Рішення № 101254741, 22.11.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року Справа № 480/6394/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/6394/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Сумській області Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідачів: 1) Головного управління Пенсійного фонду у Хмельницькій області; 2) Головного управління Пенсійного фонду у Сумській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №184150006818 від 05.05.2021 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (як матері інваліда з дитинства) з 01.05.2021 року.

Позов обґрунтовано тим, що вона 29 квітня 2021 року звернулася до територіального органу за місцем проживання як суб`єкта владних повноважень, а саме до Відповідача 1 - Головного Управління ПФ в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту З частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому надавши всі відповідні документи, які вимагаються для призначення пенсії. Однак позивач отримала Рішення №184150006818 від 05.05.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком від Відповідача 2-а саме - оскаржуване рішення було прийнято ГУ ПФУ в Хмельницькій області.

Згідно рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 184150006818 від 05.05.2021 позивачці було відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком згідно статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 (якою передбачено, що матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років мають право на призначення дострокової пенсії за віком). Про прийняте рішення, відповідачем-2 було повідомлено позивачку листом від 05.07.2021 № 4575-5541/К-02/8-1800/21.

Зі змісту оскаржуваного рішення, відповідач-2 вказує на те, що "оскільки дитина заявниці визнана інвалідом у сімнадцятирічному віці, необхідно долучити висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку". Оскільки відповідного висновку ЛКК долучено не було, позивачці було відмовлено в призначенні пенсії як матері інваліда зх дитинства.

Таку відмову позивач вважає необґрунтованою, безпідставною та такою, що порушує її пенсійні права, а також позбавляє її пенсії, на яку вона має право.

Провадження у даній справі було відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику сторін та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач - 2 - ГУ ПФУ в Хмельницькій області у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував. Просив суд врахувати, що позивач звернулась із заявою про призначення пенсії по віку як матері інваліда з дитинства. Проте, проаналізувавши всі подані позивачем документи для призначення пенсії як матері інваліда з дитинства, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для призначення такого виду пенсії, оскільки у разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

При цьому, відповідач-2 звертає увагу суду, що виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії л и ш е у разі н а я в н о с т і висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Отже, як вказує відповідач, визначальним є факт встановлення інвалідності дитині у відповідному віці до досягнення 6 років та факт виховання її (дитини-інваліда) матір`ю до цього віку.

З огляду на це, відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відзиву на позовну заяву не надав. При цьому, до матеріалів справи ГУ ПФУ в Сумській області було долучено матеріали пенсійної справи позивача, що стосуються позовних вимог.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Як свідчить з доказів наданих позивачем до матеріалів справи (свідоцтво про народження, трудова книжка, довідка до Акту МСЕК), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час офіційно працевлаштована в ПАТ «Укрпошта» листоношею. Має сина - ОСОБА_2 , котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до Довідки до Акту огляду МСЕК серії 10ААБ № 217743 від 01.12.2013 року сина позивачки визнано інвалідом з дитинства другої групи.

Відповідно до Висновку №-230 від 21.12.2012 року лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за дитиною інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу визнано, що син потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до Д о в і д к и до Акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ № 380871 від 20.11.2021 року сина визнано і н в а л і до м з д и т и н ст в а другої групи.

Відповідно до Виписки із медичної карги стаціонарного хворого №-163 від 10.03.2011 року №-542 у сина встановлений діагноз: шизофренія, дитячий тип Б208.

Відповідно до медичного висновку № 171/18 від 04.04.2011 року син ОСОБА_2 мас захворювання Г208.

Так як позивачці виповнилося 50 років, вона 29 квітня 2021 року звернулася до територіального органу за місцем проживання як суб`єкта владних повноважень, а саме до Відповідача 1 - Головного Управління ПФ в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту З частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому надавши всі відповідні документи, які вимагаються для призначення пенсії. Однак позивач отримала Рішення №184150006818 від 05.05.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком від Відповідача 2-а саме - оскаржуване рішення було прийнято ГУ ПФУ в Хмельницькій області.

Так, згідно рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 184150006818 від 05.05.2021 позивачці було відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком згідно статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 (якою передбачено, що матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років мають право на призначення дострокової пенсії за віком). Про прийняте рішення, відповідачем-2 було повідомлено позивачку листом від 05.07.2021 № 4575-5541/К-02/8-1800/21.

Зі змісту оскаржуваного рішення, відповідач-2 вказує на те, що "оскільки дитина заявниці визнана інвалідом у сімнадцятирічному віці, н е о б х і д н о долучити в и с н о в о к лікарсько-консультаційної к о м і с і ї про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку". Оскільки відповідного висновку ЛКК долучено не було, позивачці було відмовлено в призначенні пенсії як матері інваліда з дитинства.

Однак, позивач вважає, що дана позиція відповідача-2 є протиправною. Просить суд врахувати , що відповідно до Д о в і д к и до Акту огляду МСЕК серії 10ААБ № 217743 від 01.12.2013 року її сина визнано інвалідом з дитинства другої групи.

Позивач звертає увагу суду на те, що на її звернення до лікарів про необхідність надання саме в и с н о вк у про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, позивачці надали лише письмову Довідку від 08.02.2021 року, виданої КНП СОР "Обласна клінічна спеціалізована лікарня" про те, що сина позивачки - ОСОБА_2 визнано дитиною інвалідом з 25.03.2011 року, а з 29.11.2012 року визнано інвалідом II групи з дитинства внаслідок психічного розладу.

