Рішення № 101286816, 23.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

справа №380/6037/21

провадження № П/380/6121/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської міської ради, у якій з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2372 від 14.09.2017 в частині: Пункт 1.2 "Інформаційну та технологічну картки адміністративної послуги - передача (надання) земельних ділянок комунальної власності на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок: I етап - надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нових земельних ділянок або зміни цільового призначення земельних ділянок комунальної власності; II етап - затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі формування нових земельних ділянок або зміни цільового призначення земельних ділянок комунальної власності (додаток 2)."

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 25.03.2021 Львівська міська рада прийняла ухвалу №514 про відмову у наданні йому дозволу з розробки проекту землеустрою у зв`язку з відсутністю документів, передбачених ухвалою міської ради від 14.09.2017 №2372 "Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада". Згідно з п.6 ст. 118 Земельного кодексу України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. У зв`язку з неподанням додаткових документів відповідач відмовляє громадянам, в тому числі і позивачу у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою та отриманні земельних ділянок, мотивуючи відмову саме невідповідністю пакету документів ухвалі Львівської міської ради №2372 від 14.09.2017. Вважає, що пункт 1.2 Львівської міської ради від 14.09.2017 №2372 є протиправним, таким, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 та просить визнати його нечинним.

Відповідач проти позову заперечив, лише 10.08.2021 подав письмовий відзив у якому зазначив, що Львівська міська рада діяла відповідно до вимог чинного законодавства, правових підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки відповідач жодним чином не порушив права позивача, діяв в межах наданих повноважень.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, зобов`язано відповідача згідно з ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження ухвали Львівської міської ради №2372 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада» від 14.09.2017 в частині пункту №1.2 "Інформаційну та технологічну картки адміністративної послуги - передача (надання) земельних ділянок комунальної власності на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та інформаційну та технологічну картку адміністративної послуги - передача (надання) земельних ділянок комунальної власності на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок - додаток до ухвали Львівської міської ради №2372 від 14.09.2017 у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

У судовому засіданні 10 серпня 2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Позивач та представник відповідача через канцелярію суду подали заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Львівська міська рада 14.09.2017 прийняла ухвалу №2372 "Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада".

25.03.2021 Львівська міська рада прийняла ухвалу №514 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу з розробки проекту землеустрою у зв`язку з відсутністю документів, передбачених ухвалою міської ради від 14.09.2017 №2372.

Вважаючи, що пункт 1.2 Львівської міської ради від 14.09.2017 №2372 є протиправним, таким, що порушує права та законні інтереси позивача, ОСОБА_1 вимушений був звернутися з позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Львівської міської ради та її виконавчого комітету у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про адміністративні послуги», Земельним кодексом України (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондує ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельний кодекс України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Такого ж змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18.

25.03.2021р Львівська міська рада прийняла ухвалу-відмову №514 про відмову позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в урочищі Голоско у зв`язку з відсутністю документів, передбачених ухвалою міської ради від 14.09.2017 № 2372 "Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада".

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.

Суд наголошує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Суд зазначає, що оскаржуваним рішенням порушуються права та законні інтереси позивача, оскільки це рішення слугувало підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в урочищі Голоско у зв`язку з відсутністю документів, передбачених ухвалою міської ради від 14.09.2017 № 2372.

Суд наголошує, що системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельний кодекс України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України, однак у цьому випадку цих вимог Земельного кодексу України Львівською міською радою не дотримано.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не надано обґрунтованих доводів правомірності прийняття пункту 1.2 ухвали "Інформаційну та технологічну картки адміністративної послуги - передача (надання) земельних ділянок комунальної власності на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок: I етап - надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нових земельних ділянок або зміни цільового призначення земельних ділянок комунальної власності; II етап - затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі формування нових земельних ділянок або зміни цільового призначення земельних ділянок комунальної власності (додаток 2)."

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування пункту 1.2 ухвали Львівської міської ради №2372 від 14.09.2017 "Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада".

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати з сторін не стягуються.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 264, 293, 295, КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) про визнання протиправною та скасування пункту 1.2 ухвали Львівської міської ради №2372 від 14.09.2017 – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та нечинним пункт 1.2 ухвали Львівської міської ради №2372 від 14.09.2017 "Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада".

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський