрована як фізична особа-підприємець та 05.12.1997р. взята на облік податковим органом як платник податків.

06.11.2020 в зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 31.10.2020р. та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-21152-51 на суму 35 588,74 грн. та надіслана на адресу позивачки.

24.05.2021р. після спроби здійснення банківських транзакцій позивач отримала повідомлення про арешт її рахунків та наявне відкрите виконавче провадження за № 65416697 на виконання вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-21152-51-У від 17.02.2020 в сумі 20 243,96 грн.

Копію податкової вимоги позивач отримала безпосередньо звернувшись до Дніпровського РВДВС у м. Херсоні 26.07.2021р..

Не погодившись із вимогою, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку правомірності зазначених вимог про сплату боргу (недоїмки), суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI /надалі Закон № 2464-VI/.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч.2,3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як встановлено судом, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 05.12.1997 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець та взята на облік до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Олешківське ДПІ, (Олешківський район). 12.07.2021р. та внесено запис №2004970060001006856 про припинення підприємницької діяльності.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Однак, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів та несплатою позивачкою єдиного внеску, здійснювалося автоматично, поквартально в розмірі 22 відстотків до бази нарахування єдиного внеску (ч.5 ст.8 Закону № 2464), що склало:

- за звітний період у 2017 р. - 8448,00 грн;

- за звітний період у 2018 р. - 2457,18 грн;

- за звітний період у 2019р.- 2754,18 грн.

- за звітний період у 2020р. 1 квартал (січень, лютий)-2078,12грн.;

- за звітний період у 2020р. 2 квартал (червень)-1039,06 грн.

Загальна сума склала 20243,96 грн.

розрахункова сума єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 1 квартал 2018 рік у розмірі 2457,18 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 2 квартал 2018 рік у розмірі 2457,18 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 3 квартал 2018 рік у розмірі 2457,18 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 4 квартал 2018 рік у розмірі 2457,18 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 1 квартал 2019 рік у розмірі 2457,18 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 2 квартал 2019 рік у розмірі 2457,18 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 3 квартал 2019 рік у розмірі 2457,18 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 4 квартал 2019 рік у розмірі 2457,18 гривень;

розрахункова сума єдиного внеску за 1 квартал 2020 рік у розмірі 2078,12 гривень (січень,лютий);

розрахункова сума єдиного внеску за 2 квартал 2020 рік у розмірі 1039,06 гривень (червень);

розрахункова сума єдиного внеску за 3 квартал 2020 рік у розмірі 3178,12 гривень (2078,12 грн. за липень, серпень 2020 року та 1100 грн. за вересень).

Суд звертає увагу на те, що згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.06.2007 по 01.07.2019 була найманим працівником на посаді продавця в ХМЦЗ.

Із 10.07.2019 року позивач була прийнята на посаду продавця ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ), де працювала до 24.03.2020р.

21.07.2020 прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) і по теперішній час працює на посаді продавця.

Крім того, факт перебування у трудових відносинах та сплати за неї як працівника єдиного внеску підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5).

З аналізу наведених обставин та приписів Закону №2464 вбачається, що ОСОБА_1 у періоди з 27.06.2007 р. по 01.07.2019, з 10.07.2019 по 24.03.2020р. та з 01.07.2020р. по час звернення до суду є, в розумінні зазначеного закону, застрахованою особою.

Отже, у вказані проміжки часу позивач була фізичною особо-підприємцем та одночасно застрахованою особою, за яку роботодавцем сплачувався єдиний внесок із суми нарахованої заробітної плати, тобто з 27.06.2007 р. по 01.07.2019, з 10.07.2019 по 24.03.2020р. та з та з 01.07.2020р ОСОБА_3 не є платником єдиного внеску в розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464.

Варто зазначити, що Законом №2464-VI не визначено обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за періоди з 27.06.2007 р. по 01.07.2019, з 10.07.2019 по 24.03.2020 та з 01.07.2020

Необхідно зазначити, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування позивачкою у період з 01.04.2020 по 30.06.2020 не сплачувалися страхові внески.

Оскільки у зазначений період, згідно записів у трудовій книжці, позивачка не перебувала у трудових відносинах, а рішення про припинення підприємницької діяльності прийняте лише 12.07.2021 р., суд зазначає, що ОСОБА_1 була платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець у період з 01.04.2020 по 30.06.2020.

З урахуванням пункту 910 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 01 по 31 березня, з 01 по 30 квітня та з 01 по 31 травня 2020 року.

Із урахуванням наведеного та враховуючи розрахунки податкового органу відповідачка має сплатити ЄСВ за червень 2020.

Суд відмічає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (ч.4 ст. 25 Закону №2464), незважаючи на те, що сума недоїмки, визначена в оскарженій вимозі, є частково неправильною, суд вважає неможливим скасувати вимогу в частині неправильно зазначених сум, а приймає рішення про її повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нову вимогу із зазначенням у ній правильної суми недоїмки.

Додатково, обґрунтовуючи відсутність в суду повноважень щодо самостійного визначення правильних сум недоїмки суд посилається на висновки Верховного Суду, наведені ним в постанові від 06 листопада 2018 року в справі №813/3274/17. Так, судом касаційної інстанції вказано, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження, в даному випадку - щодо визначення суми недоїмки.

Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Зважаючи на викладене, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 №Ф-21152-51У є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст.134 КАС України).

Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представник позивача подав до суду 28.10.2021р. клопотання про стягнення із відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 6000,0 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст.134 КАС України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст.134 КАС України).

Відповідач не погодився із розміром заявлених витрат, вважає, що вони не є співмірними зі складністю справи. Вказує, що при визначені суми відшкодування необхідно виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Надаючи оцінку позиціям сторін, суд зазначає наступне.

25.08.2021р. між позивачем (клієнт) та адвокатом Стойковим М.І. укладений договір про надання правової допомоги №83, відповідно до умов якого, адвокат надає правову допомогу клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Згідно п.1.1 договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором без обмежень у повноваженнях на їх вчинення, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами .

Вартість правничої допомоги, відповідно Акту наданих послуг від 21.10.2021р. становить 500 грн. за годину та складається з надання Клієнту наступних послуг:

- ознайомлення з матеріалами наданими ОСОБА_1 - 1000,00 грн. (2 год);

- консультування щодо перспектив захисту інтересів ОСОБА_1 - 1000,00 грн. (2 год);

- підготовка позовної заяви про визнання протиправним та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020р. № Ф-21152-51-У - 2500,00 грн. (5 год);

- підготовка додатків до позовної заяви -500 грн. (1 год.);

- підготовка заперечень на відзив на позовну заяву - 1000,00 грн. (2 год).

Загальна сума гонорару адвокату складає 6000,00 грн.

Суд відмічає, що види та вартість наданих адвокатом послуг, зазначених у Акті наданих послуг ставлять під сумнів, чи є розмір понесених позивачем витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Суд погоджується із відповідачем, що такі витрати не відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру.

Суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії"(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначаючи питання співмірності та розумності розміру понесених витрат на правничу допомогу, за встановлених обставин, суд виходить із того, що предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, а тому суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 2000,00 грн.

Таким чином, суд задовольняє клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.

У зв`язку із зазначеним, відшкодуванню підлягає сума сплаченого позивачем судового збору, згідно з квитанцією №ПН 178018С1 від 08.09.2021 у розмірі 908,00 грн. та сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від 17.02.2020 №Ф-21152-51У, складену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на суму 20 243,96 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ ВП 43995495, 73026, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн.. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ ВП 43995495, 73026, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 111060000