Рішення № 101278797, 11.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2021Справа № 910/10353/21

За позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа»

до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання недійсними окремих положень договору

Суддя Підченко Ю.О.

Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін:

від позивача: Демченко А.Г.;

від відповідача: Коваль Н.Т.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Компанія) про визнання недійсними пунктів 3.13 та 5.7 договору постачання природного газу від 05.10.2018 № 3493/18-КП-5/ПТ (далі - Договір), в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 № 4 (далі - додаткова угода № 4).

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що оспорювані пункти Договору фактично містять умови за якими заздалегідь визначено (обмежено) розмір збитків відповідача, у разі порушення зобов`язання позивачем, що суперечить сутності інституту цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків та приписам ст.ст. 3, 6, 22, 509, 623, 627, 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 189, 191, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 10, 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», а тому на підставі ст.ст. 203 та 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

Крім того, Підприємством у позовній заяві в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) поставлено Компанії питання.

Суд ухвалою від 05.07.2021 відкрив провадження по справі, вирішив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 06.08.2021 та зобов`язав відповідача надати відповіді на запитання позивача не пізніше як за п`ять днів до початку підготовчого засідання.

26.07.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву.

05.08.2021 до суду звернувся позивач із письмовою заявою про відкладення слухання справи.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 06.08.2021 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав слухання справи на 06.10.2021.

09.08.2021 до Господарського суду міста Києва від представника позивача поштовим листом надійшла відповідь на відзив.

Представник відповідача через загальний відділ діловодства суду 17.08.2021 надав до суду клопотання про відмову від надання відповіді на письмове опитування учасника справи та подав заперечення на відповідь на відзив.

06.10.2021 представники позивача та відповідача в підготовчому засіданні усно надали свої пояснення щодо позовної заяви та не заперечували закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 11.11.2021.

У судовому засіданні 11.11.2021 суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 11.11.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяви, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.11.2018 між Підприємством (споживач) і Компанією (постачальник) було укладено додаткову угоду № 4 до договору від 05.10.2018 № 3493/18-КП-5/ПТ, відповідно до умов якої були внесені такі зміни:

- якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений у пункті 2.1 Договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 Договору. При цьому, розмір визначається наступним чином:

- якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;

- якщо фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов`язаній відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою

В = (Vф - Vп) x Ц х K,

де: Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;

Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;

Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;

K - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5 (пункт 3.13 Договору);

- відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13 договору, здійснюється наступним чином:

- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив пункт 3.9 Договору та не надав акт приймання-передачі, використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 Договору, розраховує збитки, відповідно до підпунктів 3.13.1 та 3.13.2 пункту 3.13 Договору;

- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;

- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії;

- у разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених Договором та чинним законодавством України (пункт 5.7 Договору).

Позивач стверджує, що вказані пункти Договору фактично містять умови за якими заздалегідь визначено (обмежено) розмір збитків відповідача, у разі порушення зобов`язання позивачем, що суперечить сутності інституту цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків та приписам ст.ст. 3, 6, 22, 509, 623, 627, 632 ЦК України, ст.ст. 189, 191, 224, 225 ГК України, ст.ст. 10, 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», а тому на підставі ст.ст. 203 та 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

У свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів Договору.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Слід зазначити, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. 215, ст. 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 - 3, ч. 5 та ч. 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

В силу приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, в силу приписів вказаної норми правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним пунктів 3.13 та 5.7 Договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання додаткової угоди № 4 в частині оспорюваних пунктів недійсними.

Підставою недійсності пунктів 3.13 та 5.7 Договору згідно із ст. 215 ЦК України, на яку посилається позивач, є те, що зміст правочину може суперечить сутності інституту цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків та приписам ст.ст. 3, 6, 22, 509, 623, 627, 632 ЦК України, ст.ст. 189, 191, 224, 225 ГК України, ст.ст. 10, 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення».

Предметом доказування у будь-якій господарській справі є лише ті факти, які обґрунтовують заявлені вимоги або мають інше матеріально-правове значення для вирішення господарської справи по суті і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним пунктів 3.13 та 5.7 Договору, а тому відповідно до предмету доказування у даній справі входять лише обставини дотримання сторонами вимог чинного законодавства на момент укладання додаткової угоди № 4.

Слід зазначити, що при внесенні змін до Договору шляхом укладення додаткової угоди № 4 сторони керувалися, зокрема, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (із змінами та доповненнями; далі Правила постачання природного газу).

Так, відповідно до абзацу 4 пункту 10 Розділу ІІ Правил постачання природного газу, в редакції чинній на момент укладення додаткової угоди № 4, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, споживач має компенсувати постачальнику вартість різниці між підтвердженим обсягом природного газу та фактичним об`ємом (обсягом) споживання природного газу за ціною вартості природного газу, визначеною договором постачання природного газу. При цьому постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, які розраховуються відповідно до пункту 1 розділу VI цих Правил.

У свою чергу, згідно з пунктом 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, в редакції чинній на момент укладення додаткової угоди № 4, відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:

1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;

2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою

В = (Vф - Vп) x Ц х K,

де: Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;

Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;

Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;

K - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.

При цьому, якщо перевищення об`єму (обсягу) природного газу стало наслідком відмови в доступі до об`єкта споживача, у результаті чого постачальник не здійснив пломбування запірних пристроїв на газових приладах споживача, або Оператор ГРМ/ГТС не здійснив обмеження (припинення) розподілу/транспортування природного газу споживачу, або коли споживач не обмежив (припинив) споживання природного газу на письмову вимогу постачальника, коефіцієнт може бути збільшений у договорі постачання до 1;

3) у разі відмови в доступі до об`єкта споживача, в результаті чого представник постачальника не здійснив звіряння фактичних об`ємів (обсягів) споживання природного газу, що завдало постачальнику шкоди, споживач відшкодовує її за власної згоди або на підставі рішення суду.

Слід зазначити, що суду не подано доказів того, що вказані пункти Правил постачання природного газу, були скасовані у судовому порядку.

Отже, оспорювані Підприємством пункти Договору повністю відповідали приписам Правил постачання природного газу, які розроблені на виконання п. 17 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу» та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Разом з тим, дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.

Таким чином, додаткова угода № 4 укладена у відповідності до норм чинного законодавства, яке регулює сферу постачання природного газу є спеціальним та обов`язковими для сторін.

В подальшому 07.10.2019 у пункти Правил постачання природного газу, що стосуються порядку відшкодування збитків, зокрема, пункт 1 Розділу VI, були внесені відповідні зміни.

Внесення таких змін має своїм наслідком внесення змін у Договір, а не визнання його пунктів недійсними.

Позивач не позбавлений права звернутись з відповідною пропозицією до відповідача, а у випадку неукладення додаткової угоди - до суду.

Що ж до тверджень позивача про те, що оспорювані пункти суперечать сутності інституту цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків та приписам ст.ст. 3, 6, 22, 509, 623, 627, 632 ЦК України, ст.ст. 189, 191, 224, 225 ГК України, ст.ст. 10, 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», то слід зазначити таке.

Приписами ст. 22 ЦК України та ст. 224, ст. 225 ГК України регулюється загальний порядок відшкодування збитків.

У свою чергу, збитки, які вказані у оспорюваних пунктах є збитками, які визначені спеціальними нормами, а саме Правилами постачання природного газу.

Разом з тим, зі змісту Договору вбачається, що споживач має право на перегляд та коригування обсягів природного газу (пункт 2.4 Договору), тобто саме Підприємство має можливість виключити покладення на нього збитків, які визначені пунктом 3.13 Договору.

Крім того, саме в судовому порядку під час розгляду питання щодо стягнення збитків на користь Компанії, Підприємство має право оспорити їх розмір і заперечити проти їх покладення.

Що ж до решти доводів і тверджень позивача, які викладені у позові, відповіді на відзив, то слід вказати таке.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Підприємства та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.11.2021.

Суддя Ю.О. Підченко