Рішення № 101286780, 22.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/12861/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2802 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до військової частини А2802 код ЄДРПОУ 26614159, місцезнаходження: 54030, м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду, 60 (далі – відповідач), в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення на несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 25465,25грн за період з 05.02.2019 по 26.07.2021.

Ухвалою від 09.08.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а саме – не виплатив на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Як наслідок, відповідач повинен за час затримки розрахунку при звільненні сплатити на користь позивача середній заробіток.

07.09.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що положення трудового законодавства не є релевантними при розгляді та вирішенні цієї справи. Зазначає, що правова кваліфікація спірного правового конфлікту позивачем є помилковою. Посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії № НОМЕР_2 від 04.05.2016 та проходив військову службу у військовій частині А2802 до 4 лютого 2019 року.

30 січня 2019 року наказом командира військової частини А2802 (по особовому складу) №18-РС. позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 підпункту «а» (у зв`язку із закінченням контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

04 лютого 2019 року наказом командира військової частини А2802 (по стройовій частині) №26 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У зв`язку з невиплатою військовою частиною А2802 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у період 2016 - 2019 років позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/5871/21.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 у справі №380/5871/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини А2802 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.02.2019;

- зобов`язано військову частину А2802 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.02.2019.

Рішення суду у згаданій справі військовою частиною виконано 26 липня 2021 року шляхом виплати на банківський рахунок позивача 26 липня 2021 року грошових коштів у сумі 24567,40 грн.

Виходячи з наявності підстав стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18 та від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19).

Зважаючи на викладене суд відхиляє аргументи представника відповідача про недопустимість застосування до спірних правовідносин приписів трудового законодавства. З огляду на їх субсидіарний характер, суд вважає, що такі є релевантними при розгляді та вирішенні цієї справи.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком(частина 3 статті 233 КЗпП). Із урахуванням викладеного суд зауважує, що у грошова компенсація за невикористані дні відпустки особі, яка є учасником бойових дій, входить до структури заробітної плати. Надаючи оцінку доводам представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення, суд виходить з того, що спір, який вирішується є спором про оплату праці. Відтак звернення позивача до суду у цьому випадку не обмежене строком звернення. За таких обставин суд відхиляє аргументи представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 04.02.2019.

26.07.2021 відповідач перерахував позивачу заборгованість із заробітної плати у розмірі 24567,40 грн.

Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 05.02.2019 по 25.07.2021, оскільки заборгованість відповідача виникає з першого дня після звільнення. Окрім цього, погашення заборгованості відбулося 26.07.2021.

А тому у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити. При цьому період з 05.02.2019 по 25.07.2021 становить 1267 календарних днів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

При обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Судом встановлено, що згідно з витягами розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини А2802 за 2018 та 2019 роки розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у грудні 2018 – 5240,51 грн., у січні 2019 - 12263,10 грн.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 282,32 грн. ((12263,10 грн. + 5240,51 грн.) / 62 день (кількість днів у грудні 2018, січні 2019 року)).

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд додатково наголошує на тому, що розмір недоплаченої суми заробітної плати (компенсації за невикористані дні відпустки учаснику бойових дій) складає 24567,40 грн. Суд наголошує на тому, що відповідач розмір недоплаченої на користь позивача індексації не оспорює та не заперечує. Жодних доказів з цього приводу не подав.

Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 24567,40 грн. (сума компенсації за невикористані дні відпустки учаснику бойових дій) / 357699,44 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 =6,87%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,9% становить: 282,32 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 6,87% = 19,4 грн; 19,4грн. * 1267 (кількість днів затримки розрахунку) = 24579,80 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 05.02.2019 по 25.07.2021 у розмірі 24579,80 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Одночасно суд акцентує увагу на тому, що представником позивача розмір суми, яка підлягає до виплати, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні обчислено неправильно. При цьому помилка представника, яка полягає у неправильному визначенні кількості днів, за які середній заробіток повинен сплачуватися, не впливає на наявність або відсутність у позивача права на отримання суми у правильному розмірі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А2802 код ЄДРПОУ 26614159, місцезнаходження: 54030, м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду, 60 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 24579 (двадцять чотири тисячі п`ятсот сімдесят дев`ять )грн. 80коп. за період з 05.02.2019 по 25.07.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 22 листопада 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик