Рішення № 101251002, 17.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2021 р. Справа№200/6334/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В. за участю секретаря Котова С.Ю., розглянувши в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 9937 Донецького прикордонного загону (код ЄДРПОУ 14321726, адреса: 87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 150А) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

за участю сторін:

позивач – не з`явилась,

від відповідача – ОСОБА_2 (за наказом)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини 9937 Донецького прикордонного загону про визнання протиправними дій щодо невиплати у день звільнення з військової служби, усіх належних грошових сум (одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації вартості неотриманого речового майна, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій); зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.08.2019 року по день фактичного розрахунку – 23.04.2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

В установлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, надавши заяву про поновлення строків, яка обґрунтована тим, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено 23.04.2021 року, позивачем подано позовну заяву 20.05.2021 року, тобто протягом місячного терміну.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Клопотання позивача про поновлення строків – задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду за позовними вимогами про зобов`язання Військової частини 9937 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.08.2019 року по день фактичного розрахунку – 23.04.2021 року. Клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження – задоволено.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22 вересня 2021 року о 10:30 год.

22 вересня 2021 року судом відкладено підготовче засідання на 27 жовтня 2021року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 17 листопада 2021 року.

15 листопада 2021 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за її відсутності за наявними матеріалами у справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що проходила військову службу та наказом відповідача від 15.08.2019 року №404-ос її було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Зазначила, що при звільненні їй не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та компенсацію за речове майно. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі №200/6091/20-а зобов`язано відповідача виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яке виконане відповідачем, шляхом перерахування коштів у сумі 39718,03 грн. Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2020 року у справі №200/13772/19-а зобов`язано відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яке виконане відповідачем, шляхом перерахування коштів у сумі 24 837,63 грн. Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/9996/20-а зобов`язано відповідача виплатити грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом військової служби речове майно, яке виконане відповідачем, шляхом перерахування коштів у сумі 17179,80 грн. Зазначила, що остаточний розрахунок при звільненні відповідачем проведено 23.04.2021 року, загальне сума несвоєчасно виплачених коштів становить 81 735,46 грн. Дії щодо невиплати усіх належних грошових сум у день звільнення вважає протиправними, просила задовольнити позов.

Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що Донецьким прикордонним загоном зроблено довідку – розрахунок розміру середньоденного грошового забезпечення, згідно якої середній заробіток за день складає 442,90 грн., а грошове забезпечення у зв`язку із затримкою розрахунку складає 449,50 грн. х 616к.д. – 272 826,40 грн. Просив врахувати принцип співмірності та пропорційності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цією частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин за яких було встановлено наявність, дії відповідача щодо її виплати.

У судовому засіданні представника відповідача заперечив проти задоволення позову.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1 , громадянка України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Іллічівським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області,27 вересня 2005року), РНОКПП НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 21 грудня 2016 року. (а.с. 13,16-17)

Відповідач, Військова частина 9937(код ЄДРПОУ 14321726) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Наказом начальника 1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Маріуполь від 15 серпня 2019 року №404-ОС припинено контракт, звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_3 . (а.с. 6)

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 рокуу справі №200/6091/20-а визнано протиправною бездіяльність військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку із закінченням строку контракту; зобов`язано Військову частину 9937 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахування при нарахуванні в складі місячного грошового забезпечення винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №18 від 20.01.2016 року. (а.с. 18-20)

Рішення набрало законної сили 29 січня 2021 року на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, та 18 лютого 2021 року видано виконавчий лист про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахування при нарахуванні в складі місячного грошового забезпечення винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №18 від 20.01.2016 року.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі №200/6091/20-авійськовою частиною 993730.03.2021 року позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 39 718,03 грн. (а.с. 32)

Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2020 року у справі №200/13772/19-а визнано протиправною бездіяльність військової частини 9937 Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 16 серпня 2016 року по 15 серпня 2019 рік; зобов`язано Військову частину 9937 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 16 серпня 2016 року по 15 серпня 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 серпня 2019 року. Рішення набрало законної сили 03 березня 2020 року. (а.с. 21-28)

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2020 року у справі №200/13772/19-авідповідачем, Військовою частиною 9937, 23.03.2020 року позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 16 серпня 2016 року по 15 серпня 2019 рік у розмірі 24 837,63 грн. (а.с. 33)

Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/9996/20-а визнано протиправними дії Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 № 21 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився»; зобов`язано Військову частину 9937 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 та розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 № 21 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився» станом на 1 січня 2019 року. (а.с. 29-31)

Рішення набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2021 року, та 06 квітня 2021 року видано виконавчий лист про нарахування та виплату ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 та розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 № 21 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився» станом на 1 січня 2019 року.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/9996/20-а, відповідачем - Військовою частиною 9937,23.04.2021 року позивачу виплачено грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно у розмірі 17 179,80 грн. (а.с. 34)

Відповідно до довідки-розрахунку розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку ОСОБА_1 , виданої Донецьким прикордонним загоном Державної прикордонної служби України від 19.07.2021 року №567, середній заробіток за день складає 442,90 грн. Зазначено, що грошове забезпечення у зв`язку із затримкою розрахунку з дати звільнення по дату кінцевого розрахунку складає: 442,90 х 616к.д. = 272 826,40 грн. (а.с. 58)

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, спірним питанням у справі є правомірність невиплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2019 року по 23.04.2021 року включно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116,117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється, оскільки ці доводи спростовуються наведеними вище мотивами.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу, що вина відповідача встановлена рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2020 року у справі №200/13772/19-а, від 17 листопада 2020 року у справі №200/6091/20-а, 11 грудня 2020 року у справі №200/9996/20-а, якими визнано протиправною бездіяльність Військової частини 9937 щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; дії щодо нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 №21.

Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій служби; компенсацію за неотримане речове майно у день звільнення, проте фактично виконав свій обов`язок лише 23.04.2021 року.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.08.2019 по день фактичного розрахунку 23.04.2021 року підлягають задоволенню.

З огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні та грошової компенсації за невикористану пільгову відпустку на підставі статті 117 КЗпП України.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки-розрахунку розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку ОСОБА_1 , виданої Донецьким прикордонним загоном Державної прикордонної служби України від 19.07.2021 року №567, середній заробіток позивача за день складає 442,90 грн., грошове забезпечення у зв`язку із затримкою розрахунку з дати звільнення по дату кінцевого розрахунку складає: 442,90 х 616 к.д. затримки при розрахунку = 272 826,40 грн.

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У пунктах 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Зокрема, істотність частки невиплачених при звільненні сум одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій служби; компенсацію за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 46724,43 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум - 81 735,46 грн.) / 272 826,40 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 29,95%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 29,95% становить: 442,90 грн (середньоденний заробіток позивача) х 29,95%х 616 ( днів затримки розрахунку) = 81 711,50 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 81 711,50 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, у постанові Верховного суду від 03.10.2019 у справі №813/1180/18.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій щодо невиплати у день звільнення з військової служби, усіх належних грошових сум (одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації вартості неотриманого речового майна, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Так, рішеннями Донецького окружного адміністративного суду 17 листопада 2020 року справі №200/6091/20-а, від 02 лютого 2020 року у справі №200/13772/19-а та від 11 грудня 2020 року у справі №200/9996/20-а вже визнано бездіяльність військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку із закінченням строку контракту, та щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 16 серпня 2016 року по 15 серпня 2019 рік, а також визнано протиправними дії Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно.

Враховуючи зазначене, позовній вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Для визнання дій протиправними недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконанні чи були виконанні з порушенням строків, значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде саме зобов`язання відповідача, виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач ОСОБА_1 відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 9937 Донецького прикордонного загону (код ЄДРПОУ 14321726, адреса: 87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 150А) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину 9937(юридична адреса: 87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, 150-а, код ЄДРПОУ 14321726) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2019 року по 23.04.2021 року включно в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято 17 листопада 2021 року, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 22 листопада 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Перший апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Троянова