Рішення № 101252846, 10.11.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4877/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Кисельової Є.О.,

при секретарі: Суховій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганського обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якому просив суд:

-визнати дії Луганського обласного військового комісаріату щодо звільнення ОСОБА_1 протиправними;

-визнати протиправним та скасувати наказ Луганського обласного військового комісаріату "Про кадрові питання" №79-ДС від 31.10.2020;

-поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату;

-стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

-стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат;

-стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних позивачу сум заробітної плати по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позову зазначено, що 26.08.2020 позивачу вручено попередження від 25.08.2020 про майбутнє звільнення із займаної посади - провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату за пунктом 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням чисельності працівників, на виконання організаційних заходів спланованих спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04.03.2020 № Д-322/1/5 дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році», що доведено витягом із директиви командувача військ оперативного командування «Схід» від 10.03.2020 №Д-5 дек «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування «Схід» в 2020 році» (вх. №332/дск від 19.03.2020) та штатного розпису. Згідно повідомлення майбутнє звільнення повинно відбутися 30 жовтня 2020 року, до цього часу позивачу буде запропонована робота за відповідною професією і тільки при відсутності такої роботи - інша робота, що є у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. І якщо Позивач не погодиться на цю пропозицію 30 жовтня 2020 буде звільнена на підставі пункту 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Крім того, повідомлено про те, що станом на 25.08.2020 у військовому комісаріаті (територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки) вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування відсутні.

31.10.2020 відповідачем видано наказ «Про кадрові питання» від 31.10.2020 № 79-ДС, згідно з яким позивача відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2019 №Д-322/1/11 дск «Про формування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у Збройних Силах України», припинено державну службу та звільнено з роботи за скороченням чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу позивача з 31 жовтня 2020 року.

Із посиланням на положення Закону України «Про державну службу», Кодекс законів про працю України позивач вважає наказ про звільнення із займаної посади протиправним, оскільки відповідачем на час звільнення рішення про скорочення чисельності або штату державних службовців, оформленого відповідно до чинного законодавства не прийнято. Також разом з повідомленням про наступне звільнення відповідачем не було надано позивачу пропозицій щодо переведення на інші вакантні посади та не здійснено належних заходів щодо встановлення переважного права позивача зайняття рівноцінної посади.

До відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 32252/2021 від відповідача надійшли пояснення, в яких зазначено, що позивача звільнено із дотриманням порядку, попереджено у строк, встановлений положеннями Кодексу законів про працю України. Також зазначено, що згідно змін до Закону України «Про державну службу», які вступили в силу 14.01.2020, відсутній обов`язок у відповідача пропонувати позивачу, що вивільнюється, посаду або робоче місце.

Представники сторін про розгляд справи повідомлені належним чином (арк. спр.

Ухвалою суду від 21.12.2020 позовну заяву залишено без руху (том 1 арк. спр. 33-34).

Ухвалою суду від 13.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі (том 1 арк. спр. 56-57).

Ухвалою суду від 24.02.2021 зупинено провадження у справі (том 1 арк. спр. 97).

Ухвалою суду від 16.03.2021 поновлено провадження у справі (том 1 арк. спр. 102).

Ухвалою суду від 30.03.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі (том 1 арк. спр. 129).

Ухвалою суду від 29.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (том 1 арк. спр. 144).

Ухвалою суду від 12.05.2021 витребувано докази у справі (том 1 арк. спр. 156-157).

Ухвалою суду від 12.05.2021 зупинено провадження у справі (том 1 арк. спр. 158).

Ухвалою суду від 02.06.2021 продовжено зупинення провадження у справі (том 1 арк. спр. 171).

Ухвалою суду від 19.07.2021 поновлено провадження у справі (том 1 арк. спр. 184).

Ухвалою суду від 29.07.2021 витребувано докази у справі (том 1 арк. спр. 190-191).

Ухвалою суду від 12.05.2021 зупинено провадження у справі (том 1 арк. спр. 192).

Ухвалою суду від 22.09.2021 поновлено провадження у справі (том 1 арк. спр. 209).

Ухвалою суду від 22.09.2021 у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду відмовлено (том 1 арк. спр. 210-211).

Ухвалами суду від 22.09.2021, 28.09.2021 витребувано докази у справі (том 1 арк. спр. 213-214, 231-232).

Ухвалою суду від 28.09.2021 зупинено провадження у справі (том 1 арк. спр. 233).

Ухвалою суду від 10.11.2021 поновлено провадження у справі (том 2 арк. спр. 1)

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , з 22.09.2017 призначено на посаду головного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату. 22.12.2017 ОСОБА_1 була переведена на посаду провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату. У вересні 2020 позивачу присвоєно восьмий ранг державного службовця (том 1 арк. спр. 11-15).

