Рішення № 101290335, 23.11.2021, Оболонський районний суд міста Києва

23.11.2021 Справа № 756/16591/18

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____________

Унікальний 756/16591/18

Провадження №2/756/338/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого судді Диби О.В.,

за участю секретаря П`яла Ю.Б.,

представника позивача адвоката Лінника М.А.,

представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» Яндульського Д.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 20.10.2006 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») укладено кредитний договір №KIVPGK01550561, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 73170 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості і винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% від суми наданого кредиту щомісяця.

20.10.2006 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 передано в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,80 кв.м., житловою площею 27,20 кв.м.

Як стало відомо позивачу 08.10.2018, позивач зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі застереження у договорі іпотеки.

Позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ КБ «Приватбанк» підлягає скасуванню з огляду на те, що приватним нотаріусом порушено порядок вчинення реєстраційної дії, оскільки не перевірено наявність та отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому боржник не отримував таких повідомлень та попереджень про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивачем не було дотримано умов договору іпотеки щодо можливого укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленого Законом України «Про іпотеку»; ні банком, ні приватним нотаріусом не було дотримано вимог законодавства України про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Позивач також вказував, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26.04.2012 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KIVPGK01550561 від 20.10.2006 звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені банку договору купівлі-продажу будь-яким способом з особою-покупцем, з отриманням витягу з реєстру, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, виселено ОСОБА_1 зі спірної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03.04.2013 скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.04.2012 в частині задоволених вимог про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

На підставі викладеного позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 32425161 від 18.11.2016, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. про реєстрацію права приватної власності ПАТ КБ «Приватбанк» на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та скасувати відповідний запис №17498369 від 15.11.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та вказував на те, що відповідач набув право власності на спірну квартиру правомірно, у відповідності до умов договору іпотеки та Закону України «Про іпотеку». Крім того, подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що банком виконано всі вимоги чинного законодавства під час звернення до приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на спірну квартиру, надано всі необхідні документи, а також направлено вимогу боржнику про усунення порушення основного зобов`язання, тому підстав для відмови у вчиненні реєстраційної дії у приватного нотаріуса не було. Щодо посилання сторони позивача на мораторій вказував, що це є лише відстроченням виконання зобов`язань, а не звільнення від них.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, представник приватного нотаріуса подав до суду відзив, в якому просив розглянути справу за відсутності приватного нотаріуса та його представника та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що банком були надані всі необхідні документи для вчинення реєстраційної дії, зокрема, іпотечний договір, який містив відповідне застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, а також вимога про усунення порушень основного зобов`язання направлена боржнику та підтвердження про отримання вказаної вимоги. Підстав для відмови у вчиненні реєстраційної дії у приватного нотаріуса не було.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як убачається з кредитного договору №№KIVPGK01550561 від 20.10.2006 (а.с.21-23), укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 , банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 73170 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості і винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% від суми наданого кредиту щомісяця.

З договору іпотеки №б/н від 20.10.2006, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 у забезпечення кредитного договору №№KIVPGK01550561 від 20.10.2006, убачається, що іпотекодавець передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,80 кв.м., житловою площею 27,20 кв.м. (а.с.18-20).

Умовами вказаного договору іпотеки (п.п.22-27) передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в т.ч. на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.

Згідно наданої копії реєстраційної справи №1088096280000 та копії облікової справи №1088096280000, представником ПАТ КБ «Приватбанк» 15.11.2016 подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, до якої додано довіреність представника, копію його паспорта, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по ПАТ КБ «Приватбанк», договір іпотеки від 20.10.2006, а також повідомлення іпотекодавця про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та рекомендоване зворотне повідомлення з відміткою про вручення його боржнику (а.с.210-239).

З інформаційної довідки №142050612 від 22.10.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна убачається, що 15.11.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32425161 від 18.11.2016, номер запису про право власності 17498369, згідно якого перереєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.15-16).

З інформаційної довідки №229540271 від 26.10.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта убачається, що у власності позивача не знаходиться іншого нерухомого майна (а.с.5-8,т.ІІ).

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Відповідно до ч.1 ст. 18 цього Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно із ч.1 ст. 20 вказаного Закону заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. У разі якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства. Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи. Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву. Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об`єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч.1 ст.27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на час укладення договору іпотеки №б/н від 20.10.2006, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу

іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Також, у відповідності до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Пунктом 4 цього Закону передбачено, що протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

Відповідно до ч.3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; 4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; 7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує реєстраційні справи у паперовій формі; 9--1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 24 цього Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

З огляду на відомості інформаційної довідки №229540271 від 26.10.2020, квартира АДРЕСА_1 використовується як місце постійного проживання позивачем, у власності позивача не знаходиться іншого нерухомого майна, загальна площа вказаної квартири не перевищує 140 кв.м., а отже не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності АТ КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання позивачем умов укладеного кредитного договору №№KIVPGK01550561 від 20.10.2006, ураховуючи, що кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті.

Доказів на спростування вказаних обставин, матеріали справи не містять.

Таким чином, у приватного нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ КБ «Приватбанк», у зв`язку з чим дії з державної реєстрації права власності на спірну квартиру вчинені всупереч вимог чинного законодавства, що є підставою для скасування рішення про проведену державну реєстрацію прав.

Щодо позовних вимог про скасування запису державного реєстратора, суд зауважує наступне.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 (далі - Закон № 1952) викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, з 16 січня 2020 року, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Суд враховує, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

При таких обставинах обраний позивачем спосіб захисту - скасування запису державного реєстратора після внесення змін до статті 26 Закону № 1952 не може призвести до захисту або відновлення порушеного права позивача, є неефективним, а тому у цих правовідносинах такі позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.

Щодо позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О.

Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Таким чином, позовні вимоги до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. задоволенню не підлягають, оскільки він є неналежним відповідачем за позовом.

Інших доводів, які б спростували висновки суду, сторонами не надано.

Судові витрати підлягають розподілу на підставі ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича (01001, м. Київ, вул. Лютеранська, 3, оф. 31) про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - задовольнити частково.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:32425161 від 18.11.2016, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем про державну реєстрацію права приватної власності Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на двокімнатну квартиру, загальною площею 44, 8 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 23.11.2021

Суддя: О.В. Диба