Рішення № 101279756, 23.11.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

23 листопада 2021 року м. Чернігівсправа № 927/1048/21 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури

вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, в інтересах держави в особі

Позивача: Державної служби України з безпеки на транспорті,

код ЄДРПОУ 39816845, пр. Перемоги, 14, м. Київ, 03135

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Заньківське”,

код ЄДРПОУ 37418822, вул. Заньковецької, 4, с. Заньки, Ніжинський район, Чернігівська область, 16623

Предмет спору: про стягнення 10 394,07 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заньківське» про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, вагові параметри якого перевищують нормативні, у розмірі 10 394,07 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 11.10.2021 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 11.10.2021 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами;

- прокурору та позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та іншим учасникам справи відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та іншим учасникам справи заперечень з доданими до них документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвала суду від 11.10.2021 отримана відповідачем 12.10.2021, а отже останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 27.10.2021.

У встановлені судом строки відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами та заперечення, у тому числі доказами їх направлення іншим учасникам справи, а прокурор – відповідь на відзив з доданими документами, у тому числі доказами їх направлення іншим учасникам справи.

Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті з доданими до них документами (відзив, відповідь на відзив та заперечення), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведення 21.10.2020 габаритно-вагового контролю автомобіля, що належить відповідачу, посадовими особами позивача встановлено перевищення транспортним засобом осьових навантажень, внаслідок чого відповідачу нараховано плату за проїзд у розмірі 310,23 євро, що за офіційним курсом НБУ, встановленим станом на 21.10.2020, становить 30 394,07 грн, яка так і не була ним сплачена.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та у своєму відзиві на позов просить відмовити у їх задоволенні, з огляду на наступне:

- ТОВ «Заньківське» не є правопорушником, оскільки не притягалось до адміністративної відповідальності за вказане прокурором правопорушення на підставі акту №044744 від 21.10.2020, у порядку, визначеному ст. 38 КУАП України, п. 25, 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006;

- на актах №044744 від 21.10.2020, №255103 від 21.10.2020, довідці №027603 від 21.10.2021, розрахунку №1597 від 21.10.2020 міститься штрих-код з датою 23.10.2021, тобто відповідачу незрозуміло якою датою складені документи. Надана копія нібито чека від 21.10.2021 на іноземній мові і ніким із посадових осіб не підписана;

- в акті №044744 від 21.10.2020, складеним об 11:30 (штрих-код з датою 23.10.2021), зазначено, що зважування відбулось на а/д Київ-Одеса 210 км 450 м, проте згідно з графіком на жовтень 2020 року, наданим позивачем, 21.10.2020 зазначено інший пересувний пункт – М-05 Київ-Одеса 210 км + 450 м (праворуч) час роботи з 8-00 до 8-00 годин. Крім того, в акті №044744 від 21.10.2020, довідці №027603 від 21.10.2020, роздруківці від 21.10.2020 на іноземній мові вказаний один і той самий час – 11:30, що викликає сумніви у відповідача щодо можливості у посадової особи позивача скласти одночасно три документи;

- з копії акту №044744 від 21.10.2020 неможливо встановити якими вагами відбувалось зважування, а з наданих позивачем сертифікату та свідоцтва про повірку ваг не можна стверджувати, що ваговий контроль здійснено саме тим приладом, на який видані вказані документи. У сертифікаті від 21.11.2017 виробником пересувних ваг зазначено «Central Weighing» LTD, Великобританія, а у свідоцтві про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 27.04.2021 - «Central Weighing», Англія, у зв`язку з чим відповідач вважає, що позивач не довів, що вказані виробники є одним і тим же виробником. Крім того, відповідно до інформації, вказаної в копії свідоцтва, ваги не можуть зважувати вантажі більше 15 000 кг, тобто діапазон вимірювання не передбачений на 42 000 кг;

- в акті №044744 від 21.10.2020 не було зазначено, яка методика застосовувалась для виявлення навантаження, але Методика, про яку йде мова у п. 2 Порядку №879, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007, та згідно з якої повинно проводитись визначення навантаження на вісь, Укрметртестстандартом не затверджена. Єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі, затверджена заступником голови Укравтодору, проте у даному випадку вона застосовуватись не може, оскільки не розповсюджується на транспортні засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу у русі. Зерно є сипучим вантажем, який під час руху змінює навантаження на осі і цей процес не залежить від дій водія;

- з наданих доказів неможливо встановити на якій поверхні ділянки дороги проведено габаритно-ваговий контроль (нерівній чи рівній поверхні із поздовжнім та поперечним ухилом ? 3 проміле) та чи був укомплектований пересувний пункт необхідним технічним обладнанням.

У наданій відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та вважає, що:

- в матеріалах справи містяться усі передбачені Порядком №879 документи, які підтверджують виявлення під час габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам і правилам перевезення вантажу відповідачем;

- чинним законодавством не передбачено обов`язку зазначати у квитанції та матеріалах перевірки типу ваг, на яких здійснюється зважування транспортного засобу.

Від позивача відповіді на відзив у встановлений судом строк не надходило.

Заперечення відповідача на відповідь на відзив прокурор містять аналогічні доводи, які були викладені ним у відзиві.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Начальниками Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області, Служби автомобільних доріг у Черкаській області, Управління патрульної поліції у Черкаській області, ДП «Черкаський облавтодор» погоджено графік щоденної роботи пересувного пункту габаритно-вагового контролю в Черкаській області на жовтень 2020 року, у якому вказано, що на ділянці дороги М-05 км 210+450 (праворуч) такий пункт працює кожного дня з 8:00 до 8:00 (а.с. 21)

На підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок Управлінням Укртрансбезпеки у Черкаській області у період з 19.10.2020 по 25.10.2020, затвердженого начальником Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області, здійснювався габаритно-ваговий контроль транспортних засобів (а.с. 20).

16.10.2020 посадовим особам Управління Уктрансбезпеки у Черкаській області видано направлення на проведення рейдової перевірки № 010990, у якому визначено місце та період проведення - з 19.10.2020 по 25.10.2020, а/д Київ-Одеса 210км+450м (а. с. 19).

Як зазначає прокурор, 21.10.2020 об 11:30 на а/д Київ-Одеса 210км+450м посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу: автомобілю (тягача) марки MAN, модель TGX 18.480, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки KOGEL, модель SN24, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , НОМЕР_4 автомобіль MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить відповідачу, а напівпричіп KOGEL, реєстраційний номер НОМЕР_2 – ТОВ «Агрофорс Трейд» (а. с. 45).

Згідно з товарно-транспортною накладною від 20.10.2020 відповідач здійснював перевезення вантажу – кукурудзи врожаю 2020 року у кількості 27 500 кг за маршрутом: с. Смоляж Борзнянського району Чернігівської області - м. Чорноморськ, с. Малодолинське (а. с. 29).

При проведенні габаритно-вагового контролю вищевказаного транспортного засобу посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області зафіксовано таке фактичне навантаження: на першу вісь – 7,1 т при нормативно допустимому 11 т, на другу вісь – 12,4 т при нормативно допустимому 11 т, на строєні осі – 22,25 т при нормативно допустимому - 24 т, повна маса транспортного засобу становить 41,75 т.

Таким чином, результат зважування вказав на перевищення нормативно допустимих габаритів, а саме перевищення навантаження на одиничну вісь на 1,4 тони, тобто більше ніж на 10%.

На підтвердження результатів зважування транспортного засобу MAN, р.н. НОМЕР_1 , прокурор надав копію талону (чеку) від 21.10.2020, номер транзакції №26985 (а. с. 28).

Прокурор зазначає, що зважування автомобіля проводилось за допомогою ваг пересувних автомобільних CHEKLODE FREEWEIGH.

На підтвердження допустимості використання вказаних ваг, прокурор надав:

- сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 21.11.2007, виданий фірмі Central Weighing LTD, Великобританія, на засіб вимірювальної техніки - «Ваги пересувні автомобільні CHEKLODE FREEWEIGH», який зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У 2570-07;

- свідоцтво про повірку законодавчого регульованого засобу вимірювальної техніки №34-00/0844, чинне до 27.04.2021, про відповідність ГОСТУ 29329-92 «Весы для статического взвешивания. Общие технические требования» засобу вимірювальної техніки – Вага пересувна автомобільна типу CHEKLODE FREEWEIGH, виробник «Central Weighing», Англія; характеристика кожної платформи: НмГЗ -500 кг, НГЗ – 15000 кг, d=e=50кг, клас звичайний (а.с. 22-23).

За результатами перевірки 21.10.2020 посадова особа Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Марченко Є. В. склав: довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 027603 від 21.10.2020 (далі – Довідка №027603), акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 044744 від 21.10.2020 (далі – Акт №044744), акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №255103 від 21.10.2020 (далі – Акт №255103).

Вказані Акти підписані водієм ОСОБА_1 , а в Акті №225103 в графі «Пояснення водія про причини порушень» зазначено, що після переміщення вантажу не дали дозвіл заїхати на ваги. Жодних інших зауважень чи заперечень вказані документи не містять.

В Довідці №027603 та Актах №044744, №255103 вказані дата та час – 21.10.2020 11:30, а на цих документах нанесений штрих-код із датою 23.10.2020.

До Акту №044744 посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Марченком Є. В., що проводив габаритно-ваговий контроль, доданий розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №1597 від 21.10.2020 (на документі містить штрих-код із датою 23.10.2020) (а. с. 27), згідно з яким визначена сума до сплати за відстань 383 км склала 310,23 євро.

Копії Акту №044744, Довідки №027603, Розрахунку №1597 отримані водієм ОСОБА_1 .

Розрахунок проведено відповідно до затвердженої формули (з урахуванням положень пункту 31-1 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 879 від 27.06.2007), а саме: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В х К, де (П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів; К - коефіцієнт збільшення плати за проїзд (у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі). Обрахований таким чином розмір плати за проїзд становить П = 0,27 x 383 x 3 = 310,23 євро, що за перерахунком згідно з офіційним курсом Національного банку України євро до гривні станом на 21.10.2020 року еквівалентно 10 394,07 грн.

Відповідно до Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 №196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» та Наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.09.2020 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області було реорганізовано шляхом злиття у Центральне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

Центральне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки направило відповідачу лист № 84301/39-1/24-20 від 29.10.2020 з проханням сплатити нараховану плату за проїзд у розмірі 310,23 євро згідно з курсом НБУ на момент складення розрахунку протягом 30 календарних днів з моменту визначення її розміру. Додатками до цього листа зазначені: копія чеку; копія розрахунку плати за проїзд №1597 від 21.10.2020; копія акту №044744 від 21.10.2020; копія довідки №027603 від 21.10.2020 (а.с. 30). Вказаний лист отриманий відповідачем, що підтверджується трекінгом з офіційного сайту Укрпошти (а.с. 31-32).

Дії Управління Укртрансбезпеки щодо фіксування правопорушення та нарахування суми плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у розмірі 310,23 євро, нарахованої згідно з актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів№ 044744 від 21.10.2020, відповідачем в адміністративному і судовому порядку не оскаржувались. Визначена сума в добровільному порядку не сплачена.

Оцінка суду.

Щодо підстав звернення прокурора до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII “Про прокуратуру”, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, а саме Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – Укртрансбезпека), прокурор у позовній заяві зазначив, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який здійснює, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування та нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Враховуючи норми Закону України “Про автомобільний транспорт” та інші підзаконні нормативно-правові акти про автомобільний транспорт, Укртрансбезпека та її територіальні органи мають підстави для стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, а несплата суб`єктами господарювання таких коштів у добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, що суттєво порушує інтереси держави.

Прокурор зазначає, що згідно з листами Центрального міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 25.06.2021 та Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.09.2021, які містяться в матеріалах справи, Укртрансбезпека категорично стверджує про відсутність повноважень на звернення до суду в якості позивача, при цьому просить прокурора вжити відповідні заходи щодо стягнення спірних коштів. Прокурор вказує, що підставою реалізації представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень – Державної служби України з безпеки на транспорті, тобто нездійснення захисту інтересів держави. У зв`язку з цим, прокурор відповідно до ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” звернувся з цим позовом до суду для захисту порушених інтересів держави.

Згідно з ч. 7 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі – Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Також слід зазначити, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Державу в судовому процесі, зокрема як позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд доходить висновку, що Укртрансбезпека наділена правом звернення до суду з позовом щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками, яких Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 01.07.2020 у справі № 826/16739/18 та Верховний Суд у постанові від 16.10.2020 у справі 910/7554/19.

Невжиття компетентним органом - Уктрансбезпекою жодних заходів щодо стягнення з відповідача плати за проїзд протягом тривалого строку, починаючи ще з 2020 року, свідчить про бездіяльність цього органу. При цьому Центральне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та Державна служба України з безпеки на транспорті у червні та вересні 2021 року взагалі повідомили прокурора про неможливість самостійного звернення із цим позовом до суду та просили прокурора вжити заходів щодо стягнення з відповідача плати за проїзд, що свідчить про дотримання прокурором розумного строку для звернення до суду за захистом порушених інтересів держави. Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Несплата відповідачем нарахованої йому плати за проїзд призводить до ненадходження коштів до Державного бюджету України, що порушує інтереси держави.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді при зверненні із цим позовом.

Щодо нарахованої плати за проїзд.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України “Про автомобільний транспорт”, відповідно до ч. 12 ст. 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частини 1 та 4 статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Статтею 33 Закону України “Про автомобільні дороги” визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 29 Закону України “Про дорожній рух” передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 (далі – Порядок №879), пунктом 3 якого встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 № 1306 (далі – Правила №1306). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 %.

Пунктом 22.5 Правил № 1306 передбачено, що За спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Також пунктами 26, 27 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879, відповідно до якого плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду; В - відстань перевезення, км. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 м.

Відповідно до пункту 31-1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 % - у подвійному розмірі; на 10 - 40 % - у потрійному розмірі; більше як на 40 % - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.

У розділі 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, перевізником визначено фізичну або юридичну особу - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Як встановив суд, службовою особою Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Марченком Є. В. проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу - автомобілю марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить відповідачу, за результатами якого встановлено перевищення навантаження на одиничну вісь на 1,4 тони.

У зв`язку з виявленням під час габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам і правилам перевезення вантажу відповідачем, Марченко Є. В. склав відповідні документи, а саме: довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 027603 від 21.10.2020, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 044744 від 21.10.2020, акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №255103 від 21.10.2020, розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №1597 від 21.10.2020. Дані щодо результатів зважування відповідають даним, вказаним у талоні (чеку) про зважування від 21.10.2020.

Усі зазначені документи датовані 21.10.2020, проте у нижньому правому куті на них нанесений шрих-код Державної служби України з безпеки на транспорті із датою 23.10.2020 (окрім чеку), що викликає сумніви у відповідача щодо дійсної дати складання цих документів.

Як вбачається з наданих Довідки №027603, Актів № 044744, №255103, Розрахунку №1597, вони складені у паперовій формі шляхом заповнення вручну посадовою особою відповідних граф (внесення даних) на бланках цих документів.

Наведений порядок складання вказаних документів узгоджується з положеннями п. 161, 18, 21 Порядку №879.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 № 55 затверджено Типову інструкцію з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади (далі – Інструкція №55), яка встановлює вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі Секретаріатом Кабінету Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, що належать до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (далі - установи).

Відповідно до положень Інструкції №55 відмітка про надходження паперового документа до установи (його реєстрації) може бути проставлена за допомогою штрих-коду на лицьовому полі у правому кутку нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування установи - одержувача документа, реєстраційний індекс, дата (у разі потреби година і хвилини) надходження документа.

Отже, вказана над штрих-кодом дата « 23.10.2020» свідчить про дату реєстрації цих документів, а не про дату їх складання, і саме цим пояснюються розбіжності, на які вказав відповідач.

Оформлення правопорушення у місці його виявлення (здійснення габаритно-вагового контролю) та виготовлення відповідних документів у офісі цього органу одночасно є неможливим.

Акти № 044744, №255103 жодних зауважень водія ОСОБА_1 , який їх підписав, щодо дати та часу складання цих актів не містять

Таким чином, суд доходить висновку, що габаритно-ваговий контроль автомобілю MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був проведений службовою особою Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Марченком Є. В. 21.10.2020 об 11:30.

При цьому стосовно сумнівів відповідача щодо можливості одночасного складання посадовою особою позивача документів, зокрема, Акту №044744 від 21.10.2020, Довідки №027603, роздруківки на іноземній мові в один і той самий час – об 11:30, суд зазначає, що час, вказаний в акті та довідці, є часом проведення габаритно-вагового контролю, а не їх складання, та відповідає часу, зазначеному у талоні (чеку) зважування, який друкується автоматично.

