Рішення № 101286498, 22.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року

справа №380/9029/21

провадження № П/380/9163/21

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 79005, м.Львів, пл.Маланюка, 6, код ЄДРПОУ 13817458) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 23200,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Відповідно до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ), середньооблікова кількість штатних працівників за звітний 2020 рік становила 9 осіб. З них, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб. Норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», становить 1 особа. Отже, відповідачем не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2020 році у кількості 1 особи. Відтак, оскільки робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, не було зайняте такою особою, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 09.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач 12.07.2021 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що не супроводжується обов`язком пошуку таких осіб для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Водночас зазначила, що відповідачем у 2020 році було вжито усіх залежних від неї заходів для недопущення правопорушення у вигляді невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, в зв`язку з чим виконано обов`язок, покладений на неї ст.18 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». При цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю з боку відповідача. За таких обставин вважає, що відсутні правові підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як платник страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у Львівському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів та використовує найману працю фізичних осіб.

26.02.2021 відповідач подав позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ). Відповідно до вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2020 році становила 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році для відповідача становив - 1 особа.

За результатами вказаного звіту Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено вимогами ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

У зв`язку із цим, позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення. За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, становить 23200 грн (виходячи з середньої річної заробітної плати штатного працівника за 2020 рік у відповідача, а саме - 46403,00 грн).

Втім, відповідач вважає, що здійснила усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується відповідними доказами, а тому не може бути притягнута до відповідальності, передбаченої ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 цієї ж статті визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч.ч.2, 3 ст.20 Закону).

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно із п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення», роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Наказ №316), яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» №5067 та Наказом №316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та Порядком №70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Відповідач у відзиві вказала, що у 2020 році з метою виконання вимог законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю в штатному розписі відповідача була передбачена вакантна посада продавця-консультанта. Вказана обставина не заперечується позивачем та підтверджується копією звіту форми 10-ПОІ.

ФОП ОСОБА_1 у 2020 році двічі (03.01.2020 та 26.10.2020) було подано до відповідного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форми 3-ПН. Копії звітів долучено відповідачем до матеріалів справи.

Зі змісту вказаних звітів суд встановив, що в коментарі до вакансій відповідач вказала про необхідність працевлаштування на посаду продавця-консультанта магазину непродовольчих товарів саме особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, відповідач сприяла працевлаштуванню осіб з інвалідністю та виконала вимоги законодавства щодо забезпечення прав означених осіб на працевлаштування у повному обсязі.

При цьому суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або останні самостійно звертались, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.

З огляду на встановлені судом обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів того, що відповідач не створила робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляла їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавала державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувала Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд приходить висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій. А тому, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.І. Кузан