Рішення № 101289761, 22.11.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5352/21

22 листопада 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баранюка А.З., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області у якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6122-54У від 06.02.2019 та №Ф-6122-54У від 11.02.2020.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 08 грудня 1994 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте з 2008 року не здійснювала підприємницьку діяльність та працювала як найманий працівник у Республіці Польща до 2020 року. Після повернення в Україну позивач припинила підприємницьку діяльність 09 жовтня 2020 року. Також 22 грудня 2020 року позивачці призначено пенсію за віком та зараховано стаж роботи у Республіці Польща до страхового стажу. Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП № 59667551 позивачу стало відомо, що відповідачем пред`явлено до виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-6122-54У від 06.02.2019 на суму 18276,72 грн та №Ф-6122-54У від 11.02.2020 на суму 8262,54 грн. Позивач вважає, що ці вимоги були надіслані безпідставно, оскільки весь час перебування у Республіці Польща роботодавцями щодо неї сплачувалися страхові внески на соціальне страхування у повному обсязі.

Ухвалою від 31 серпня 2021 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 30 вересня 2021 року розгляд справи відкладено у зв`язку із клопотанням представника відповідача.

05 жовтня 2021 року представник відповідача подав до суду відзив у якому позовні вимоги заперечив та, серед іншого, вказав, що фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати єдиного внеску роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. В даному випадку обставина, з якою позивач пов`язує відсутність свого обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, полягає в тому, що позивач з 2008 року проживала та офіційно працювала за договорами найму на території Республіка Польща та роботодавцем на території Республіка Польща сплачуються відповідні податки. Проте, Головне управління ДПС у Тернопільській області вважає, що в спірному випадку факт проживання та працевлаштування позивача в Республіці Польща не впливає на її статус як фізичної особи-підприємця і обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок за діючим законодавством України. При цьому, також слід враховувати, що роботодавці в Республіці Польща не є роботодавцями в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідно, позивач не вважається застрахованою особою, за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Ухвалою від 12 жовтня 2021 року розгляд справи відкладено у зв`язку із клопотанням представника позивача.

20 жовтня 2021 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якому, зокрема, зазначив, що відповідно до ст. 24 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень між Урядом України і Урядом Республіки Польща від 12.01.1993 року, яка набрала чинності 11.03.1994 року, передбачено процедуру усунення подвійного оподаткування шляхом введення знижки від оподаткування своїх громадян, які отримали доходи за межами своєї держави та вже сплатили в тій державі відповідний податок з отриманого доходу.

Ухвалою від 20 жовтня 2021 року розгляд справи відкладено у зв`язку із клопотанням представника відповідача.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі у якій позовні вимоги підтримав.

Представник відповідач подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі у якому позовні вимоги заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.

Відповідно до інформації, яка міститься у інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків» ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 08.12.1994 року та знята з обліку 09.10.2020 року (а.с. 43).

З пояснень представника позивача слідує, що ОСОБА_1 в період з 2008 по серпень 2020 року постійно проживала та працювала на території Республіки Польща. Серед іншого, в період з 12 липня 2016 року по 20 травня 2019 року перебувала на тимчасовому консульському обліку в Консульському відділі Посольства України в Республіці Польща, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України для виїзду за кордон позивача (а.с. 6).

Працевлаштування позивача та сплату податків та зборів на території Республіки Польща підтверджується долученими до матеріалів справи Деклараціями про доходи та витрати за 2017-2019 роки (а.с. 58-68). У вищезазначених Деклараціях вказано розмір доходу ОСОБА_1 , який вона отримувала за 2017, 2018 та 2019 роки, а також розмір податків та зборів, що були відраховані з її заробітної плати, у тому числі на соціальне страхування: у 2017 році 1915,68 польських злотих, у 2018 році 4693,41 польських злотих, у 2019 році 3719,60 польських злотих.

Відповідачем надсилалися позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-6122-54У від 06.02.2019 на суму 18276,72 грн та №Ф-6122-54У від 11.02.2020 на суму 8262,54 грн за період 2017-2018 років (а.с. 14,15).

Не погоджуючись із цими вимогами позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За визначенням в пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно п.4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).

Враховуючи наведене відповідачем були направлені позивачу оскаржувані вимоги за період 2017-2018 років.

Згідно із статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.4 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень між Урядом України і Урядом Республіки Польща від 12.01.1993 року, яка набрала чинності 11.03.1994 року (далі-Конвенція) ця Конвенція застосовується також до будь-яких ідентичних або подібних по суті податків, які стягуються одною з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави.

Статтею 24 Конвенції передбачено процедуру усунення подвійного оподаткування шляхом введення знижки від оподаткування своїх громадян, які отримали доходи за межами своєї держави та вже сплатили в тій державі відповідний податок з отриманого доходу.

Як вже зазначалося, з доходів, отриманих позивачем в Республіці Польща у 2017-2019 роках, вже сплачувалися податки на соціальне страхування у цій державі, а тому, відповідно до статті 24 Конвенції, не можуть повторно оподатковуватись в Україні.

Висновки подібного характеру викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі №803/737/17, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються при прийняті даного рішення.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на них обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, не виконано та не доведено правомірність та законність дій та рішень, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6122-54У від 06.02.2019 та №Ф-6122-54У від 11.02.2020.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Реквізити учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул.. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46021, код ЄДРПОУ 44143637).

Головуючий суддя Баранюк А.З.