Ухвала суду № 101264267, 22.11.2021, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/19/20

Провадження № 1-кп/323/45/21

УХВАЛА

Іменем України

22.11.2021 р. м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області в складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Лавданській Н.О.,

за участю прокурора - Попова О.М.,

обвинувачених - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників - адвокатів Кошеля І.В., Рибалки О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Оріхівського районного суду Запорізької області матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12019080190000485 від 01.09.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 357 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває на розгляді кримінальне провадження за фактом вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 357 КК України.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, оскільки судовий розгляд по даному кримінальному провадженню не закінчений з причин, які від суду не залежать, термін перебування під вартою обвинувачених закінчується 27 листопада 2021 року, а жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Кшель І.В. заперечували щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 , прохали змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, оскільки прокурором не доведено ризиків відповідно до ст. 177 КПК України.

З аналогічних підстав захисник обвинуваченого ОСОБА_1 , адвокат Рибалка О.Р., просила змінити запобіжний захід щодо її підзахисного на цілодобовий домашній арешт.

Сам обвинувачений ОСОБА_1 проти продовження тримання його під вартою не заперечував.

Відповідно до п. 20-5 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлено такі особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження. Розгляд питань, які віднесено до повноважень слідчого судді (крім розгляду клопотань про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій і скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування), та окремих питань під час судового провадження здійснюється з урахуванням особливостей , визначених цим пунктом. У разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.

Станом на сьогоднішній день учасник колегії суддів, головуючий суддя по даній справі - Плечищева О.В., знаходиться на навчанні, що унеможливлює її участь в розгляді клопотання про продовження строку запобіжного заходу з поважних причин.

Відповідно до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2021 року №611до постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - COVID-19), на території України продовжено до 31 серпня 2021 року дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами).

Таким чином, оскільки на даний час на території України діє карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та неможливо у визначений КПК України строк колегією суддів розглянути клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то згідно до положень п.20-5 розділу ХІ Перехідних положень КПК України дане клопотання розглядається одним із суддів з колегії по даній справі.

Вислухавши думку учасників процесу, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 вересня 2021 року обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було продовжено запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою строком до 27.11.2021 року.

Згідно зі змістом ст. ст. 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Згідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Щодо обґрунтованості підозри.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК).

У своїх рішеннях, зокрема, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України», Європейський суд з прав людини наголошує, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

«Обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими обґрунтовується затримання, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент вчинення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волох проти України»).

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи

Уявлення про «обґрунтовану підозру» має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб`єктивному та об`єктивному.

Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка виконала затримання та оголосила підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, другий - що об`єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.

Обґрунтованість обвинувачення підтверджується зібраними на досудовому розслідуванні доказами.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій обвинувачених, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри, на час розгляду клопотання, щодо можливого вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 357 КК України.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, під час вирішення питань щодо запобіжного заходу суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, та за якою нормою кримінального закону ця особа підлягає відповідальності, оскільки належна оцінка представлених у справі доказів буде здійснена в межах судового провадження.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що обвинувачення не є явно необґрунтованою і може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу.

Щодо наявності ризиків.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, що визначені у ст. 177 КПК України:

- ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду;

- ризик вчинення іншого кримінального правопорушення;

- ризик впливу на потерпілого та свідків.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.

Оцінивши доводи, наведені у клопотанні, суд вважає, що сторона обвинувачення у судовому засіданні довела наявність підстав вважати, що вказані прокурором ризики дійсно існують.

Щодо ризику переховування від суду слід виходить з такого.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться (Clooth v. Belgium (Клоот проти Бельгії), § 40).

Крім того, Суд вказує на те, що наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин (Selcuk v. Turkey (Сельчук проти Туреччини), § 34; Matznetter v. Austria (Мацнеттер проти Австрії), § 9).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у декількох, в тому числі особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, за які передбачене покарання, в тому числі, у виді довічного позбавлення волі. Відтак, на переконання суду, сама тяжкість обвинувачення може спонукати підозрюваного до втечі.

Щодо ризику вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 7-9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року, Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

У п.п. 61, 62 рішення Європейського Суду з прав людини від 24.07.2003 року у справі «Смирнов проти Росії» наголошено, що наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

Вирішуючи вказане питання суд враховує те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, не працюють, раніше судимі, не мають тісних соціальних зв`язків, не одружені, мають задовільний стан здоров`я.

Вказані обставини дають суду підстави стверджувати, що ризики, зазначені прокурором, як підстава для продовження строку тримання під вартою обвинувачених, існують, обрання іншого, більш м`якого виду, суд вважає не доцільним.

Щодо ризику впливу на потерпілого та свідків.

Оцінюючи можливість впливу на потерпілого та свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуває у провадженні суду протягом вже тривалого часу.

У вересні 2021 року, після зміни складу суду, за клопотанням сторони захисту, судом було постановлено розпочати судовий розгляд спочатку, тобто існує потреба у повторному допиті потерпілого та свідків, тоді як обвинувачені вже знають про зміст їх свідчень, наданих до зміни складу суду.

Вказане надає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони зацікавлених осіб на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними свідчень.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні не зменшився та продовжує існувати, що обумовлює необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу з метою запобігання цьому ризику.

Таким чином, з метою виконання процесуальних обов`язків, запобігання спробам переховуватися від суду, перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином, як то впливу на свідків та потерпілих, тощо, суд вважає, що строк тримання обвинуваченим під вартою слід продовжити на шістдесят днів.

З тих же підстав суд не вбачає можливості задовольнити клопотання захисників обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатів Рибалко О.Р. та Кошель І.В. про зміну запобіжних заходів на цілодобовий домашній арешт.

Оскільки вказані особи обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних із застосуванням насильства та погрозою його застосування, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд вважає за можливе не визначати розмір застави як умови звільнення обвинувачених з-під варти.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331, 372, 376, п. 20-5 Перехідних положень КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора Попова О.М. про продовження строку запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.11.2021 року до 20.01.2022 року включно, з подальшим утриманням в Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№11)».

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 22.11.2021 року до 20.01.2022 року включно, з подальшим утриманням в Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№11)».

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника адвоката Кошеля Ігоря Вікторовича про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт - відмовити.

В задоволення клопотання адвоката Рибалко Ольги Ремівни про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 на цілодобовий домашній арешт, - відмовити.

Повний текст ухвали проголошено 23 листопада 2021 року о 08 год. 40 хв.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв