Рішення № 101242109, 17.11.2021, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1238/21

Провадження №2/148/556/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року Тульчинський районний суд Вінницької області

в складі: судді Штифурко Л.А.

секретаря Лиженко Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення міської ради,-

встановив:

В липні 2021 ОСОБА_1 звернулась в суд з вказаним вище позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона та відповідач ОСОБА_2 є сусідами та між ними тривалий час існує земельний спір з приводу встановлення межі між їхніми присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Рішенням 55 сесії 7 скликання Тульчинської міської ради від 11.09.2020 №1855 встановлено межу між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 згідно схеми (додаток №1).

Вказане вище рішення міської ради позивач вважає незаконим, оскільки при його ухваленні комісією з розгляду земельного спору міської ради між нею та відповідачем не було узгоджено конфігурацію межі. За такою схемою встановлення межі між земельними ділянками, за рахунок її земельної ділянки збільшено площу земельної ділянки, якою буде користуватися відповідачка ОСОБА_2 . Зазначила, що згідно протоколу № 1 від 13.09.2016 року узгоджувальної комісії з розгляду земельного спору з приводу суміжного землекористування була встановлена зовсім інша межа, ніж у схемі, яка додана до оспорюваного рішення. Посилається і на те, що при встановленні межі на підставі оспорюваного рішення у відповідача була відсутня технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а у неї хоча така документація є, вона не затверджена. Токож зазначила, що такий порядок встановлення межі не відповідає фактичному користуванню земельною ділянкою, що суперечить ст. 107 ЗК України.

З огляду на викладене, позивач просить визнати недійсним рішенням 55 сесії 7 скликання Тульчинської міської ради від 11.09.2020 №1855 та стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини. Представник позивача ОСОБА_3 зазначив, що відповідно до п.2.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Такої документації на момент прийняття оспорюваного рішення у відповідача ОСОБА_2 не було, а у позивача хоча і є, однак вона не затверджена. Схема, за якою вирішено встановити межу між земельними ділянками (додаток № 1) до оспорюваного рішення з позивачем не узгоджувалась, відповідного протоколу про узгодження немає. Також при прийнятті оскаржуваного рішення та встановлення межі, не приймалось до уваги фактичне користування земельною ділянкою. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили проти позовних вимог. Надали відзив на позов. Зазначили, що позивач ОСОБА_1 не має права користування земельною ділянкою площею 572 кв.м., її право користування ділянкою розміром 400 кв.м. не підтверджено жодними належними документами і вона намагається незаконно збільшити площу земельної ділянки для користування за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 . Вважають, що схема (додаток № 1) до оспорювання рішення враховує інтереси обох сторін, згідно даної схеми у користуванні ОСОБА_2 знаходиться ділянка площею 374 кв.м. а у користуванні ОСОБА_1 ділянка площею 443 кв.м., що свідчить про те, що таким чином ділянка в користуванні позивача збільшується на 43 кв.м., а ОСОБА_5 зменшується. Також зазначили, що після прийняття рішення міською радою 11.09.2020 ОСОБА_2 виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі. Підтвердили, що на момент прийняття рішення та встановлення меж даної документації в неї не було, також дана документація ще не затверджена. Зазначили, що такий порядок встановлення межі прийнято земельною комісією на місцевості. Межа встановлена частково по фактичному користуванні, а частково ні, бо ОСОБА_2 відходить частина земельної ділянки, на якій встановлений навіс позивача. Просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представники відповідача Тульчинської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, зазначивши, що рішення Тульчинської міської ради від 11.09.2020 № 1855 прийнято відповідно до норм законодавства. До них з заявою про встановлення межі звернулася ОСОБА_2 . Земельна комісія виїжджала на місце і там вирішувала, як встановити межу. Було запропоновано три варіанти встановлення межі. ОСОБА_1 не підходив жоден. Обидві сторони були поінформовані про такий порядок встановлення межі. Обидві були на сесії міської ради, коли вирішувалося дане питання. Чому не складався протокол погодження межі, не можуть пояснити, як і того, ким виготовлялася схема (додаток № 1) до оспорюваного рішення. Зазначили, що на момент прийняття рішення про встановлення межі, технічної документації у ОСОБА_2 не було, ОСОБА_1 техдокументація не затверджена. Встановлення межі здійснювалось частково по фактичному користуванні, а частково ні. Просили позов залишити без задоволення.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх взаємозв`язку та кожен зокрема, суд доходить наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , є власником житлового будинку АДРЕСА_1 згідно договору купівлі продажу будинку від 26.09.2002. Власником суміжного домогосподарства АДРЕСА_3 є відповідач ОСОБА_2 згідно договору дарування від 12.11.1994. Даний факт встановлено згідно попередніх судових рішень, ухвалених у спорі між сторонами, зокрема рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12.03.2019 року. Не заперечувався даний факт і сторонами.