Стосовно доводів відповідача про невідповідність місця та часу зважування автомобіля, які вказані в Акті №044744, даним, вказаним у графіку роботи пересувного пункту на жовтень 2020 року.

У вказаному графіку погоджено графік щоденної роботи пересувного пункту габаритно-вагового контролю в Черкаській області, відповідно до якого такий пункт працює, зокрема, на ділянці дороги М-05 км 210+450 (праворуч) кожного дня (у тому числі і 21.10.2020) з 8:00 до 8:00.

В Акті №044744 місцем проведення габаритно-вагового контролю зазначено - а/д Київ-Одеса 210км+450м.

Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України «Про автомобільні дороги» перелік доріг державного значення, у тому числі їх ділянок, що суміщаються з вулицями міст та інших населених пунктів і фінансуються з державного бюджету, затверджує Кабінет Міністрів України один раз на три роки за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства.

Такий перелік, затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 30 січня 2019 року № 55, згідно з яким індекс М-05 має лише міжнародна автомобільна дорога Київ-Одеса, а її протяжність складає 561,9 км. Жодних інших автомобільних доріг із назвою Київ-Одеса цей перелік не містить.

Для визначення автомобільних доріг чи положення того чи іншого об`єкту на цих самих дорогах використовується система лінійних прив`язок (так звані, км+). Перше числове значення перед знаком + – це значення цілої кілометрової позначки відносно певної дороги, значення після знаку “+” – це уточнена відстань від неї до того чи іншого об`єкта, визначена у метрах.

Отже, як у графіку роботи пересувного пункту на жовтень 2020 року, так і в Акті №044744, по суті вказане одне і теж саме місце розташування пересувного пункту габаритно-вагового контролю, зважаючи на те, що індекс М05 відповідає назві автомобільної дороги Київ-Одеса, та ідентичність даних щодо точного положення такого пункту на цій дорозі.

У графіку роботи пересувного пункту зазначений час роботи такого пункту на ділянці дороги М-05 км 210+450 (праворуч) - щоденно з 8:00 до 8:00, що означає цілодобовий його режим роботи, а отже здійснення габаритно-вагового контролю об 11:30 мало місце протягом часу роботи пункту.

Таким чином, доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими та відхиляються судом.

Стосовно заперечень відповідача, які стосуються здійснення габаритно-вагового контролю, у тому числі засобу вимірювальної техніки та чеку зважування транспортного засобу.

Відповідно до п. п. 2 п. 2 Порядку №879 вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 4 Порядку №879 встановлено, що робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.

Згідно з положеннями п. 7, 11, 12-14, 18 Порядку №879 місце розташування стаціонарного пункту та схема організації дорожнього руху під час під`їзду до пункту та виїзду з нього визначаються Укртрансбезпекою та її територіальними органами і погоджуються з власниками автомобільних доріг та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Місце та режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Забороняється експлуатація пересувних пунктів у темну пору доби, крім випадків, коли такий пункт розташовано на освітлених ділянках автомобільних доріг, у морських, річкових портах, вантажних терміналах, місцях формування вантажопотоків.

Вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Наказом Міністерства інфраструктури України 28.07.2016 № 255 затверджені Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування (далі – Вимоги №255).

Відповідно до п. 3, 5, 8, 9 розділу ІІ Вимог №255 пересувний пункт габаритно-вагового контролю повинен мати:

1) позначення відповідними тимчасовими дорожніми знаками;

2) рівну поверхню із поздовжнім та поперечним ухилом ? 3 проміле;

3) тверде покриття (асфальтобетонне або цементобетонне) без деформацій дорожнього одягу;

4) ширину не менше ніж 7,0 м.