26.08.2020 відповідачем ознайомлено позивача про наступне звільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням чисельності працівників, на виконання організаційних заходів спланованих спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04.03.2020 № Д-322/1/5 дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році», що доведено витягом із директиви командувача військ оперативного командування «Схід» від 10.03.2020 №Д-5 дек «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування «Схід» в 2020 році» (вх. №332/дск від 19.03.2020) та штатного розпису. Згідно повідомлення майбутнє звільнення повинно відбутися 30 жовтня 2020 року, до цього часу позивачу буде запропонована робота за відповідною професією і тільки при відсутності такої роботи - інша робота, що є у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. І якщо позивач не погодиться на цю пропозицію 30 жовтня 2020 буде звільнена на підставі пункту 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Крім того, повідомлено про те, що станом на 25.08.2020 у військовому комісаріаті (територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки) вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування відсутні (том 1 арк. спр. 16).

31.10.2020 відповідачем видано наказ «Про кадрові питання» від 31.10.2020 № 79-ДС, згідно з яким позивача відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2019 №Д-322/1/11 дск «Про формування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у Збройних Силах України», припинено державну службу та звільнено з роботи за скороченням чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу позивача з 31 жовтня 2020 року (том 1 арк. спр. 17).

Вирішуючи справу в межах позовних вимог, суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами Конституції України, Законом України «Про державну службу», Кодексом законів про працю України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженості, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної, служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Відповідно до статті 4 Закону № 889-VIII державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів:

1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

2) законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

3) професіоналізму - компетентне, об`єктивне і неупереджене виконання посадових обов`язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону;

4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові;

5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;

6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики;

7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;

8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов`язків;

9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України;

10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

Пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначає, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

З аналізу наведених норм слідує, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, у разі скорочення чисельності або штату державних службовців є відсутність можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. При цьому, відповідне звільнення допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть, бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та другою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання ухвали суду від 22.09.2021 надано лише інформацію стосовно вакантних посад до 31.10.2020 по Луганському обласному військовому комісаріату та з 01.11.2020 по Луганському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (том 1 арк. спр. 222-223).

Дослідженням змісту інформації стосовно вакантних посад до 31.10.2020 по Луганському обласному військовому комісаріату не можливо встановити, що наведені у переліку посади є вакантними та в якому саме структурному підрозділі Луганського обласного військового комісаріату, та що цей документ є штатним розписом відповідного відділу.

Дослідженням змісту інформації, наданої стосовно відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та структурного підрозділу зовсім не можливо встановити, що цей документ є саме штатним розписом відповідного відділу.

Відповідачем до матеріалів справи не надано жодного належного доказу в підтвердження затвердження штатного розпису новоствореного структурного підрозділу Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ані станом на 31.10.2020, ані на час розгляду справи, підстав обґрунтованості надання переважного права на переведення чи призначення зазначених осіб в інформації стосовно відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та структурного підрозділу. Також не надано жодних доказів в підтвердження неможливості надання рекомендації позивачу для переведення у новостворений відділ або до інших відділів з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо останнього.

Тобто, відповідачем не розглядалося та не вирішувалося питання щодо визначення переважного права на залишення на роботі або відсутності такого права у позивача.

Таким чином, станом на час надання ОСОБА_1 повідомлення від 25.08.2020 про наступне звільнення з 30.10.2020 з посади провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату .

Також, судом встановлено, що відповідачем в порушення положень пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», статей 40, 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення та під час звільнення ОСОБА_1 не було запропоновано іншої рівноцінної посади у відповідному структурному підрозділі Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що відповідає кваліфікації, освіті, досвіду тощо останнього.

Враховуючи, що положеннями пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», статей 40, 49-2 КЗпП України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) чітко закріплено обов`язок для відповідача одночасно з попередженням про звільнення позивача, запропонувати іншу рівноціну роботу (посаду) у цьому державному органі, що відповідає кваліфікації, освіті, досвіду тощо останнього, проте відповідачем без урахування вказаних підстав та критеріїв, без винесення питання на розгляд тимчасової комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення проведено засідання, прийнято рішення про звільнення позивача з займаної посади, судом визнаються незмістовними посилання відповідача щодо відсутності вакантних посад у райдержадміністрації, а також неможливості надання пропозиції стосовно вакантних посад голови райдержадміністрації, начальника відділу освіти райдержадміністрації.

Крім того, доводи відповідача щодо відсутності обов`язку відповідача у зв`язку із внесенням змін до статті 49-2 КЗпП України пропонувати працівникові іншу роботу, а відповідно визначати переважне право в залишенні на роботі, судом визнаються необгрунтованими, оскільки статтею 4 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба здійснюється з дотриманням принципу верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави, та статтею 43 Конституції України закріплено, що державою створються умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантується захист від незаконного звільнення. Отже, попри внесення змін до чинного законодавства України за работодавцем зберігається обов`язок щодо забезпечення умов для повного здійснення громадянами права на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення.

Відповідно до пунктів 18-19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статтею 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм; законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій.

Оскільки судом достовірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що станом на час надання ОСОБА_1 повідомлення від 25.08.2020 про наступне звільнення одночасно з вказаним попередженням позивачу не було запропоновано рівноцінної посади (роботи) у цьому державному органі, що відповідає кваліфікації, освіті, досвіду тощо останнього, у зв`язку з чим відповідачем протиправно прийнято наказ про звільнення позивача, відтак позовні вимоги в частині визнання дій Луганського обласного військового комісаріату щодо звільнення ОСОБА_1 протиправними; визнання протиправним та скасування наказу Луганського обласного військового комісаріату "Про кадрові питання" №79-ДС від 31.10.2020; поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату визнаються судом обгрунтованими та таким, що слід задовольнити.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Пункт 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року визначає, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Вищенаведене відповідає сталій практиці Верховного Суду, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 по справі №П/9901/101/18 (провадження № 11-217заі18), постановах Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 826/12916/15, від 06.03.2019 по справі № 824/424/16-а, від 13.03.2019 по справі № 826/751/16, від 27.06.2019 по справі № 826/5732/16, від 26.07.2019 по справі № 826/8797/15, від 09.10.2019 по справі № П/811/1672/15, від 12.09.2019 по справі № 821/3736/15-а, від 22.10.2019 по справі № 816/584/17, від 15.04.2020 по справі № 826/5596/17, від 19.05.2020 по справі № 9901/226/19.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 по справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11), звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи той факт, що власник одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний був запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжити усіх заходів для переведення працівника за його згодою на іншу роботу та забезпечити право рівного доступу громадянина до державної служби, що базується на його особистих якостях та досягненнях, ОСОБА_1 має бути поновлена на посаді провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату, з одночасним стягненням з Луганського обласного військового комісаріату на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2020 по день винесення судового рішення.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Законом України від 14.09.2006 року № 137-V ратифіковано Європейську соціальну хартію (переглянуту). Відповідно до пункту 1 частини 1 Хартії, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

В рішенні у справі "П`єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Згідно довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 (том 1 арк. спр. 240) сума нарахованої заробітної плати останнього за серпень 2020 року складає 14134,11 гривень, за вересень 2020 року складає 14270,75 гривень.

Усього за останні 2 календарні місяці роботи позивач отримав - 28404,86 гривень.

Кількість відпрацьованих робочих днів у серпні 2020 року - 20, у вересні 2020 року - 22. Усього 42 дні.

Відповідно до пункту 4 постановиКабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Кількість днів вимушеного прогулу позивача складає 256 робочих днів.

Таким чином середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 173135,36 гривень (676,31х256), який суд вважає необхідним стягнути з Луганського обласного військового комісаріату.

У відповідності з пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат; стягнення з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних позивачу сум заробітної плати по день фактичного розрахунку, суд виходить з такого.

Відповідачем до матеріалів справи надано довідку від 28.01.2021 № ВФЗ/96, зі змісту якої вбачається, що вихідна допомога при звільненні у сумі 28720,25 грн та компенсація середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у мусі 9573,48 грн виплачена позивачу, що підтверджується матеріалами справи (том 1 арк. спр. 73, 94, 95), та не заперечувалося представником позивача в підготовчому засіданні. Відтак у задоволенні позовних вимог ц цій частині слід відмовити.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Питання про судові витрати не вирішується у зв`язку з їх відсутністю (позивач звільнений від сплати судового збору згідно Закону України "Про судовий збір", а вимог про відшкодування інших судових витрат не заявляв).

З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) Луганського обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 07668758, місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 38) про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення вихідної допомоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Луганського обласного військового комісаріату щодо звільнення ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ Луганського обласного військового комісаріату від 31 жовтня 2020 року № 79-ДС «Про кадрові питання».

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату з 02 листопада 2020 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Луганського обласного військового комісаріату з 02 листопада 2020 року.

Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 07668758, місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 38) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 173135 (сто сімдесят три тисячі сто тридцять п`ять) гривень 36 копійок, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати за місяць в розмірі 14202 (чотирнадцять тисяч двісті дві) гривень 43 копійок, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст повного судового рішення складено 19 листопада 2021 року.

Суддя Є.О. Кисельова