Рішення № 101269688, 08.11.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року

м. Харків

справа № 638/2897/21

провадження № 2/638/3373/21

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Башинської К.С., Корнієнко К.С., Погудіної Д.О., Проданової М.О.,

учасники справи:

позивач - Харківська місцева прокуратура № 1 в інтересах Держави, в особі Харківської міської ради,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа: Державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко Павло Геннадійович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом в. о. керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко Павло Геннадійович про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору,

у с т а н о в и в:

Виконуюча обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцова Катерина Володимирівна в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко Павло Геннадійович, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору.

Позов мотивовано тим, що на підставі рішення № 46499119 державного реєстратора КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Луценка П.Г. 16 квітня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на гараж у дворі будинку літ. «К'-l» загальною площею 22,3 кв. м. в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1812179663101).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказане рішення державного реєстратора прийняте на підставі довідки серії та номеру: 221 від 01 квітня 2019 року ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості» та технічного паспорту, серія та номер: НОМЕР_3 від 01 квітня 2019 року ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості». Індексний номер рішення - 46499119 від 16 квітня 2019 року. У подальшому за договором про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, серія та номер 1322 від 25 квітня 2019 року майно, а саме: гараж літ. «К'-l», загальною площею 22,3 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло у особисту приватну власність ОСОБА_2 , право спільної сумісної власності подружжя на майно припинено.

Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. внесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46663137 від 25 квітня 2019 року за ОСОБА_2 права власності на вказаний об`єкт нерухомості на підставі договору про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, серія та номер 1322 від 25 квітня 2019 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і по даним/отриманим документам.

Частиною другою статті 18 Закону визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 Порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (надалі - Порядок) визначено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних: для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Частиною третьою статті 10 Закону передбачено, що державний реєстратор: І. встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: 1) відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; 2) відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; 3) відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у по даних/отриманих документах; 4) наявність обтяжень прав на нерухоме майно; 5) наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

II. Перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

III. Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Так, пунктом 40 Поряду передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Згідно з пунктом 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.

Відповідно до пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що надувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалась в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Вивченням даних реєстру дозвільних документів встановлено, що інформація про документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, зокрема щодо об`єкту літ. «К'-l» загальною площею 22,3 кв. м. в АДРЕСА_1 , відсутня.

Ураховуючи вищевикладене позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, державним реєстратором порушено частини перша та третя пункту 41 Порядку та зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Відповідно до cтатті 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Враховуючи викладене, за результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів, державний реєстратор мав відмовити у реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомості, які зареєстровані лише на підставі довідки та технічного паспорту.

Відповідно до статті 34 Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположній: свобод (1950 року), ратифікованою Законом України від 17 липня 1997року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Харківська міська рада, як власник земельної ділянки.

Шляхом моніторингу сайту реєстру рішень Харківської міської ради встановлено, що рішення щодо передачі у власність чи користування земельними ділянками за адресою АДРЕСА_1 Харківською міською радою не приймались, а відтак земельна ділянка, яка зайнята спірною будівлею розміщена на ній самовільно поза волею власника, що порушує інтереси територіальної громади міста Харкова.

Так, оскільки реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: гараж у дворі будинку літ. «К'-І» загальною площею 23,3 кв.м. в м. Харкові, відбулась в порушення вимог закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», то повноважень на укладення договору у «власника» не виникло. Таким чином договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Проте, прокуратура не має права витребувати майно, яке є самочинним будівництвом, та в подальшому буде звертатись із позовом до суду про знесення самочинного будівництва.

Таким чином, позивач вважає, що в даному випадку правильним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду від 23 червня 2020 року № 680/214/16-ц спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 52)).

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 806/1000/17).

На підставі вищевикладеного позивач просить скасувати рішення державного реєстратора КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Луценка П.Г., індексний номер рішення: 46499119 від 16 квітня 2019 року, яким зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на гараж у дворі будинку літ. «К'-І», загальною площею 23,3 кв.м. в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1812179663101); визнати недійсним договір про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, серія та номер 1322 від 25 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно; судовий збір за подання даної позовної заяви стягнути з відповідача за таким реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, реєстраційний рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Ухвалою Дзержинського районного суду від 04 березня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

23 березня 2021 року на виконання вимог ухвали суду від 04 березня 2021 року про залишення позову без руху на адресу суду надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви. Позивачем подано належним чином засвідчені у встановленому законом порядку копії документів, що додаються до позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом Виконуючого обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцової К.В. в інтересах держави, в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко П.Г. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року закрито підготовче провадження у справі цивільній справі за позовом за позовом в. о. керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко П.Г., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

21 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Овчаренко І.А. подав відзив на позовну заяву, в якому просив залучити до справи у якості належного відповідача державного реєстратора державного реєстратора КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Луценка П.Г., у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Відзив мотивовано тим, що право власності на збудоване до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжені» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації прав власності на нього в порядку, передбаченому ним Законом як офіціального визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» № 449 від 05 серпня 1992 року.

Враховуючи викладене будь-які господарські будівлі і споруди, збудовані в період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Вказане узгоджується із позицією Міністерства юстиції України, яка викладена у листі від 23 лютого 2016 року №8.4-35/18/1, фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Також зазначає, що будівництво гаражу не є самочинним будівництвом, що підтверджується Довідкою ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості» № 221 від 01 квітня 2019 року. Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про самочинний характер збудованого об`єкта нерухомості.

Вважає, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що будівництво гаражу було самочинним та що його реєстрація чи відчуження порушує права позивача, як власника земельної ділянки.

Крім того, є незрозумілим, яким саме чином та які права позивача порушено укладенням договору про виділ нерухомого майна, право власності на яке первісно виникло до 05 серпня 1992 року, та яке не є самовільно збудованим.

Прокурор, яка діє в інтересах Держави в особі Харківської міської ради, у судовому засіданні у повному обсязі підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Овчаренко І.А. просив у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Треті особи у судові засідання не з`явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином в установленому законом порядку відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників справи, та перевіривши їх доказами, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

На підставі рішення № 46499119 державного реєстратора КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Луценка П.Г. 16 квітня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на гараж у дворі будинку літ. «К'-l», загальною площею 22,3 кв. м. в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1812179663101).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для державної реєстрації було: технічний паспорт, серія та номер НОМЕР_3, виданий 01 квітня 2019 року ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості»; довідка, серія та номер: 221, видана 01 квітня 2019 року ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості».

Підставою внесення запису є рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46499119 від 16 квітня 2019 року Солоницівської селищної ради Луценка П.Г.

У подальшому за договором про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, серія та номер 1322 від 25 квітня 2019 року майно: гараж літ. «К'-l», загальною площею 22,3 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло у особисту приватну власність ОСОБА_2 , право спільної сумісної власності подружжя на майно припинено.

Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. внесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46663137 від 25 квітня 2019 року за ОСОБА_2 права власності на вказаний об`єкт нерухомості на підставі договору про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, серія та номер 1322 від 25 квітня 2019 року.

Власником зазначено ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Підставою для державної реєстрації зазначено: договір про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, серія та номер: 1322 від 25 квітня 2019 року. Видавник: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області.

Відповідно до даних технічного паспорту на гараж, розташований по АДРЕСА_1 , виготовленого ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості» 01 квітня 2019 року, рік спорудження/реконструкції зазначено 1991 рік.

Згідно з довідкою ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості» № 221 від 01 квітня 2019 року згідно з Інструкцією «про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства від 26 листопада 2002 року № 73, від 15 червня 2005 року № 92, наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово - комунального господарства України від 08 лютого 2006 року № 42, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01 червня 2010 року № 167, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2012 року № 404, від 28 грудня 2012 року № 658, від 08 січня 2013 року № 2, зведення на земельній ділянці тимчасово будівель і споруд, навісів, альтанок, наметів, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, терас, ганків не належать до самочинного будівництва.

Самочинне перепланування, реконструкція, будівництво - відсутні.

Відповідно до довідки, виданої начальником дільниці КП «Жилкомсервіс» Дільниця № 6, у дворі житлового будинку по АДРЕСА_2 розташований гараж № НОМЕР_4 , яким користується ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з п. 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в редакції, що діяла станом на час реєстрації права власності, а саме 16 квітня 2019 року, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Вказана норма не містить визначення яким конкретно документом повинно підтверджуватись присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Отже, за відсутності в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку реєстрації визначення конкретного документа, державний реєстратор має право діяти в межах наданих йому дискреційних повноважень, оскільки документ, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси в різні проміжки часу можуть бути різними, у зв`язку із зміною законодавства.

Щодо документа, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, то їм може бути як рішення органу місцевого самоврядування, та й інший документ, незалежно від форми, виданий відповідним органом, який дозволяє встановити факт присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, зокрема довідки, виписки.

Наприклад, таким документом також може бути довідка, видана уповноваженою особою кооперативу, в разі проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться в такому кооперативі.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державному реєстратору було надано і технічний паспорт на об`єкт нерухомості, і документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Відповідно до п. 58 Порядку державної реєстрації прав власності та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, в редакції, що діяла на момент державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об`єкта, також подається технічний паспорт на такий об`єкт.

За бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об`єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об`єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації. У разі коли зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна відбулися у зв`язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, також подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

У випадках, передбачених абзацами першим та другим цього пункту, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав до Державного реєстру прав вносить відомості про об`єкт нерухомого майна відповідно до технічного паспорта на такий об`єкт та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірне майно є самочинним будівництвом.

Водночас, відповідно до даних технічного паспорту на гараж ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості» 01 квітня 2019 року, рік спорудження/реконструкції - 1991 рік, а згідно з довідкою ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості» № 221 від 01 квітня 2019 року будь - які самочинне перепланування, реконструкція, будівництво - відсутні, разом із цим, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірний гараж є самочинним будівництвом.

За таких обставин не підлягає застосуванню до спірних правовідносин п. 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який регламентує перелік документів, що подаються для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт, оскільки позивачем не доведено, що гараж, який є предметом розгляду, є новозбудованим об`єктом.

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав власності та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, в редакції, що діяла на момент державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, новозбудований об`єкт - завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна, державна реєстрація права власності на який проводиться вперше.

Стосовно посилання позивача на те, що відповідно до статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно, суд вважає ці посилання позивача такими, які засновані на неправильному трактуванні норми закону, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 для реєстрації права власності на гараж було надано технічний паспорт, серія та номер НОМЕР_3, виданий 01 квітня 2019 року ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості»; довідка, серія та номер: 221, видана 01 квітня 2019 року ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості».

Відповідно до довідки ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості» № 221 від 01 квітня 2019 року будь - які самочинне перепланування, реконструкція, будівництво - відсутні, а відтак у даному випадку подання документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не потребується.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

В обгрунтування своїх позовених вимог позивач також посилається на те, що за результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів, державний реєстратор мав відмовити у реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомості, які зареєстровані лише на підставі довідки та технічного паспорту.

Однак слід зауважити, що саме дії третьої особи - державного реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценка П.Г. щодо реєстрації права власності на спірний гараж позивач не оспорює.

Крім того, відповідно до частини першої статті 90 Земельного Кодексу Української РСР, що діяла на момент виникнення права власності на гараж, на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою, на якій він розташований.

При цьому, суд заважує, що позивачем заявлено вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору, а відтак саме право користування земельною ділянкою позивачем не оспорюється.

Тому доводи позивача про те, що відповідач незаконно користується земельною ділянкою не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Таким чином, суд доходить висновку про недоведеність позивачем порушення норм законодавства при здійсненні державної реєстрації права власності на гараж у дворі будинку літ. «К'-І», загальною площею 23,3 кв. м., в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1812179663101).

Стосовно вимог про визнання недійним договору про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, серія та номер 1322 від 25 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно суд зазначає таке.

Відповідно до чачтини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину.

Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина тертя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Стаття 5 ЦПК України визначає способи захисту, які застосовуються судом, а саме:

1. здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором;

2. у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).

Захист порушеного права має відбуватися в ефективний спосіб. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є позивач, останній зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 904/440/20, а також у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 910/1972/17, від 23 травня 2019 року у справі № 920/301/18, від 25 червня 2019 у справі № 922/1500/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 902/377/19.

Так, Харківська міська рада не є власником спірного гаражу, який є предметом оспорюваних Харківською міською радою договору.

При цьому Харківською міською радою не заявлено і будь яких вимог щодо її прав на спірний гараж, а також на земельну ділянку, на якій розташований гараж.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з цим, позивачем не доведено, яким чином залежить можливість реалізації прав Харківської міської ради внаслідок визнання недійсним договору про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стороною яких міська рада не являється.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вказане з урахуванням положень спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати приздійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним. тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне - поновлення в порушених правах.

При цьому правильне застосування зазначеної процесуальної норми не призведе до виходу за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності. Для правильного визначення в рішенні суду іншого способу захисту повинні бути наявними одночасно три умови:

а) жоден визначений законом або договором спосіб захисту порушеного. невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу, з огляду на обставини даної конкретної справи, не забезпечує ефективного захисту або поновлення такого права, свободи, інтересу позивача:

б)позивач в позові просить суд застосувати інший конкретний спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу;

в) визначений позивачем інший спосіб захисту не суперечить закону.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право на ефективний засіб юридичного захисту, а саме, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини та судових рішень Верховного Суду рішення судів мають бути зрозумілими, ефективними і такими, що підлягають виконанню.

«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Проте, суд зауважує, що позивачем не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у праві № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).

Відповідно до вимог частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує виновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно клопотання представника відповідача про залучення у якості належного відповідача державного реєстратора державного реєстратора КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Луценка П.Г., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою, другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним.

Таким чином, визначення кола відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Згідно з положеннями чинного законодавства суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Таким чином, правом заявити клопотання про залучення співвідповідача або заміну первісного відповідача належним відповідачем наділений позивач. Крім того, клопотання подано з пропуском встановленого процесуального строку.

Крім того, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно розглядається як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення та/чи запису про проведену державну реєстрацію права має бути особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Питання щодо судових витрат судом вирішується відповідно до положень статті 141 ЦПК України та оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволені позову в. о. керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко Павло Геннадійович про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному веб - порталі судової влади України.

Позивач: Харківська місцева прокуратура № 1 в інтересах Держави, в особі Харківської міської ради, 61200, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко Павло Геннадійович, 62370, Харківська область, Дергачівський район, смт. Солоницівка, вул. Сумський шлях, 11.

Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2021 року.

Суддя В. М. Яковлева