Рішення № 101280178, 23.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 р. Справа № 120/12442/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Шаповалової Т.М., розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької райдержадміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду, з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької райдержадміністрації (далі – відповідач) , у якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у здійсненні донарахування щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням проведення такої виплати у розмірі 3906 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги;

- стягнути з відповідача на його користь 20 000 моральної шкоди.;

- подати у встановлений строк звіт про виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи та має право на встановлені законом пільги, зокрема отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". 27.02.2020 Конституційний Суд України прийняв рішення за № 3-р/2020, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На думку позивача, виплати йому разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, здійснено у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.

Позивач вважає, що виплата спірної допомоги здійснена відповідачем у заниженому розмірі, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Ухвалою суду від 08.10.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України.

26.10.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що згідно із статтею 87 Бюджетного кодексу України виплата щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому органи місцевого самоврядування при виконанні делегованих повноважень мають право та повноваження їх виконувати виключно в межах передбачених та виділених для цього фінансових ресурсів.

Також відповідач зауважує, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2021 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних категорій. Водночас стаття 48 Бюджетного кодексу України прямо забороняє розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь-які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, перебуває на обліку у відповідача та має, зокрема, право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У квітні 2021 року позивачу виплачено грошову допомогу до 5-го травня у розмірі 3906,00 грн.

Позивач із розміром вказаної виплати не погоджується та вважає, що із урахуванням рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 розмір допомоги слід визначати не на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за № 112, а керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.

Відповідач із такими аргументами не погоджується, а тому позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, правовий статус ветеранів війни, питання створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них та відносини щодо соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі – Закон № 3551-ХІІ).

Водночас пільги особам з інвалідністю внаслідок війни передбачені статтею 13 цього Закону.

Законом України від 25.12.1998 № 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам війни I групи – десять мінімальних пенсій за віком; II групи – вісім мінімальних пенсій за віком; III групи – сім мінімальних пенсій за віком ".

Пунктом 20 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі – Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені Законом № 107-VI, визнані неконституційними.

Протягом 2012-2014 років, на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, норми та положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто вказаним змінами Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження, зокрема, щодо встановлення розміру разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни.

На реалізацію приписів вищезазначеної норми закону, 08.04.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до якої особам з інвалідністю внаслідок війни виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у 2021 році в таких розмірах: I групи – 4421 гривня; II групи – 3906 гривень; III групи – 3391 гривня.

Втім, суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 було відновлено дію частини четвертої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня особам з інвалідністю IІ групи внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Водночас відповідач, здійснюючи виплату позивачу такої допомоги, керувався нормами постанови Кабінету Міністрів України № 325 від 08.04.2021.

У зв`язку з цим між сторонами виник спір, оскільки розмір отриманої позивачем допомоги є меншим від того розміру, передбаченого статтею 13 Закону № 3551-XII у редакції, норми якої підлягають застосуванню після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 27.02.2020 № 3-р/2020.

Отже, визначаючись з розміром грошової допомоги до 5 травня, що підлягає виплаті позивачу, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20-а.

Так, розглядаючи вказану справу, у рішенні від 29.09.2020 Верховний Суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 (день прийняття Конституційним Судому України Рішення від 27.02.2020 № 3-р/2020) позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-ХІV "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій величиною п`ять мінімальних пенсій за віком.

Велика Палата Верховного Суду з цим висновком погодилася та у пунктах 48-54 постанови від 13.01.2021 зазначила, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є саме мінімальний розмір пенсії за віком. При цьому мінімальний розмір пенсії за віком необхідно визначати із урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої зразкової справи № 440/2722/20-а.

Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20-а.

Суд зауважує, що із запровадженням інституту зразкової справи суди першої та апеляційної інстанції зобов`язані при розгляді типових справ враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, суд враховує обраний Верховним Судом у згаданій зразковій справі № 440/2722/20 підхід щодо того, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності органу соціального захисту щодо ненарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у встановленому законом розмірі; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмірі, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на відсутність у нього бюджетного фінансування для виплати спірної допомоги у зазначеному розмірі.

В цьому контексті суд зауважує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. У межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, в пункті 23 рішення у справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови – дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

На те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, також неодноразово вказував Верховний Суд (постанови від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).

Відтак доводи відповідача в цій частині суд до уваги не бере.

Щодо стягнення з відповідача суму завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 20 000 грн., суд зазначає таке.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що внаслідок виплати у меншому розмірі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, позивачу завдана моральна шкода у розмірі 20 000 грн., оскільки кошти потрібні були позивачу для стаціонарного лікування та для проведення санаторно-курортного лікування.

Суд зауважує, що позивач не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із бездіяльністю відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди суду не надано.

Сам лише факт порушення прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Щодо клопотання про зобов`язання подати суду звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до положень даної статті, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, та має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у задоволенні цього клопотання.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

2) відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03191928, вул. Грибоєдова, 10а, м. Вінниця, 21032)

Рішення суду складено та підписано суддею 23.11.2021.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна