Рішення № 101253134, 15.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року м. Львів

справа №380/10153/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клименко О.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Державної судової адміністрації України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівського апеляційного суду, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Держави Україна в особі: Державної судової адміністрації України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівського апеляційного суду, Державної казначейської служби України, в якому, із урахуванням позовної заяви від 02.07.2021 року (а.с.80-87), просить:

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану правовим актом, визнаним неконституційним, в розмірі 271150,00 грн., шляхом списання цієї суми на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 р. № 845;

- судові витрати, пов`язані з розглядом адміністративної справи стягнути з відповідача.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що працював на посадах судді з 02.02.1993 року по 22.09.2016 року. Звільнений з посади судді Апеляційного суду Львівської області у зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України на підставі постанови Верховної Ради України № 1515-VІІІ від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів». На підставі наказу № 55 К від 22.09.2016 року виключений зі штату Апеляційного суду Львівської області.

Як зазначив позивач, стаж роботи судді, який дає право на відставку становить 34 роки 06 місяців 29 днів, що підтверджується як записами у трудовій книжці, так і розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 22.09.2016 року № 05.30/112/16, виданим Апеляційним судом Львівської області.

Відповідно до статті 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» розмір вихідної неоподатковуваної допомоги становив 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (Закон № 1166-VІІ, набрав чинності 01 квітня 2014 року) виключено статтю 136 Закону № 2453-VІ. Надалі Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІ, набрав чинності 30 вересня 2016 року).

Згідно з пунктом 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІ визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Частиною першою статті 143 Закону № 1402-VІІ установлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

З наведеного слідує, що в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не було передбачено виплату вихідної допомоги. Коли позивач був звільнений у відставку, саме в цей період 08 вересня 2016 року, вихідна допомога при звільненні у відставку йому виплачена не була.

В подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р (ІІ)/2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-VІІ.

З огляду на це позивач вважає, що згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої вихідної допомоги при виході у відставку (недоотриманий дохід), завданої актом, що визнаний неконституційним. Окремий порядок відшкодування шкоди законом не встановлений, тому суд має застосувати як аналогію закону статтю 1175 Цивільного кодексу України, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Також позивач покликається на ст. 22 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розраховуючи розмір матеріальної шкоди, позивач зазначив, що згідно із довідкою Львівського апеляційного суду від 10.06.2021 року № 07.20/251 суддівська винагорода за останньою посадою станом на 22.09.2016 року становила 27 115,00 грн., з яких 15 950 грн. оклад, 11 165, 00 грн. вислуга років судді (70 %). Тоді як розмір завданої шкоди законом, що визнаний неконституційним, становить 271 150 грн. (27 115,00 грн. х 10 місячних заробітних плат за останньою посадою = 271 150 грн. вихідної допомоги).

Саме у такому розмірі позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді невиплаченої як судді при виході у відставку вихідної допомоги.

13.09.2021 року представником позивача подано відповідь на відзиви відповідача та третіх осіб, в якому зазначив про необґрунтованість та неправомірність доводів Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України та Львівського апеляційного суду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити.

Відповідач у поданому13.07.2021 року на позовну заяву відзиві проти позову заперечив з підстав, що Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VІІІ «Про звільнення суддів» позивач звільнений у відставку з посади судді Апеляційного суду Львівської області. Відповідно до наказу Апеляційного суду Львівської області від 22.09.2016 року №55 позивача відраховано зі штату цього суду.

Під час звільнення з посади судді позивачу не було нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, оскільки на день звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Львівської області у зв`язку із поданням заяви про відставку (08.09.2016) у Законі № 2453-VІ була відсутня норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

Вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VІI втратив чинність з моменту прийняття даного рішення. Зазначене Рішення змінює законодавче регулювання для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення. З наведених підстав вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв`язку з виходом у відставку, оскільки зазначене рішення не поширює свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Також зауважив, що положення статті 1175 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, стосуються відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку із визнанням незаконним та скасування нормативно-правового акта, який у такому разі втрачає чинність з моменту його прийняття, у той час як визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. Відповідач також вважає, що «недоотриманий дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку» не є збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та не підлягає відшкодуванню в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України, пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якими передбачено безспірне списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків.

Саме тому відповідач вважає вимоги позивача, викладені в позовній заяві, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, розгляд справи здійснювати у відсутності представника відповідача, про що 27.10.2021 року подав відповідне клопотання.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державна казначейська служба України 17.08.2021 року надіслала відзив, в якому зазначено, що позивач хоч перебував на публічній службі, але ця служба була трудовими правовідносинами. Відповідно вихідну допомогу при звільненні виплачував роботодавець, а тому недоотриманий дохід у вигляді вихідної допомоги теж повинен виплачувати роботодавець, а органи Державної казначейської служби України лише здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів або ж виконують судові рішення відповідно до ч. 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження».

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Львівській апеляційний суд 18.08.2021 року наслав пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 з огляду на те, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-p (ІІ)/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення (08.09.2016 року), а також просить врахувати, що на момент виходу у відставку позивача законодавством не було передбачено виплату вихідної допомоги.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 29 червня 2021 року позовну заяву позивача було залишено без руху.

Ухвалою суду від 12 липня 2021 року, якою визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено його, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін, залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівський апеляційний суд, Державну казначейську службу України.

Ухвалою суду від 15 вересня 2021 року задоволено клопотання представника відповідача від 06 серпня 2021 року про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Постановлено розгляд адміністративної справи № 380/10153/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

В судовому засіданні 12.10.2021 року ухвалою суду, яка занесена в протокол судового засідання було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 28.10.2021 року ухвалою суду, яка занесена в протокол судового засідання суд постановив прийняти рішення в порядку письмового провадження відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України.

Суд заслухав пояснення представника позивача, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 працював на посадах судді з 02.02.1993 року по 22.09.2016 року. Звільнений з посади судді Апеляційного суду Львівської області у зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України на підставі постанови Верховної Ради України № 1515-VІІІ від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів». На підставі наказу № 55 К від 22.09.2016 року виключений зі штату Апеляційного суду Львівської області.

Стаж роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 34 роки 06 місяців 29 днів відповідно до Розрахунку від 22.09.2016 року № 05.30/112/16.

На день звільнення позивачу не виплачена вихідна допомога у розмірі 10 (десяти) місячних заробітних плат за останньою посадою, в зв`язку з чим останній звернувся до суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/91/17 від 04.10.2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року у справі № 813/91/17.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі №813/91/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної казначейської служби України про визнання протиправним дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено. Скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у справі №813/91/17 та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Львівський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року № 813/91/17 (пров. № А/857/7904/20) рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року в адміністративній справі №813/91/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у справі №813/91/17 за виключними обставинами відмовлено.

Позивач, вважаючи, що в зв`язку з прийняттям закону, який визнаний неконституційним, порушено його майнові права, а тому він має право на відшкодування матеріальної шкоди, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді з посади є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Частиною 1 статті 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції, чинній до 27.03.2014 року) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

01 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ підпунктом 1 пункту 28 якого виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

При цьому 28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який не містив положень щодо виплати вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинною на момент прийняття Верховною Радою України постанови № 1515-VІІІ від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів» та якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ні щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ні щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, яким із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VІ в редакції до внесення змін Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII виключено статтю 136, частиною першою якої передбачалось право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою, що спонукала позивача звернутися до суду з цим позовом слугувало визнання Конституційним Судом України неконституційності положення підпункту 1 пункту 28 розділу 11 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, яким була скасована ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції закону від 07 липня 2010 року за № 2453-VI щодо виплати вихідної допомоги суддям у відставці та відповідно до якого, в свою чергу, позивачу не було виплачено вихідної допомоги судді у відставці.

Отже, предметом спору є відшкодування позивачу матеріальної шкоди у виді недоотриманої ним вихідної допомоги судді у відставці, внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, яким було скасовано ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції закону від 07 липня 2010 року за № 2453-VI щодо виплати вихідної допомоги суддям у відставці.

З даного приводу суд враховує наступне.

Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, поняття «збитки» включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх рішеннях під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (зокрема, постанова від 3 липня 2018 року в справі №826/27224/15).

Велика Палата Верховного Суду в справі №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року), розглядаючи спір, який виник за аналогічних фактичних обставин, що й розглядуваний спір, а саме: внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону), чим позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, зробила висновок, що такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства та зазначила, зокрема, таке. «У справі, що розглядається, позивач (обіймав посаду судді на час дії спірних правовідносин) у позовній заяві просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої заробітної плати за певний період у 2008 році та компенсації втрати її частини внаслідок несвоєчасної виплати, недоплаченого щомісячного грошового утримання за певний період у 2008 році та компенсації втрати його частини у зв`язку з несвоєчасною виплатою.

Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу у 2008 році (січень - травень), коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання».

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду, перш за все, зумовлений тим, що, незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути йому нараховані, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.

Ураховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з невиплатою позивачу вихідної допомоги судді у відставці.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

За схожих фактичних обставин і подібного правового регулювання таку позицію Верховний Суд неодноразово висловив у постановах від 08 липня 2021 року у справі № 120/3044/20-а, від 14 травня 2021 року № 560/47/20. Суд касаційної інстанції, серед іншого зазначив: «Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги саме через призму понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди у зв`язку з визнанням неконституційним Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, яким було скасовано ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції закону від 07 липня 2010 року за № 2453-VI щодо виплати вихідної допомоги суддям у відставці. Саме таке розуміння спірних правовідносин та обґрунтування позовних вимог підтверджено позивачем в касаційній скарзі.

Не в позовній заяві, касаційній скарзі, не в інших заявах по суті справи позивач не ставив під сумнів відповідність дій відповідачів положенням законодавства, що було чинним на час звільнення позивача з посади судді.

За таких обставин, у суду касаційної інстанції відсутні підстави та процесуальні повноваження на перевірку зазначених обставин з метою захисту його порушеного права».

Отже, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, в силу імперативних норм ч. 5 ст. 242 КАС України.

За таких обставин та наведеного правового регулювання, підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану правовим актом, визнаним неконституційним, в розмірі 271150,00 грн., шляхом списання цієї суми на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 р. № 845, у суду відсутні.

Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 139 КАС України повернення судових витрат, позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі: Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівського апеляційного суду (пл. Соборна, 7, м. Львів, 79008), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) про стягнення матеріальної шкоди - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 19 листопада 2021 року.

Суддя Клименко О.М.