Рішення № 101281698, 23.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 р. Справа№200/10884/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Аляб`єва І.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про стягнення грошової допомоги при звільненні,-

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо необхідності проведення з позивачем своєчасного повного фактичного остаточного розрахунку при звільнені з військової служби;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення в сумі 400 000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2021 в справі №200/10234/20-а визнано бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільнені з військової служби визнано протиправною та ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. На виконання рішення суду відповідачем 13.08.2021 було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.02.2017 включно, не виплачену ним під час проходження позивачем військової служи. Вважає, що відповідачем повторно здійснено затримку розрахунку при звільнені, тому просить стягнути з відповідача затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення в сумі 400 000 грн.

Ухвалою суду від 28.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.09.2021.

20.09.2021 розгляд справи відкладено на 19.10.2021.

Ухвалою суду від 19.10.2021 закрито підготовче провадження в справі, розгляд справи по суті призначено на 16.11.2021.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву. В обгрунтування відзиву відповідач зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2021 в справі №200/10234/20-а вже вирішено питання про стягнення затримки при звільненні, тому підстав для повторного стягнення затримки при звільненні не має. Просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач та представник відповідача до судового засідання не з`явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 ./а.с.15-17/

З довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 27.11.2020 № 736 вбачається, що позивач проходив військову службу в Службі безпеки України з 01.03.1995 по 15.02.2017.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2021 в справі №200/10234/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ідентифікаційний код 20001504, 84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56) про визнання протиправної бездіяльності і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки країни в Донецькій області, у наступному Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Стягнуто з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2021 в справі №200/10234/20-а – залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2021 в справі №200/10234/20-а – залишено без змін.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2021 в справі №200/6854/21-а адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (вул.Ярослава Мудрого, 56, м.Краматорськ, Донецька область, 84300, код ЄДРПОУ 20001504) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.02.2017 включно із застосуванням базового місяця – січень 2008 року.

Зобов`язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (вул.Ярослава Мудрого, 56, м.Краматорськ, Донецька область, 84300, код ЄДРПОУ 20001504) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.02.2017 включно із застосуванням базового місяця – січень 2008 року.

На виконання рішення суду Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 13.08.2021 перерахувало ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі./а.с.21/

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки виплати належної грошової компенсації та з вимогою вчинити дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Суд зазначає, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Національної гвардії України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Предметом спору є правомірність/протиправність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки в розмірі з моменту звільненні 15.02.2017 по дату фактичної виплати 13.08.2021.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Натомість, наявність спору щодо розміру виплачуваних при звільненні сум, не дає підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а лише починаючи з періоду коли вичерпано спір, тобто ухвалено судове рішення.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже вказана норма регулює питання сплати відшкодування в разі повного або часткового задоволення позову щодо невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗПП.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач був звільнений 15.02.2017, однак на час звільнення позивача зі служби відповідачем не був здійснений в повному обсязі розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі,

Питання про право позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі вирішено рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі №200/10234/20-а та стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Вищевказане судове рішення повністю виконане відповідачем 13.08.2021, що підтверджується випискою з банку.

Суд зазначає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі №200/10234/20-а набуло законної сили 22.06.2021, отже у позивача виникло право на отримання коштів за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України з моменту коли вирішено спір, а саме, коли набуло чинності рішення суду (з 22.06.2021).

При цьому період, в який розглядаєся спір, суд не може визнати затримкою при розрахунку, оскільки в судовому порядку вирішувався спір між сторонами про наявність чи відсутність у позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі.

Після вирішення такого спору в судовому порядку та встановлення права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі виплати були здійснені відповідачем.

Крім того, статтею 117 КЗПП України, на яку посилається позивач, регулюєтеся питання наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що положення ст. 117 КЗпП передбачають в даних обставинах право позивача на отримання компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення.

Такі висновки суду сформовані з урахуванням правової позиції Верховним Судом, висловленої зокрема у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 та постанови Верховного Суду від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18).

Також, Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби.

Зокрема, ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).

Також, суд бере до уваги, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Тобто, з прийняттям судового рішення, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення, що прийняте на користь позивача.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають зволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись Конституцією України, статями 2,5-14,19-22,72-78,94,132-143,159-165,192-205,241-247,255,295-297, п.п.15.5 ч.1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ідентифікаційний код 20001504, 84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56) про стягнення грошової допомоги при звільненні – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений і підписаний 23 листопада 2021 року.

Суддя І.Г. Аляб`єв