Рішення № 101252575, 19.11.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1901/20

провадження № 2-кас/340/17/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд в особі судді Казанчук Г.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кропивницького апеляційного суду, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача – Державної судової адміністрації України, про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 (надалі Позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

- визнання протиправним та скасувати наказ голови Кропивницького апеляційного суду №10 від 29.04.2020 в частині п.1, а саме обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 та травень 2020 року, починаючи із 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 із застуванням обмеження нарахування у сумі 45868,38 грн. за квітень 2020 та 120404,50 грн. за травень 2020;

- зобов`язати провести нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі ч. ч.2, 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року становить 115 610 грн. та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить понад 15 років у квітні 2020 року та у розмірі 50% посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить понад 20 років у травні 2020 року з урахуванням утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті на період з 18 квітня 2020 року на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з урахуванням раніше виплачених сум;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що працюючи суддею Кропивницького апеляційного суду за період з 01 січня 2020 року по 17 квітня 2020 року, йому була нарахована суддівська винагорода для визначення розміру якої використовувався порядок передбачений статтею 135 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'', а саме: посадовий оклад виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 115610 грн. та щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу (стаж роботи більше 20 років). Проте із 18 квітня 2020 року ОСОБА_1 не отримав суддівську винагороду в розмірі, установленому Законом України ''Про судоустрій і статус суддів'', оскільки введено обмеження, що передбачені Законом №552-ІХ на період з 18 квітня 2020 року до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України. Наказом голови Кропивницького апеляційного суду від 29.04.2020 року №10 вирішено при виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року, обмеження, що передбачені Законом №552-ІХ, застосовувати до частини суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяця робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). З даним наказом ОСОБА_1 не погоджується та вважає, що його право на суддівську винагороду в розмірі встановленому у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" обмежено протиправно, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Кропивницький апеляційний суд (надалі відповідач) у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що спірним наказом від 29.04.2020 року №10 не є актом, що обмежує суддівську винагороду, оскільки такі обмеження були встановлені Законом №553-ІХ, отже спірним наказом лише конкретизовано дату, з якої у квітні 2020 року застосовувати передбачені зазначеним Законом обмеження. Крім того, відповідач зазначає, що виплата суддівської винагороди здійснювалась у межах видатків в межах кошторисних призначень, згідно п.29 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України (а.с.46-52).

Державна судова адміністрація України (надалі третя особа) надала суду пояснення по позовну заяву, в яких зазначено про те, фінансування судів здійснюється за кошторисами і щомісячними розписами видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний рік, у порядку встановленому Бюджетним кодексом України, а тому відповідач по справі не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік».

Рух справи:

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.09.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 позов задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу голови Кропивницького апеляційного суду № 10 від 29.04.2020 "Про оплату праці суддів", стосовно судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 , зобов`язано Кропивницький апеляційний суд нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду (враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням податків і зборів) за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 28 липня 2021 року касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задоволено частково, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №340/1901/20 передано на розгляд судді Казанчук Г.П.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року прийняти адміністративну справу №340/1901/20 провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у відповідача та третьої особи витребувано докази.

ДСА України надала інформацію на виконання вимог ухвали суду про те, що зміни до кошторису Кропивницького апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 ''Заробітна плата'' ДСА України у 2020 році не вносились (а.с.199).

Кропивницький апеляційний суд у заяві на виконання вимог ухвали суду зазначив про те, що після набрання законної сили судовим рішенням у справі від 10.09.2020 року, воно було виконано у повному обсязі, таким чином сума обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 , застосованого у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 повністю нарахована та виплачена (а.с.200 -201).

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 № 432/2008 від 13.05.2008 року призначений строком на п`ять років на посаду судді Новомиргородського районного суду Кіровоградської області (а.с.10-11).

Указом Президента України № 919/2010 від 27.09.2010 року позивача переведено на роботу на посаді судді Кіровського районного суду міста Кіровограда у межах п`ятирічного строку (а.с.12).

Постановою Верховної Ради України № 250-VIІІ від 16.05.2013 року позивача обрано на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда безстроково (а.с.13-14).

Постановою Верховної Ради України № 593-VIІ від 19.09.2013 року позивача обрано на посаду судді апеляційного суду Кіровоградської області (а.с.15, 16, 17).

Наказом від 08.01.2019 року №4-к позивача зараховано до штату Кропивницького апеляційного суду 09 січня 2019 року із встановленням посадового окладу відповідно до штатного розпису та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить понад 15 років (а.с.18).

Наказом від 29.05.2020 року №17-к позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить більше 20 років (а.с.25).

Пунктом 1 Наказу Кропивницького апеляційного суду від 29.04.2020 року від 29.04.2020 року №10 "Про оплату праці" визначено, що при виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року, обмеження, що передбачені Законом №553-ІХ, застосувати до частини суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) (надалі спірний наказ, а.с.25).

Отже правомірність та законності винесення спірного наказу за яким обмежено нарахування та виплату суддівської винагороди, є предметом спору переданого на вирішення адміністративного суду.

Правовідносини щодо права та розміру суддівської винагороди регулюються такими нормами права.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Проте, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи вищезазначені норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'', з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Так, у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року по даній справі суд зазначив, що з аналізу наведених правових норм вбачається висновок про те, що для правовідносин у сфері організації судової влади щодо забезпечення суддівської винагороди Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним, а отже, його норми мають пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. При цьому норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо у тих випадках, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

При цьому Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.

Отже, у цій справі Верховний Суд зазначив, що обмеження виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" було неправомірним.

Неправомірне обмеження суми суддівської винагороди призвело до порушення прав позивача в частині недоплати суддівської винагороди в розмірі, визначеному Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

– частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294–ІХ зі змінами;

– абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“» від 13 квітня 2020 року № 553–ІХ.

Отже положення Закону України «Про Державний бюджет України на

2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294–ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553–ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому, спірним наказом лише продубльовано норми закону про обмеження розміру суддівської винагороди та конкретизована дата, з якої має застосовуватись даний закон, а відтак суд не вбачає підстав для визнання його протиправним. Більш того, даний наказ повністю вичерпав свою дію, а відтак у цій частині позову слід відмовити.

Як встановлено під час розгляду справи, Кропивницький апеляційний суд відшкодував у вересня 2020 року у зв`язку з негайним виконанням рішенням суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць з 18.04.2020 року по 17.05.2020 року в сумі 112782,54 грн. та у березні 2021 року згідно виконавчого листа №340/1901/20 від 10.02.2021 року в сумі 372976,19 грн. При цьому, спору щодо суми виплаченої суддівської винагороди, сторонами не вказано.

Судовому захисту підлягає лише порушене право, в протилежному випадку, це може призвести до подвійного стягнення, що є неприпустимим. Звертаючись до суду позивач, як спосіб відновлення свого порушеного права вказував вимогу нарахування та виплату недоплаченої суми суддівської винагороди.

Оскільки, станом на день розгляду справи в суді відсутній спір в частині виплати суддівської винагороди, через реальне отримання позивачем недоплаченої суми суддівської винагороди, тому в задоволенні позові щодо зобов`язання проведення нарахування та виплачу суддівської винагороди без обмеження слід відмовити. При цьому, суд констатує про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі за правилами п.8 ч.1 ст. 238 КАС України, оскільки оскаржувані порушення були виправлені відповідачем не у добровільному порядку, а з огляду на виконання судового рішення в даній справі.

Тобто, станом на день вирішення справи по суті, відсутнє порушене право, яке підлягає судового захисту. Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в позові.

Керуючись статтями 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297, 371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кропивницького апеляційного суду та третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача – Державної Судової Адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, а також зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук