Рішення № 101266046, 29.10.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/9683/18

Провадження № 2/932/4661/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2021 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря: Ларіної К.А.,

представника позивача: Громова П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В:

06 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про захист честі, гідності та ділової репутації.

Розпорядженням голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу передано до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у звязку з неможливістю утворити новий склад суду з підстав заявлення усіма суддями самовідводу.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 листопада 2020 року головуючим суддею у цій справі визначений суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Цитульський В.І.

Ухвалою судді від 19 листопада 2020 року цивільну справу прийнято до провадження у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

04 вересня 2018 р. ОСОБА_2 було організовано мітинг під час якого було поширено недостовірну інформацію стосовно нього. 04 вересня та 05 вересня 2018 р. невідомі громадяни на чолі з ОСОБА_2 прибули до його офісу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з плакатами, на яких зображено гасла «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_6», «ІНФОРМАЦІЯ_7» та інші. Особисто ОСОБА_2 в гучномовець висловлював зображені на плакатах гасла, викрикував звинувачення та недостовірну інформацію. Встановивши намети громадської організації «Народний трибунал» фактично блокував входи до бізнес-центру «ЛОГОС», що знаходиться в будівлі за вказаною адресою. ГО «Народний трибунал» це громадська організація зареєстрована за адресою: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. В Жуковського, будинок 39/41, квартира 61 , код за ЄДРПОУ 40874753, засновником та керівником якої є ОСОБА_2 . Крім того ОСОБА_2 через соціальну мережу Facebook на свої сторінках ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 поширено статті «ІНФОРМАЦІЯ_3». Вважає, що поширення зазначеної інформації негативно впливає на його честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, поширенням такої інформації ОСОБА_2 завдає йому моральних страждань, що виражаються у душевних переживаннях, збентеженість, емоційна нестабільність, погіршення стосунків у бізнес колах, втраті апетиту - іншими словами - зменшення певного особистого немайнового блага.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року постановлено закрити провадження в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача у робочій день тижня та робочій час з 09:00 до 18:00 години за адресою: АДРЕСА_1 розгорнути 9 плакатів розміром 0,8 м на 1 м, на яких чіткими видимими на відстані 10 метрів літерами зазначити, що ОСОБА_2 приносить свої вибачення ОСОБА_1 у зв`язку з безпідставними звинуваченнями у сепаратизмі, а також потворити відповідні вибачення через гучномовець.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини не явки не повідомив.

В матеріалах справи міститься письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в матеріалах справи не має належних доказів тих обставин, що підтверджують поширення зазначеної інформації, та не має фактів порушення особистих немайнових прав позивача, які він наводить у своєму позові. Позивачем не було надано суду належних доказів того факту, що будь-які наведені докази надані до позову стосуються саме Позивача та не були наведені підстави для ототожнення будь-яких зазначених висловлювань саме з Позивачем. Також Позивачем не було наведено ніяких доказів того, яка саме інформація є недостовірною та тих фактів, що ця інформація стосується саме Позивача. Також не було надано суду доказів того, що були порушені особисті немайнові права Позивача, або завдана шкода відповідним особистим немайновим благам, або було перешкоджання особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Суд заслухавши думку представника позивача, оглянувши матеріали цивільної справи прийшов до наступного.

Так, з роздруківки скріншоту з мережі Facebook встановлено, що ОСОБА_2 виклав інформацію наступного змісту «ІНФОРМАЦІЯ_8».

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім`ї та права вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування моральної шкоди, нанесеної збором, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації. Конституцією України, а саме ст.34 кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьблять її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності, честі та недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Таким чином, позов про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування і заборону розповсюдження недостовірної інформації вправі пред`явити фізична особа відносно якої поширена недостовірна інформації, що порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права

Відповідно до частини першої статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Частиною 2 ст. 302 ЦК України визначено, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

З огляду на п. 12 вказаної Постанови Пленуму Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18).

Відповідно до п.19 вказаної Постанови Пленуму роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з практики Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» («Карпюк та інші проти України», № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06.10.2015).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм суд приходить до наступних висновків.

Для правильного вирішення спору суд повинен встановити, чи має позивач право, яке прагне захистити у судовому порядку, чи порушене це право, чи порушено воно саме відповідачем, а також чи правильно обраний позивачем спосіб захисту цього права.

Разом з тим, з матеріалів справи не можливо достовірно встановити на підставі належних, допустимих та достатніх доказів відповідальність саме відповідача за спростування поширеної інформації, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що саме визначений позивачем відповідач ОСОБА_2 є відповідальним за публікацію у соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З наявних у матеріалах справи роздруківок не можливо встановити особу відповідача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що не у всіх роздруківках вживається повністю анкетні данні позивача та його посада, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про те, що таку інформацію поширено конкретно стосовно позивача. Розглядаючи позовні вимоги про недостовірність відповідної інформації, суд не може надавати оцінку недостовірності окремих слів, а повинен перевірити весь поданий обсяг інформації на предмет достовірності, оскільки особа, яка отримала (прочитала) відповідну інформацію, сприймає її в сукупності.

Разом з тим, слід зазначити, що «Фейсбук» є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь - яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок.

Оскільки інтернет-мережа «Фейсбук» при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені та інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи.

Позивачем не підтверджено належними доказами, що автором публікації є саме відповідач. Долучені скриншоти оспорюваної інформації не є доказом розміщення публікації в інтернет-мережі саме відповідачем.

Отже, позивачем не надано суду належних, допустимих і достатніх доказів, що вказана в позові інформація була розміщена, розповсюджена саме відповідачем.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації не підлягають задоволенню, оскільки вищевказані твердження є оціночними судженнями, оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, і не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову та згідно зі ст. 141 ЦПК України суд залишає судові витрати за позивачем.

Разом з тим, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

З огляду на викладене, керуючись ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практикою Європейського Суду, ст.ст. 3, 32, 68 Конституції України, ст.ст. 275, 277, 297, 299, 302 ЦК України, ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст.1 Закон України «Про авторське право і суміжні права», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2003 №447-р «Про адміністрування домену .UA», ст. 56 Закону України, «Про телекомунікації», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-268, 280-282, 284, 351, 352, 354, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду проголошено 05.11.2021 о 08:05 год.

Суддя: В.І.Цитульський