Отже, позивач вважає, що вона зробила все можливе і надала всі необхідні документи для призначення пенсії.

Крім цього, позивач просила суд врахувати, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини і н в а л і д а з д и т и н с т в а повинна настати саме до 6 років. Також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов`язковість визнання дитини, яка має статус "інваліда з дитинства" - "дитиною-інвалідом" до 6-ти річного віку.

Тобто, вимога про підтвердження наявності медичних показань для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, стосується саме категорії дітей- інвалідів, а не і н ва л і д і в з д и т и н с т в а, до якої відносився син позивача.

Позивач зазначає, що абзац 11 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/1 1846 (далі - Порядок № 22-1) (із змінами, внесеними згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 23.05.2018 р. №11-1), в редакції чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії, - містять перелік документів, які засвідчують особливий статус особи, при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону. Такими документами визначено л и ш е : документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.

Отже, позивач просить суд врахувати, що докази наявності медичних показань для визнання дитини інвалідом з дитинства (а не дитиною-інвалідом) д о д о с я г н е н н я шестирічного в і к у вказаним пунктом - не вимагаються.

На переконання позивача, підтвердження наявності медичних показань для визнання "дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку", у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, стосується саме категорії " д і т е й - і н в а л і д і в ", - а не категорії "і н в а л і д і в з д и т и н с т в а", до якої відноситься син позивача.

Будь-яких вимог щодо підтвердження наявності медичних показань для визнання особи "інвалідом з дитинства" (а не "дитиною-інвалідом") до досягнення шестирічного віку чинним законодавством не визначено.

Отже, з урахуванням викладених обставин, зважаючи рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області №184150006818 від 05.05.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком є протиправним.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:

Відповідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (статті 44 Конституції України).

Відповідно до статті 17 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (надалі також - Закон №1788-ХІІ) жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (п. є і ж ст. 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (ст. 94).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-ІV (надалі також - Закон №1058-ІV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Відповідно до абз. 4 п.3 розд. VIII Прикінцеві положення Закону №1058-ІV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є в и х о в а н н я до шестирічного в і к у саме дитини - інваліда з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався ст.2 Закону №875-ХІІ, а також ст.1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз.3 статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а (2-а/330/36/2016).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі №2109-III. При цьому, за змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п.14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту абзацу 4 п. 3 розд. ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-ІV вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно з п.2.18 Порядку №22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що п.2.18 Порядку №22-1 не суперечить положенням ст.17 Закону № 1788-XII та ст.26, абз.4 п.3 розд. VIII Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14 висловив обґрунтовану позицію, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, а б о і н ва л і д ом з д и т и н с т в а після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії л и ш е у разі наявності в и с н о в к у лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Велика Палата Верховного Суду вважала недоцільним висновок Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто, при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась із відповідною заявою до відповідача про призначення їй пенсії достроково по досягненню 50-річного віку як матері, що виховує дитину - інваліда з дитинства. Як підставу для призначення такої пенсії позивачем надано Довідку до Акту огляду МСЕК серії 10ААБ № 217743 від 01.12.2013 року сина визнано інвалідом з дитинства другої групи, Довідку до Акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ № 380871 від 20.11.2021 року відповідно до якої сина позивачки визнано інвалідом з дитинства другої групи. Відповідно до медичного висновку № 171/18 від 04.04.2011 року син ОСОБА_2 мас захворювання Г208.

Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №-163 від 10.03.2011 року №-542 у сина встановлений діагноз: шизофренія, дитячий тип Б208 (копія виписки надана позивачем до справи, докази надання даної виписки до заяви про призначення пенсії - відсутні).

Таким чином, щоб отримати пенсію достроково по досягнення 50-річного віку як матері дитини-інваліда, позивачеві необхідно було надати висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що її син мав дійсні медичні показання для визнання її дитиною з дитинства до досягнення шестирічного віку. Проте, такого висновку позивачем надано не було. Відтак, нею не було підтверджено факт наявності підстав для визнання її сина інвалідом з дитинства, до досягнення шестирічного віку.

Тому суд враховуючи те, що визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності такої дитини, а саме до шестирічного віку, або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що така дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною з дитинства до досягнення вказаного віку, приходить до висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачеві у призначенні такої пенсії, як особі, яка не відповідає законодавчо встановленим вимогам.

Відмовляючи у призначенні пенсії позивачеві, відповідач діяв у спосіб, строки та у межах, визначених чинним законодавством.

Тож, позивачем не доведено та не підтверджено підстав для призначення їй пенсії достроково по досягненню 50-річного віку, а відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №184150006818 від 05.05.2021 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 призначити позивачеві пенсію достроково з дати звернення, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Разом з тим, згідно п. 10 частини другої цієї статті, суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним індивідуального акта та обрання іншого способу захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, який забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання протиправним індивідуального акта, можливим є обрання належного способу захисту, необхідного для відновлення прав, свобод та інтересів.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення відповідача-2 №184150006818 від 05.05.2021 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії достроково по досягненню 50-річного віку залишено без задоволення, відповідно позовна вимоги про зобов`язання призначити позивачеві пенсію достроково з дати звернення, також не підлягає задоволенню, як похідна.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець