Ухвала суду № 101262263, 22.11.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/7662/21

провадження №2-з/489/164/21

УХВАЛА

про забезпечення позову

22 листопада 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в письмову провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за її позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинська Катерина Тарасівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановив:

У листопаді 2021 року позивач, через свого представника – адвоката Балабан Н.І., звернулась до суду з позовом в якому просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між відповідачами та посвідчений приватним нотаріусом 01.11.2021 за реєстровим №1734; витребувати у ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 61286362 від 01.11.2021 та запис про право власності 44776135 відповідно до якого внесено запис про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 ; припинити право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Одночасно з позовною заявою до суду було подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд накласти арешт на спірну квартиру.

Заява мотивована тим, що на даний час позивачем подано позов до відповідача про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння. Оскільки предметом вказаного позову є житло, в якому позивач проживає та зареєстрована, а також це майно входить до складу спадщини та відчужене вже після смерті спадкодавця з порушенням діючого законодавства, то дії власника спірної квартири по продажу спірного майна позбавить її можливості витребувати спірну квартиру із незаконного володіння, а відсутність арешту з боку суду, позбавить її можливості захистити свої права як спадкоємця, що в подальшому ускладнить вирішення спору та взагалі порушить її права та інтереси.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову та додані до неї докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом даних норм, забезпечення позову - це заходи щодо охорони матеріально правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Види забезпечення позову передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України. Так згідно пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За змістом частини третьої статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників процесу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюється судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Частина восьма статті 153 ЦПК України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову.

Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зобов`язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.

Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, №30210/96, пункт 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції, №57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України», заява №11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31.07.2003 у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами по справі виник спір стосовно визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається на те, що за період розгляду справи в суді, ОСОБА_3 може відчужити спірну квартиру, що, в свою чергу, ускладнить або унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Суд звертає увагу, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, і не є обмеженням права власності особи в повній мірі та носить тимчасовий характер.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, враховуючи характер спірних правовідносин, суд доходить висновку про наявність підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду і є підстави для застосування таких заходів.

Керуючись статтями 149, 150, 153 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Встановленні цією ухвалою забезпечення позову діють до набранням судовим рішенням законної сили.

Копію ухвали направити сторонам для відома та відповідним органам для виконання.

Ухвала підлягає негайному виконанню, оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 22.11.2021.

Суддя І.В.Коваленко