Рішення № 101281766, 23.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 р. Справа№200/13152/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що він набув право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та виплачується при звільненні зі служби.

Однак при звільненні зі служби йому така грошова допомога, яка за підрахунками позивача становить 265950 грн., відповідачем нарахована та виплачена не була.

Вважаючи свої права порушеними просив:

- визнати протиправними дії Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо невиплати йому одноразової грошової допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 (шість) повних календарних років служби;

- зобов`язати Військову частину 3057 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, з відрахуванням 1,5 % військового збору, за 6 (шість) повних календарних років служби у сумі 265950 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що, на його думку, військовослужбовець набуває право на отримання спірної одноразової грошової допомоги при звільнені лише у випадку, якщо його календарна вислуга років становитиме не менше 10 календарних років.

Календарна вислуга років позивача становила менше 10 календарних років, а тому позивач не набув права на отримання такої грошової допомоги.

Також вважав, що позивачем порушено строк звернення до суду з позовом.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині 3057 Національної гвардії України.

Наказом командира Військовій частині 3057 Національної гвардії України від 27.08.2021 року № 169 (по стройовій частині) позивача, звільненого наказом командира вказаної військової частини від 27.08.2021 року № 53 о/с з військової служби в запас відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини.

Відповідно до вказаного наказу його вислуга років станом на 28.08.2021 становила:

у календарному обчисленні - 06 років 07 місяців 06 днів;

у пільговому (без урахування календарної) - 10 років 09 місяців 02 дні;

служба разом - 17 років 04 місяці 08 днів.

При звільненні зі служби одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», йому нарахована та виплачена не була.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, яка була чинною на час звільнення позивача зі служби, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічні положення містяться у п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей».

На підставі системного аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 806/2104/17, від 24.11.2020 року у справі № 822/3008/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Позивач звільнений з військової служби за закінченням строку контракту, має вислугу 10 років і більше. Отже, він набув право на одноразову грошову допомогу, що передбачена абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Оскільки таке право позивача порушено, тому воно підлягає захисту та відновленню в судовому порядку шляхом задоволення позову шляхом, який обрано судом (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обираючи спосіб захисту порушеного права судом враховано те, що між позивачем та відповідачем немає спору щодо того, що вислуга років позивача у календарному обчисленні становить повних 06 років (що в тому числі відображено самим відповідачем в наказі від 27.08.2021 року № 169), у зв`язку з цим це не потребує відображення в резолютивній частині судового рішення.

Посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з позовом є неприйнятними, оскільки даний спір стосується порушення законодавства про оплату праці, адже грошова допомога при звільненні є складовою належної працівникові заробітної плати (грошового забезпечення). А відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення суми такої грошової допомоги строком звернення не обмежується.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, застосування меншого строку у разі порушення законодавства про оплату праці, на що посилався відповідач, мало би дискримінаційний характер в залежності від виду діяльності (роботи) особи, що є недопустимим.

Щодо зазначення певної суми, в якій слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, то її нарахування входить до безпосередніх повноважень відповідача як суб`єкта владних повноважень. Суд вирішує спір, проте не може підміняти державний орган рішення, дії або бездіяльність якого оскаржуються, вчиняючи замість нього дії, які входять до його безпосередньої компетенції та які він мав вчинити. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховний Суду від 07 лютого 2019 року в справі №813/1062/14.

У суду відсутні підстави вважати, що розрахунок грошової допомоги, яку відповідач має нарахувати та виплатити на виконання даного судового рішення, відповідачем буде проведено невірно, і, відповідно, буде порушене право позивача. Враховуючи наведене задоволення позову в цій частині свідчило би про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене вказані позовні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині одночасного відрахування 1,5 % військового збору

Пунктом 161 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Згідно з п.п. 1.1 – 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ цього Кодексу платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов`язок виконати рішення суду.

Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів.

У цьому контексті, право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.

Тобто, у суду наразі відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити відрахування військового збору, оскільки відповідний обов`язок у відповідача виникає одночасно з нарахуванням та виплатою спірної грошової допомоги, тобто у майбутньому.

З огляду на наведене відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (87525, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 186, код ЄДРПОУ 23313948) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зобов`язати Військову частину 3057 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 23 листопада 2021 року.

Суддя Т.В. Логойда