Встановлено судом і те, що рішенням 55 сесії 7 скликання Тульчинської міської ради від 11.09.2020 № 1855 "Про встановлення межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 " (а.с.7), Тульчинська міська рада вирішила встановити межу між земельними ділянками по АДРЕСА_1 ( ОСОБА_1 ) та АДРЕСА_3 ( ОСОБА_2 ) в м. Тульчині згідно схеми (додаток № 1).

Вирішуючи питання щодо законності оспорюваного рішення, суд виходить з наступного.

За змістом ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Стаття 107 ЗК України регламентує, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж, їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання земельної ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема, зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

В силу п.в) ч.1 ст.2 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003, землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно- територіальних одиниць, територій природо-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Частина 1 ст.8 Закону України "Про землеустрій" визначає, що до органів, що здійснюють регулювання у сфері землеустрою відносяться, зокрема органи місцевого самоврядування.

Згідно ст.19 Закону України "Про землеустрій" до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать, зокрема: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Згідно ч.1, п.і ч.2 ст.25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різновидами документації із землеустрою.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про землеустрій"» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Порядок встановлення (відновлення) меж земельних ділянок визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376 (далі Інструкція).

Відповідно до п.2.1. Інструкції, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а згідно п. 2.3. цієї Інструкції, - комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Пунктами 4.1 - 4.4 Інструкції визначено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що саме на власників земельних ділянок покладається організація робіт по винесенню меж належних їм земельних ділянок в натурі (на місцевості), встановленню або відновленню меж та закріплення їх межовими знаками.

Безпосереднє виконання таких робіт здійснюється суб`єктами, які відповідають вимогам, зазначеним у п. 1.3 Інструкції.

У разі незгоди з технічною документацією із землеустрою, розробленої виходячи з фактичного землекористування, заінтересовані особи не будуть позбавлені можливості вирішити такий земельний спір відповідно до ст. 158 ЗК України.

Так, відповідно до ч.1, 3, 5 ст. 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до ч.1 ст. 159 ЗК України, земельні спори розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

Аналіз вищенаведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) має здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Однак, як встановлено в судовому засіданні, технічна документація на час прийняття оспорюваного рішення відповідачем ОСОБА_2 не виговлялась. Така документація виготовлена нею лише 26.10.2020 року (а.с. 49-73), однак не затверджена. ОСОБА_1 хоч і має технічну документацію, однак станом на день прийняття оскаржуваного рішення вона незатверджена. Дані факти сторонами не заперечено..

Отже, суд доходить висновку, що при винесенні рішення від 11.09.2020 №1855 "Про встановлення межі між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 " Тульчинською міською радою не було враховано, що у ОСОБА_2 відсутня технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а у ОСОБА_1 вона не затверджена, що, на переконання суду, свідчить про передчасність прийняття такого рішення. Крім того, як установлено судом, встановлення такої межі не здійснювалося і по фактичному користуванні при відсутності техдокументації. Іншого суду належними та допустимими доказами не доведено. Так, відповідач Тульчинська міська рада, заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , відзиву та доказів протилежного у встановлений судом строк не надала. В судовому засіданні її представники не змогли пояснити, на підставі чого та ким виготовлялася схема (додаток № 1) до оспорюваного рішення.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частина 3 ст.152 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до абз.3 п.7 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом ч.2 ст.152 ЗК України, землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною третьою вказаної статті визначено, що способом захисту прав громадян на земельні ділянки є визнання недісним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

При встановлених обставинах суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, вважає, що оспорюване рішення Тульчинської міської ради прийнято із порушенням вимог земельного законодавства, що дає законні підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідачів в рівних частинах підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 908грн., ( а.с.1), а саме, по 454 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ч.2 ст. 19, ст.55 Конституції України, ч.3 ст.24 Закону України, ст.26, ч.1 ст.59 "Про місцеве самоврядування в Україні", абз.3 п.7 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", п.в) ч.1 ст.2, ч.1 чт.8, ст.19, ч.1, п.1 ч.2 ст.25, ст.55 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003, п.2.1, п.4.1 - 4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, ст. ст.107, 152, 155, 158, 159 ЗК України, ст.15 ЦК України, ст.ст. 4, 13, 19, 76-81, 141, ст. 263- 265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення 55 сесії 7 скликання Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 11.09.2020 № 1855 "Про встанволення межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ".

Стягнути в рівних частках з Тульчинської міської ради Вінницької області, ЄДРПОУ 04051141, місцезнаходження якої: вул.Миколи Леонтовича, 1, м.Тульчин, Вінницька область, 23600, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати з оплати судового збору в сумі 908 грн., по 454 грн.(чотириста пятдесят чотири) з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.А. Штифурко