Рішення № 101285760, 18.11.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 листопада 2021 року Справа № 280/605/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фермерського господарства «ЛЕОНОЛЬ» (71612, Запорізька область, Василівський район, с. Кам`янске, вул. Ювілейна, 13, код ЄДРПОУ 33256588) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправним та скасування наказу та визнання дій протиправними

ВСТАНОВИВ:

ФГ «Леоноль» (надалі позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС України у Запорізькій області (надалі відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Запорізькій області №204-П від 20.10.2020 року «Про проведення фактичної перевірки» Фермерського господарства «ЛЕОНОЛЬ» (код ЄДРПОУ 33256588), визнати протиправним дії щодо проведення фактичної перевірки співробітниками Головного управління ДПС у Запорізькій області на підставі наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області №204-П від 20.10.2020 року «Про проведення фактичної перевірки» Фермерського господарства «ЛЕОНОЛЬ» (код ЄДРПОУ 33256588) та визнати протиправним і скасувати податкове повідомленні-рішення №00045660902 від 01.12.2020 Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Ухвалою суду від 27.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/605/21, призначено судове засідання на 25 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 25.02.2021 зупинено провадження у справі №280/605/21 до 25 березня 2021 року для надання сторонам часу для примирення.

Протокольною ухвалою суду від 25.03.2021 провадження у справі поновлено, судове засідання відкладено на 06.04.2021.

25.03.2021 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Запорізькій області №204-П від 20.10.2020 року «Про проведення фактичної перевірки» Фермерського господарства «ЛЕОНОЛЬ» (код ЄДРПОУ 33256588);

визнати протиправним дії щодо проведення фактичної перевірки співробітниками Головного управління ДПС у Запорізькій області на підставі наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області №204-П від 20.10.2020 року «Про проведення фактичної перевірки» Фермерського господарства «ЛЕОНОЛЬ» (код ЄДРПОУ 33256588);

визнати протиправними та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення №00045660902 від 01.12.2020 року.

Ухвалою суду від 06.04.2021 здійснено перхід до розгляду справи № 280/605/21 за позовом Фермерського господарства «ЛЕОНОЛЬ» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу та визнання дій протиправними за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22 квітня 2021 року.

Ухвалами суду від 22.04.2021, від 08.06.2021, від 17.08.2021, від 30.09.2021 провадження у справі зупинялося для надання сторонам часу для примирення до 28.10.2021.

Ухвалою суду від 28.10.2021 провадження у справі поновлено, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 18.11.2021.

Сторонами подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

В обґрунтування позову позивачем зазначено про порушення відповідачем вимог законодавства при проведенні фактичної перевірки з огляду на відсутність підстав її проведення, передбачених п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України. Також позивачем вказано на протиправність винесеного за її результатами оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав відсутності в діях позивача порушень норм чинного законодавства при зберіганні пального. Позивач вважає спірне рішення протиправним з огляду на те, що на час проведення фактичної перевірки (02.11.2020) він мав відповідну ліцензію, видану 01.07.2020 терміном дії до 01.07.2025. ФГ «Леоноль» зауважено, що в період з 01.07.2020 по 30.06.2020 підприємство здійснювало зберігання пального для власних потреб в баках транспортних засобів і в пересувній ємномті (бочці), що в розумінні п. 14.1.6-1 Податкового кодексу України не є акцизним складом та, як результат, свідчить про відсутність порушень норм Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон України №481/95-ВР) щодо зберігання пального без отримання ліцензії на право його зберігання. Висновок відповідача про зберігання позивачем палива у стаціонарній ємності ґрунтується не на фактичному дослідженні місця зберігання, оскільки перевірка не виявила і не могла виявити безпосередньо факту зберігання у період до 01.07.2020, а виключно на підставі документів. Разом з тим, на думку позивача, такий висновок про зберігання пального у стаціонарній ємності неможливо зробити лише на підставі даних про придбання позивачем дизельного палива протягом квітня 2020 та червня 2020 і його списання, враховуючи, що законодавство України не містить вказівки на те, що пальне повинно зберігатися виключно у стаціонарних ємностях для зберігання пального. Позивач зазначає, що він використовує у своїй діяльності транспортні засоби, в паливних баках яких постійно знаходиться паливо, та ємність, яка розміщувалась на транспортному засобі, яка використовуэться для тимчасового зберігання та доставки дизельного палива на орендовані земельні паї для заправки сільськогосподарської техніки, докази наявності яких додає до позову. З наведених підстав просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заперечення проти позову викладено у відзиві на позовну заяву. Зокрема вказано, що підставою для проведення фактичної перевірки позивача стала отримана інформація про порушення платником податків вимог Закону України №481/95-ВР. Перед початком перевірки посадовый особі ФГ «Леоноль» під особистий підпис було вручено копія наказу на перевірку, а також оригінал наказу, направлення і службові посвідчення для огляду. З наведених підстав відповідач вказує на відсутність порушень вимог законодавства при проведенні контролюючим органом фактичної перевірки позивача. За результатами проведеної перевірки відповідачем встановлено факт зберігання ФГ «Леоноль» з 01.04.2020 року по 30.06.2020 року пального без отримання ліцензії, що є порушенням ч. 1, ч. 8, ч. 15 Закону України №481/95-ВР. Мотивуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідач зазначив про відсутність доказів зберігання позивачем придбаного пального в автотранспорті, пересувній ємності. Також відповідач зазначає, що перевіряємий фактичною перевіркою період може відрізнятись від періоду, в якому проводиться перевірка. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ФГ «Леоноль» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.01.2005. Дата запису: 28.01.2005. Номер запису: 10801020000000089.

Основним видом діяльності товариства є «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур» (код КВЕД 01.11).

Фермерське господарство «Леоноль» 01.07.2020 отримало ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), реєстраційний номер 08300414202001434, видану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, терміном дії з 01.07.2020 до 01.07.2025 за адресою місця зберігання: Запорізька область, Василівський район, с. Камянське, вулиця Ювілейна, буд.16.

02.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області проведено фактичну перевірку ФГ «Леоноль» (ЄДРПОУ 33256588) з питань здійснення контролю за додержанням суб`єктом господарювання вимог законодавства, які є обов`язковими при виробництві, обліку, зберіганні, використанні та транспортуванні пального; наявність супровідних документів на товар (прибуткових, товарно-транспортних, видаткових та акцизних накладних), виявлення порушень у сфері виробництва і обігу пального.

За результатом перевірки складено акт №316/08/01/09/33256588 від 02.11.2020.

При проведенні перевірки, згідно наданих документів в період з 01.07.2019 по 30.06.2020 (включно) за адресою: Запорізька область, Василівський район, с. Кам`янське, вул. Ювілейна, буд. 16, ФГ «Леоноль» зберігало залишки пального без отримання ліцензії на право зберігання пального.

В ході проведення перевірки встановлено, що Фермерським господарством «Леоноль» дійсно було здійснено придбання дизельного пального за договором на поставку нафтопродуктів №25.1/2020 від 03.03.2020, укладеним з TOB «АРНІ 2010» (код ЄДРПОУ 37359594), що підтверджується видатковою накладною №РН-0000319 від 01.04.2020 (кількість придбаного пального 2440,0 л.),. видатковою накладною №РН-0000772 від 27.06.2020 (кількість придбаного пального 4245,0 л.).

Враховуючи викладене, перевіркою ФГ «Леоноль» встановлено порушення вимог ч.1, ч.8, ч.16 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР зі змінами та доповненнями.

На підставі висновків Акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення:

- №00045660902 від 01.12.2020, яким контролюючим органом застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 500 000,00 грн.

Скориставшись правом адміністративного оскарження позивач подав скаргу на податкові повідомлення-рішення №00045660902 від 01.12.2020 до ДПС України.

Рішенням Державної податкової служби №5541/6/99-00-06-03-02-06 від 11.03.2021 у задоволені скарги було відмовлено.

Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням №00045660902 від 01.12.2020, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Щодо підстав для проведення фактичної перевірки.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України №2755-VI від 02 грудня 2010 року (далі Податковий кодекс).

Право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки, визначено положеннями підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу.

Відповідно до пункту 75.1.3. статті 75 Податкового кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Отже, проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок є правом Головного Управління Державної податкової служби у Запорізькій області, як податкового органу.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу.

Як вбачається зі змісту спірного наказу №204-П від 20.10.2020 про проведення фактичної перевірки, в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункт пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 та пп. 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Так, статтею 20 Податкового кодексу визначено загальний перелік прав контролюючих органів, підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 визначає поняття фактичної перевірки, а підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності такої підстави - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Тобто, фактична перевірка проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 ст. 80 Податкового Кодексу.

Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Згідно змісту відзиву на адміністративний позов, підставою для видання спірного наказу контролюючим органом зазначено, що підставою для проведення фактичної перевірки позивача стала отримана інформація про порушення платником податків діючих норм законодавства України, які є обов`язковими при виробництві, обліку, зберіганні та транспортуванні пального.

В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що інформація на підставі якої (начебто) прийнято оскаржуваний наказ, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постановах від 22 вересня 2020 року у справі N 520/1304/2020 та від 04 грудня 2018 року у справі 820/4894/18.

Відповідно до вимог пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Згідно з абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення статей 75-81 Податкового кодексу, суд приходить до висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абзаці 3 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Дослідивши зміст спірного Наказу №204-П від 20.10.2020, судом встановлено відсутність у тексті спірного наказу інформації, яка свідчила б про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, та у зв`язку з якими у контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для здійснення належного податкового контролю.

Суд зазначає, що у спірному наказі, відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки, а саме пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 та пп. 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що інформація на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Саме з цього виходила колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду при розгляді справи №520/1304/2020 (постанова від 22 вересня 2020 року) де предметом спору була протиправність наказу податкового органу про проведення фактичної перевірки.

При цьому, підпункт 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки, а саме: така перевірка проводиться у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, а тому, зі змісту оскаржуваного Наказу №204-П від 20.10.2020, неможливо встановити яке з окремих вказаних порушень слугувало конкретною підставою для його прийняття.

Зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду викладеним у постановах від 04 вересня 2020 року у справі №821/1274/18, від 02 вересня 2020 року у справі №821/1828/16 та від 04 грудня 2018 року у справі №820/4894/18.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14), від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 24 жовтня 2018 року (справа №808/1746/15) та від 04 лютого 2019 року (справа №807/242/14).

При цьому суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки, про що також неодноразово висловився Верховний Суд у своїх постановах від 19 листопада 2019 року у справі №160/8859/18, від 30 червня 2019 року у справі №825/1747/17.

Отже, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Таким чином, порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Тобто, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього підприємства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.

На думку суду, для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків не достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.

Подібна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі №1440/2045/18.

Суд зауважує, що стаття 80 ПК України передбачає вичерпні підстави для проведення фактичної перевірки. Втім, застосовуючи конкретну правову підставу для призначення такої перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов`язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.

Як вже зазначалось вище, зі змісту наказу відповідача №204-П від 20.10.2020 встановлено, що юридичною підставою для його прийняття та проведення фактичної перевірки позивача вказано підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Тобто, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані у вищенаведеній нормі фактичні обставини та передумови, які і визначають підстави для такої перевірки. Тому оцінка правомірності проведеної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки. При цьому суд зазначає, що «підстава» це не нумероване позначення пункту 80.2 статті 80 ПК України, а обставини, які в цьому підпункті розкриваються та мають об`єктивно існувати. Іншими словами під «підставою» у підпункті 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередньо інформацію, відомості та інші обставини (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 1 липня 2019 року по справі №140/2181/18, від 10 липня 2019 року по справі №160/7669/18).

В даному випадку судом встановлено, що відповідач здійснюючи у наказі №204-П від 20.10.2020 посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України жодним чином не обґрунтував наявність підстав для проведення фактичної перевірки, які передбачені вищевказаною нормою, зокрема щодо отримання контролюючим органом в установленому порядку інформації про можливі порушення платником податків тих вимог чинного законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки, що в свою чергу унеможливлювало для платника чітко розуміти мету такої перевірки, позаяк є незрозумілим про яке можливе порушення з його боку може йти мова.

Отже, зазначення в наказі лише підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, без посилання на конкретні обставини, не є підставою для проведення фактичної перевірки.

Втім, жодного посилання на отриману інформацію наказ ГУ ДПС у Запорізькій області про проведення фактичної перевірки ФГ «Леоноль» №204-П від 20.10.2020 не містить, а тому достеменно стверджувати, що саме ці обставини які у такій інформації викладені, а не будь-які інші повідомлення чи інформація інших органів, які були фактичною підставою для проведення перевірки, суд не може. Крім того, суд вкотре наголошує, що підстава для проведення фактичної перевірки має бути чітко та безумовно вказана у наказі таким чином, щоб унеможливити сумніви у її наявності, та не робити спроб здогадів чи припущень про її існування, що фактично має місце у даній справі.

Таким чином зважаючи на викладене та беручи до уваги відсутність в наказі ГУ ДПС у Запорізькій області №204-П від 20.10.2020 будь-якого посилання на отриману відповідачем в установленому порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення позивачем законодавства, суд вважає, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача здійснено протиправно.

Також, суд критично відноситься до посилання відповідача на ту обставину, що у зв`язку з допуском до перевірки, керівник підприємства розписався особисто про отримання - копії наказу та направлень на перевірку, чим підтвердив правомірність дій фахівців ГУ ДПС у Запорізькій області по проведенню фактичної перевірки.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2018 року (справа №804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа №826/16221/15), від 03 жовтня 2019 року (справа №820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа №820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15) висловив правову позицію, що саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу II ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому, приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України).

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 від 21 лютого 2020 року відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа №804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа №826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа №820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа №820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок: «незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

При цьому, враховуючи те, що предметом розгляду справи є податкове повідомлення-рішення, суд вважає за доцільне дослідити саме підстави його прийняття, встановити правомірність чи протиправність висновків контролюючого органу по суті виявленого порушення.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначені Законом України №481/95-ВР.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію (ч. 31 ст. 15 Закону України №481/95-ВР).

Наведеною статтею також встановлена річна плата за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.

Згідно з ч. ч. 8-10 ст. 15 Закону України №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п`ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Згідно ч. 16 ст. 15 Закону України №481/95-ВР суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Частиною 19 ст. 15 Закону України №481/95-ВР зазначено, що ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

- суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (ч. 21 ст. 15 Закону України №481/95-ВР).

Частиною 37 ст. 15 Закону України №481/95-ВР визначено перелік документів, необхідних для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

З вказаних вище положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Отже, зберігання пального в транспортних засобів/технічному обладнанні/пристроях (пересувних цистернах) не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального.

Зазначене вбачається як з визначення термінів "місце зберігання пального", "зберігання пального", так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Відповідно до підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про те, що в період з 01.07.2019 по 30.06.2020 (включно) за адресою: Запорізька область, Василівський район, с.Кам`янське, вул. Ювілейна, буд. 16, ФГ «Леоноль» зберігало залишки пального без отримання ліцензії на право зберігання пального.

З позиції позивача, ФГ «Леоноль» дійсно було здійснено придбання дизельного пального у ТОВ «АРНІ 2010».

Відвантаження палива при доставці відбулось безпосередньо у транспортні засоби та сільгоспмашини які використовуються Фермерським господарством «Леоноль» у своїй господарській діяльності, а саме: трактори МТЗ-82 в кількості 2 одиниці (об`єм паливних баків по 130л.) та автомобіль Камаз (об`єм паливного баку 500 л.).

Решта палива яка залишалася, була відвантажена у транспортний засіб ГАЗ-САЗ модель 3507, державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за Фермерським господарством «Леоноль», обладнаний ємністю для тимчасового зберігання та доставки дизельного палива на орендовані земельні паї для заправки сільськогосподарської техніки об`ємом 3675,0 л.

З огляду на викладене, пальне у відповідному об`ємі набуте Фермерським господарством «Леоноль» в період з 01.04.2020 по 30.06.2020 зберігалось у паливних баках транспортних засобів та с/г техніки та ємності, яка розміщувалась на транспортному засобі ГАЗ-САЗ модель 3507, державний номер НОМЕР_1 .

Наявність перелічиної техніки та металевих ємностей підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвами про реєстрацію та фото.

З огляду на викладене, пальне у відповідному об`ємі набуте ФГ «Леоноль» в період з 01.04.2020 по 30.06.2020 зберігалось у паливних баках транспортних засобів та с/г техніки та ємності, яка розміщувалась на транспортному засобі.

Отже, під час перевірки податковим органом не встановлено фактичне зберігання Фермерським господарством «Леоноль» пального у його стаціонарних паливних ємностях, в період з 01.04.2020 по 30.06.2020, а висновки акту перевірки ґрунтуються лише на тому, що Фермерським господарством «Леоноль» було здійснено придбання пального відповідно до видаткових накладних, без встановлення його фактичного місця зберігання.

Враховуючи викладене, з урахуванням вимог ст. 15 Закону України №481/95-ВР та положень п. п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що позивач не повинен був отримувати ліцензію на право зберігання пального, оскільки таке пальне зберігалось в в баках транспортних засобів, у тому числі обладнаних металевими ємностями для топлива.

Необхідно звернути увагу на те, що відповідно до статті 1 Закону України N 481 визначено, що місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Податковим органом здійснено фактичну перевірку, однак в акті перевірки не встановлено місце зберігання пального. Також вимір залишків пального теж не здійснено.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідальність яка наступає за зберігання пального без ліцензії повинна бути застосована у випадку фактичного зберігання такого пального по факу у стаціонарних ємностях.

В акті перевірки визначено, що під час здійснення фактичної перевірки місць зберігання ПММ на ФГ «Леоноль», зафіксовано фактичні залишки пального згідно даних бухгалтерського обліку.

Суд зазначає, що перевірка даних бухгалтерського обліку не є фактичною перевіркою пального у ємкості.

Більш того, сам податковий орган у Акті перевірки робить зауваження на тому, що вимірювання об`єму не проводилося, а відтак податковим органом не встановлено фактичну наявність у позивача дизельного пального у стаціонарній ємності.

В даному випадку, судом встановлено, що контролюючим органом порушено порядок призначення та проведення податкової перевірки, а Акт перевірки є недопустимим доказом, оскільки складений з порушення порядку встановленого Податковим кодексом України та сама перевірка наявності пального у позивача контролюючим органом не здійснена.

А відтак, висновки акту фактичної перевірки №316/08/01/09/33256588 від 02.11.2020 не можуть бути покладені в основу жодних рішень контролюючого органу, в тому числі і в основу спірного податкового повідомлення №00045660902 від 01.12.2020.

Крім того, суд враховує, що Постановою Василівського районного судом Запорізької області, справа №311/224/21 від 18.02.2021 провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні голови ФГ «Леоноль» ОСОБА_1 було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення ч.1, 8, 16 ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР зі змінами та доповненнями, а саме, зберігання пального в ємкості за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 01 липня 2019 року по 30 червня 2020 року, без отримання ліцензії на право зберігання пального, що є провадженням господарської діяльності без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню та за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.164 КУпАП.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7500 грн., що підтверджується платіжним дорученням.

Відтак, судовий збір у розмірі 7500 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фермерського господарства «Леоноль» (71612, Запорізька обл., Василівський р-н, село Кам`янське, вулиця Ювілейна, будинок 13, код ЄДРПОУ 33256588) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Запорізькій області №204-П від 20.10.2020 року «Про проведення фактичної перевірки» Фермерського господарства «ЛЕОНОЛЬ» (код ЄДРПОУ 33256588).

Визнати протиправним дії щодо проведення фактичної перевірки співробітниками Головного управління ДПС у Запорізькій області на підставі наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області №204-П від 20.10.2020 року «Про проведення фактичної перевірки» Фермерського господарства «ЛЕОНОЛЬ» (код ЄДРПОУ 33256588).

Визнати протиправними та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення №00045660902 від 01.12.2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) на користь Фермерського господарства «Леоноль» (71612, Запорізька обл., Василівський р-н, село Кам`янське, вулиця Ювілейна, будинок 13, код ЄДРПОУ 33256588) судовий збір у сумі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 23.11.2021.

Суддя О.О. Артоуз