Ухвала суду № 101291685, 23.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 У Х В А Л А

з питання забезпечення адміністративного позову

"23" листопада 2021 р. справа № 520/24190/21

Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Старосєльцева О.В., розглянувши заяву забезпечення позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Харківської міської ради, Харківського міського голови Терехова Ігоря Олександровича, третя особа - заступник міського голови з питань цифрової трансформації Кузьмін Сергій Сергійович про: 1) визнання незаконними та скасування пунктів 1.5., 1.6., 1.7., 1.8. рішення Харківської міської ради від 12.10.2021 № 200/21 «Про внесення змін до положень виконавчих органів Харківської міської ради 8 скликання»; 2) визнання незаконним та скасування розпорядження Харківського міського голови від 12.11.2021 № 218 «Про проведення службового розслідування» повністю; 3) визнання незаконним та скасування розпорядження Харківської міського голови від 12.11.2021 № 219 «Про відсторонення від здійснення повноважень на посаді» повністю ,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 22.11.2021р.

Разом з позовом заявник подав заяву про забезпечення позову шляхом: 1) зупинення дії розпорядження Харківського міського голови від 12.11.2021 № 218 «Про проведення службового розслідування»; 2) зупинення дії розпорядження Харківського міського голови від 12.11.2021 № 219 «Про відсторонення від здійснення повноважень на посаді»; 3) зупинення дії пунктів 1.5., 1.6., 1.7., 1.8. рішення Харківської міської ради від 12.10.2021 № 200/21 «Про внесення змін до положень виконавчих органів Харківської міської ради 8 скликання».

Дана заява умотивована доводами про те, що: 1) розпорядження Харківського міського голови від 12.11.2021 № 218 «Про проведення службового розслідування» не містить законодавчо визначених підстав, а саме Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України “Про запобігання корупції” прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМУ №950 від 13.06.2000р.; 2) службова записка, на підставі якої призначено службове розслідування, не містить такої підстави для проведення перевірки, як недодержання посадовими особами Департаменту територіального контролю та земельних відносин вимог антикорупційного законодавства; 3) розпорядження Харківського міського голови від 12.11.2021 № 219 "Про відсторонення від здійснення повноважень на посаді" прийнято за відсутності правових підстав для відсторонення позивача від виконання повноважень на посаді; 4) службове розслідування може закінчитися як шляхом застосування до позивача догани, так і звільнення його із займаної посади; 5) посадові особи Департаменту територіального контролю та земельних відносин безпідставно були переміщенні на інші робочі місця за іншою юридичною адресою; 6) внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо ОСОБА_2 як особи, уповноваженої вчиняти дії від імені юридичної особи та виконувати обов`язки директора, будуть впливати на права та інтереси інших осіб; 7) невідповідність рішення Харківської міської ради від 12.10.2021 № 200/21 «Про внесення змін до положень виконавчих органів Харківської міської ради 8 скликання» структурі та схемі підпорядкування виконавчих органів; 8) покладення виконання обов`язків директора Департаменту територіального контролю та земельних відносин на ОСОБА_2 може призвести до погіршення ефективності та порушення інтересів територіальної громади м. Харкова в частині недоотримання місцевим бюджетом коштів за результатами діяльності Департаменту територіального контролю та земельних відносин.

Вирішуючи по суті згаданий процесуальний документ суд виходить із таких мотивів та міркувань.

Згідно із приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З положень наведеної норми кодексу в кореспонденції з положеннями ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України слідує, що розглядаючи питання про забезпечення позову, суду необхідно, з урахуванням доказів, наданих особою на підтвердження сформульованих вимог, пересвідчитися, зокрема: у дійсності спору; реальності загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; співвідносності вимог заяви про забезпечення позову із вимогами самого позову; співвідносності доводів заяви про забезпечення позову із підставами самого позову; прийнятності розумного балансу між потенційними наслідками забезпечення позову та уникненням вирішення спору наперед.

При цьому, розв`язуючи клопотання про забезпечення позову, суд не має права вирішувати наперед ті питання, котрі стосуються суті заявлених вимог, тобто входити до оцінки обставин, котрі є предметом доказування по справі.

Отже, за загальним правилом предмет доказування за заявою про забезпечення позову повинен відрізнятись від предмету доказування у спорі.

Тому суд зважає на суть та правову природу інституту забезпечення позову, котра окреслена у правовому висновку постанови Верховного Суду від 08.08.2019р. по справі №826/12319/18 (касаційне провадження №К/9901/67074/18) з приводу застосування ст.ст.150 і 151 КАС України, де указано, що "Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Суд зазначає, що жодних переконливих доводів на підтвердження існування у спірних правовідносинах підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім самого лише твердження про необхідність забезпечити позов, заява про забезпечення позову не містить, що не дозволяє суду дійти до обґрунтованого висновку про існування в даному випадку передбачених ст. 150 КАС України підстав для забезпечення позову.

Окрім того, доводи позивача зазначені в заяві мають характер ймовірних припущень, спрямовані на майбутнє, жодними існуючими наразі об`єктивними даними не підтверджені.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно із ч. 2 ст. 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Також судом зважає на правовий висновок постанови Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі №826/13306/18, де указано, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо "очевидності" ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Разом з тим, у заяві про забезпечення позову заявником не наведено жодних беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому, доводи заяви про забезпечення позову фактично співпадають з доводами самого позову, а зазначені в заяві про забезпечення позову обставини підлягають з`ясуванню виключно під час розв`язання спору по суті, зокрема, щодо незаконності розпорядження Харківського міського голови від 12.11.2021 № 218 та відсутності підстав для відсторонення позивач від виконання повноважень на посаді.

До того ж судом виявлено, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 року у справі №520/24177/21 заяву про забезпечення адміністративного позову до Харківської міської ради, Харківського міського голови Терехова І.О., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування розпоряджень, рішення міської ради - задоволено. Зупинено дію розпорядження Харківського міського голови від 12.11.2021 № 218 «Про проведення службового розслідування». Зупинено дію розпорядження Харківського міського голови від 12.11.2021 № 219 «Про відсторонення від здійснення повноважень на посаді». Зупинено дію пунктів 1.5., 1.6., 1.7., 1.8. рішення Харківської міської ради від 12.10.2021 № 200/21 «Про внесення змін до положень виконавчих органів Харківської міської ради 8 скликання».

Ця обставина є окремою та цілком самостійною підставою для залишення згаданого процесуального документа заявника без задоволення.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись приписами ст. ст. 90, 150, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

ухвалив:

1. Заяву про забезпечення адміністративного позову - залишити без задоволення.

2. Копії даної ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

3.Роз`яснити, що ухвала підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч.1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 15 днів з дати постановлення (підписання).

Суддя О.В. Старосєльцева