Пересувний пункт повинен бути укомплектований таким технічним обладнанням:

1) спеціалізований транспортний засіб;

2) комплект пересувних автомобільних ваг для осьового зважування транспортних засобів у русі, до складу якого входять дві вагові платформи, ваговий індикатор у футлярі та чотири вирівнювальні доріжки;

3) рулетка стрічкова, рейка телескопічна завдовжки 6 м для вимірювань параметрів висоти транспортних засобів, рулетка електронна в комплекті зі світловідбивачем;

4) комп`ютерна техніка;

5) акумулятор для резервного електроживлення;

6) бензиновий (дизельний) електрогенератор;

7) засоби зв`язку;

8) свідоцтво про повірку ваг та свідоцтво про державну метрологічну атестацію;

9) платіжний термінал для розрахунку електронним платіжним засобом.

Вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології.

Вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 % та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником.

Відповідач вважає, що з наданих прокурором доказів неможливо встановити на якій поверхні ділянки дороги проведено габаритно-ваговий контроль (нерівній чи рівній поверхні із поздовжнім та поперечним ухилом ? 3 проміле) та чи був укомплектований пересувний пункт необхідним технічним обладнанням.

Разом з тим, відповідач не наводить жодних порушень вимог до облаштування та технічного оснащення пересувного пункту на автомобільній дорозі Київ-Одеса 210км+450м, які мали місце під час перевірки габаритно-вагового контролю автомобіля відповідача.

Не містять відповідних зауважень водія щодо таких порушень і підписані ним Акти №255103, №044744.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі, якщо відповідач стверджує про невідповідність пересувного пункту габаритно-вагового контролю вимогам, які до нього ставляться, то саме він повинен надати суду докази, які підтверджують ці твердження. Такими доказами, на думку суду, можуть бути матеріали фотофіксації чи відеофіксації дорожнього покриття, на ділянці дороги, на якій здійснювалось зважування транспортного засобу, а також документи про результати вимірювання кута нахилу дорожнього покриття.

Проте доказів невідповідності пункту габаритно-вагового контролю, розташованого на автодорозі М-05 Київ-Одеса 210км+450м, нормам чинного законодавства відповідач суду не надав.

Такий контроль транспортного засобу відповідача був здійснений на об`єкті, що відповідає Графіку щоденної роботи пересувного пункту габаритно-вагового контролю в Черкаській області на жовтень 2020 року, який був погоджений з відповідними органами.

До того ж, законодавством не передбачено долучення до матеріалів перевірки акту комісійного обстеження дороги, яка використовується для здійснення габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі.

Як вказує прокурор, зважування автомобілю проводилось за допомогою ваг пересувних автомобільних CHEKLODE FREEWEIGH, допустимість використання яких підтверджено сертифікатом від 21.11.2007 та свідоцтвом про повірку законодавчого регульованого засобу вимірювальної техніки №34-00/0844 (чинного до 27.04.2021), на підтвердження чого надано відповідні документи.

З вказаних документів вбачається, що станом на 21.10.2020 (дата проведення зважування транспортного засобу відповідача) засіб вимірювальної техніки - ваги пересувні автомобільні CHEKLODE FREEWEIGH відповідали загальним технічним вимогами державних стандартів та були придатними до застосування.

Відповідач зазначає, що з наданих документів – Актів, Довідки, Розрахунку, документу щодо зважування неможливо встановити, що пересувний пункт був обладнаний саме такими вагами, які зазначено у сертифікаті та свідоцтві про повірку.

На вказані доводи відповідача суд зазначає, що чине законодавство не містить вимог щодо зазначення характеристик вагового обладнання (марки, моделі та заводського номеру вимірювально-зважувального обладнання) в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, в розрахунку плати за проїзд, в довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, форми та зміст яких затверджено нормативно-правовими актами - Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою КМУ № 1567 від 08.11.2006; Порядком взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України 10.10.2013 № 1007/1207 № 1007/1207; Порядком зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від № 422 від 20.05.2013. Не встановлено таких вимог і до оформлення талону (чеку) зважування.

Жодних доводів та доказів щодо використання інших засобів вимірювальної техніки, ніж ваги пересувні автомобільні CHEKLODE FREEWEIGH, відповідач суду не надав.

Присутній під час рейдової перевірки та здійсненні габаритно-вагового контролю водій Бурдейний С. П. в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт та акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів не зазначав про використання несправних ваг, ненадання на його вимогу документів щодо повірки (метрологічної атестації) зважувального обладнання.

Відтак суд доходить висновку, що габаритно-ваговий контроль транспортного засобу відповідача здійснювався технічним засобом, що пройшов повірку та має відповідне свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, у зв`язку із чим є придатним до застосування.

Разом з тим, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що у сертифікаті від 21.11.2017 та у свідоцтві про повірку вказані різні виробники пересувних ваг CHEKLODE FREEWEIGH, оскільки незазначення лише абревіатури LTD (яка, як загальновідомо, вказує на тип товариства/компанії) після найменування виробника у свідоцтві про повірку не може свідчити, що це є різні товариства/компанії. Крім того, суд зазначає відповідачу, що Англія є країною, яка входить до складу Сполученого Королівства Великої Британії (Великобританії), а тому місцезнаходження виробника також співпадає.

Щодо наданого прокурором талону (чеку) зважування, яку відповідач вважає «роздруківкою на іноземній мові», суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ваги пересувні автомобільні типу «CHEKLODE FREEWEIGH», зав. № 008208 , виробник «CENTRAL WEIGHING», Англія офіційно поставлялися в Україну, у зв`язку із чим були внесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки (У2570-07). Програмний комплекс ваг за результатами зважування дійсно роздруковує талон (чек) англійською мовою. Проте суд враховує, що за наслідками проведеного контролю посадова особа Укртрансбезпеки склала Довідку№027603 державною мовою, яка отримана відповідачем, та дублює відомості з талону (чеку). Вказаний чек видається автоматично, що унеможливлює втручання посадової особи в результати зважування.

Вимог щодо необхідності проставлення підпису посадової особи у такому чеку чинне законодавство не містить.

Також суд не приймає доводи відповідача про неможливість зважити автомобіль, вага якого визначена масою у 41 750 кг, враховуючи діапазон зважування ваг – 15 000 кг, оскільки згідно з талоном (чеком) зважування від 21.10.2020 (транзакція №26985) зважування відбувалося окремо по осям, а не автомобіля в цілому, що унеможливлює перевищення визначеного у свідоцтві діапазону зважування; повна маса автомобіля була визначена шляхом додавання осьових навантажень транспортного засобу.

З приводу доводів відповідача щодо відсутності затвердженої Методики, про яку йде мова у п.п. 2 п. 2 Порядку №879, та незазначення в Акті конкретної методики, яка використовувалась під час зважування, суд зазначає наступне.

Основною нормою, яка передбачала проведення габаритно-вагового контролю відповідно до методики, був пункт 19 Порядку №879, згідно з яким під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

Однак вказана у пункті 19 Порядку №879 вимога була виключена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 671, що набрала чинності з 08 вересня 2017 року.

Суд зазначає, що з огляду на виключення пункту 19 Порядку №879, наявність у терміні "вимірювання", який міститься у п.п. 2 п. 2 Порядку №879, посилання на методику, затверджену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, не свідчить про наявність у посадової особи Укртрансбезпеки обов`язку під час здійснення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Жодним нормативним документом, що регулює діяльність Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю, не встановлено обов`язок використання методики при зважуванні тих чи інших видів вантажів (у тому числі сипучих, рідин), як і не передбачено чинним законодавством вимог щодо зазначення такої методики у складених за результатами проведення габаритно-вагового контролю документах.

Водночас, слід зазначити, що відсутність затвердженої методики, на що посилається відповідач, також не може бути підставою для звільнення від плати за проїзд транспортним засобом, вагові параметри якого перевищують нормативні.

Щодо доводів відповідача про те, що вантаж, який перевозився (кукурудза) є сипучим і під часу руху змінює свої навантаження (як свідчення можливої помилковості результатів зважування) суд зазначає наступне.

Сипучі речовини, зокрема зерно, за своїми загальновідомими фізичними характеристиками не можуть постійно переміщуватись або змішуватись у певному контейнері під час їх транспортування. Лише певне незначне зміщення може мати місце, наприклад, при початковому утрамбовуванні під власною вагою або суттєвим перехиленням відповідної ємкості. Навпаки, нерівномірність розподілу такого вантажу може виникнути внаслідок саме дій навантажувача через нерівномірне засипання (гіркою) без розрівнювання.

Зі свого боку доказів наявності виключних обставин, що могли спричинити зміщення ваги під час транспортування вантажу більш як на 10%, відповідач суду не надав.

Таким чином, здійснюючи перевезення сипучого вантажу, перевізником повинно враховуватись, що під час руху по дорозі можливе пересипання вантажу та зміна ваги по осям, попри це перевізник повинен дотримуватись технічних характеристик, не навантажувати на автомобіль більше його технічних можливостей і не допускати перевантаження.

Згідно пунктів 8.14, 8.15 Глави 8 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.2014 (Правила №363), навантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.

Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.

Відповідно до пунктів 12.1, 12.5 Глави 12 Правил №363 при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху України.

Для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Пунктами 8.20, 8.21 Глави 8 Правил №363 визначено, що водій зобов`язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.

Виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов`язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України.

Таким чином, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого (подільного) вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт.

За таких обставин, заперечення відповідача у цій частині є безпідставні та судом до уваги не приймаються.

Таким чином, суд доходить висновку, що жодних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні, відповідач суду не надав. Відповідачем не надано також доказів оскарження в установленому порядку дій позивача щодо фіксування правопорушення та нарахування стягуваної суми збитків.

Матеріали справи містять усі передбачені Порядком № 879 документи, зокрема Довідку № 027603, Акт № 044744 та розрахунок плати за проїзд до цього акта, які були складені посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області 21.10.2020 року, у зв`язку з виявленням під час габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам і правилам перевезення вантажу відповідачем.

Як вбачається з розрахунку плати за проїзд до Акту №044744, розмір плати визначено позивачем відповідно до вимог зазначених вище норм Порядку № 879 та відповідно до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879.

Однак цих коштів відповідач у встановлений строк не сплатив.

Відповідач, посилаючись на положення Порядку №1567, вважає, що він не є правопорушником, оскільки відсутній відповідний акт уповноваженого органу, який здійснював розгляд справи про порушення.

Відповідно до абзацу 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 20, 25, 26, 27 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Отже, Порядком №1567 передбачений порядок накладення на суб`єкта господарювання адміністративно-господарського штрафу, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №820/1203/17 звернула увагу на те, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Отже, відсутність постанови про накладення на відповідача штрафу не свідчить про відсутність правопорушення та не є підставою для звільнення від сплати визначеного розміру плати за проїзд, за наявності доказів, які підтверджують перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру.

Згідно з ч. 3 статті 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законодавства. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (стаття 7 ГК України).

Учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 1, 2 статті 216 ГК України).

Частиною 2 ст. 217 ГК України визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. 3 ст. 217 ГК України).

За ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, відшкодування збитків і накладення адміністративно-господарських санкцій є різними видами господарської відповідальності, притягнення до яких здійснюється у різні способи і порядку.

При цьому притягнення правопорушника до господарської відповідальності саме у виді стягнення плати за проїзд здійснюється в іншому порядку, передбаченому п. 161, 18, 21 Порядку №879.

Так, відповідно до п. 161, 18, 21 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортного засобу проводиться протягом не більше однієї години (з моменту заїзду транспортного засобу на ваги до кінцевого оформлення матеріалів у разі виявлення порушення). За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Отже, у спірних взаємовідносинах застосуванню підлягають саме норми п. 161, 18, 21 Порядку №879, а не норми Порядку №1567.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 225 ГК України законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством, а дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/210/19 та у справі №926/16/19.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку, що при проведенні габаритно-вагового контролю, складанні відповідної довідки, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, здійсненні розрахунку плати за проїзд посадові особи Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області діяли на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а також з дотриманням його вимог, у зв`язку з чим заявлені до відповідача позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Заньківське” (код ЄДРПОУ 37418822, вул. Заньковецької, 4, с. Заньки, Ніжинський район, Чернігівська область, 16623) в дохід Державного бюджету України (розрахунковий рахунок - UA368999980313121216000023759, одержувач - Головне управління казначейства у Черкаській обл./тг. м. Черкаси, код ЄДРПОУ 37930566) 10 394,17 грн плати за проїзд.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Заньківське” (код ЄДРПОУ 37418822, вул. Заньковецької, 4, с. Заньки, Ніжинський район, Чернігівська область, 16623) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, отримувач – Чернігівська обласна прокуратура; банк отримувач – Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача – UA 248201720343140001000006008) 2270,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун