Ухвала суду № 101234549, 18.11.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/15888/21

Провадження №2/369/6253/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Волчка А.Я.

при секретарі: Миголь А.А.

розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ ОЙЛ» про стягнення грошових коштів (боргу) та процентів за неправомірне користування такими коштами, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебувають матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ ОЙЛ» про стягнення грошових коштів (боргу) та процентів за неправомірне користування такими коштами.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.11.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В межах вказаної цивільної справи, одночасно з позовом представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, які належать ТОВ «СОФІЯ ОЙЛ», КОД ЄДРПОУ 39440179, адреса: 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Південна, будинок 7, корпус 3, квартира 208, телефон НОМЕР_1 у розмірі 2 332 232,23 грн, що є еквівалентом ціни позову на день звернення до Суду з позовною заявою. Окрім того, просили накласти арешт на все рухоме майно, яке належить на праві приватної власності ТОВ -СОФІЯ ОЙЛ», КОД ЄДРПОУ 39440179, адреса: 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Південна, будинок 7, корпус 3. квартира 208.

Заява обґрунтована тим, що предметом позову є стягнення на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Софія Ойл» заборгованості ТОВ «Софія Ойл» перед ОСОБА_1 за Договором позики від 22.09.2017 р у розмірі 89 350,71 доларів США, яка складається з тіла основної заборгованості 84 493,00 (вісімдесят чотири тисячі чотириста дев`яносто три) доларів США та 3 % річних за винне прострочення боржника за Договором позики від 22.09.2017 р у розмірі 4 857,71 (чотири тисячі вісімсот п`ятдесят сім доларів США сімдесят один цент).

Заходи забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності Позивач просить Суд накласти арешт на грошові кошти у розмірі заборгованості Відповідача - Боржника за Договором позики грошей від 22.09.2017 р у сумі 2 332 232,23 грн (Ціна позову = 84 493,00 доларів США +4 857,71 доларів США *26,102 курс гривні з сайту НБУ =2 332 232,23242 гривень), що є еквівалентом ціни позову на день звернення до Суду з позовною заявою та з цією заявою про забезпечення позову. Необхідність вжиття такого заходу Позивач мотивує тим, що за весь час прострочення зобов`язання Відповідач не вжив жодних дій з метою погашення боргу. По-друге, на порталі відкритих даних наявна фінансова звітність ТОВ «Софія Ойл» за 2020 рік, однак, згідно даних цієї фінансової звітності попри великий валовий дохід на рік у розмірі 218 359,20 тис грн (двісті вісімнадцять мільйонів триста п`ятдесят дев`ять тисяч двісті гривень), залишок на кінець року на безготівковому рахунку Товариства склав лише 2000,00 гривень. Вказане свідчить про здатність Відповідача оперативно вивести всі обігові кошти з банківського рахунку аби унеможливити виконання рішення по справі, у випадку задоволення Позову.

Позивач також просить Суд накласти арешт на все рухоме майно Відповідача.

Одним з видів діяльності Відповідача, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (додаток №17 до позовної заяви) є роздрібна торгівля пальним, вантажний автомобільний транспорт та надання послуг перевезення речей (переїзду). Відповідач має ліцензію АЕ 572623 з 09.02.2015 на внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, яка видана Державною службою України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Згідно інформації на офіційному сайті Відповідача, який доступний за посиланням https://sofia-oil.all.biz/, у володінні Відповідача перебувають нафтовози ємністю від 3500 до 27500 л.

Згідно відкритих даних фінансової звітності за 2020 рік залишкова вартість основних засобів (до яких належать в тому числі й автомобілі) Відповідача станом на 31 грудня 2020 року склала 3 829 000,00 грн (три мільйони вісімсот двадцять дев`ять тисяч гривень).

Позивач вважає, що арешт на рухоме майно не завадить нормальній господарській діяльності відповідача, як машини собі їздили, так і продовжать їздити, одначе відповідач не зможе їх відчужити, тобто апріорі буде вжито заходів з метою недопущення невиконання зобов`язання.

З огляду на практику Відповідача «обнуляти» банківський рахунок на звітну дату та з огляду на ігнорування Відповідачем претензії, яка передувала позову, Позивач вважає доцільним просити суд одночасно накласти арешт на кошти Відповідача і на все рухоме майно у розмірі ціни позову у гривневому еквіваленті на дату подання позовної заяви та цієї заяви про забезпечення позову.

Необхідність забезпечення позову Позивач мотивує послідовною недобросовісною поведінкою Відповідача, яка проявилася у наступному.

По-перше, Відповідач не вчиняє будь-яких дій щодо реального виконання зобов`язань за договором з 15.12.2020, тобто вже майже рік.

По-друге, Відповідач, ігнорує претензію, надіслану Позивачем у вересні 2021 року, докази надсилання якої надано у складі додатків до позову.

По-третє, Відповідач не інформує Позивача щодо відомостей про нарахування Відповідачем, утримання та фактичну сплату податку з доходів фізичних осіб на користь позивача за триваюче винне порушення. Наявна мотивована підозра, що Позивач взагалі не веде облік за Договором.

По-четверте, відкриті дані фінансової звітності дозволяють дійти логічного висновку, що у Відповідача на момент розгляду справи Судом апеляційної інстанції по суті буде відсутнє рухоме майно (бо основні засоби амортизуються до нуля, підлягатимуть списанню) і грошові кошти (бо Відповідач має схильність оперативно виводити кошти на потрібну дату) за рахунок яких, у випадку задоволення позову, можна буде забезпечити виконання остаточного рішення Суду.

Вивчивши подані матеріали заяви про забезпечення позову, суддя вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а отже й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вимог п. п. 1 та 2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Також судом враховується правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 травня 2020 року у справі №640/13156/18 (провадження №61-7314св19), що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Судом перевірено аргументованість заяви про забезпечення позову щодо застосовування заходів забезпечення позову, зазначених заявником і не встановлено реальної загрози, за якої невжиття саме таких заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Посилання заявника на ту обставину, що на момент прийняття судом рішення відповідач не буде мати достатньо коштів для погашення перед позивачем заборгованості є лише припущенням, яке не доведене належними доказами. Так само на думку суду заява не містить достатнього обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.2 ст. 149 ЦПК України.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

За змістом ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити засоби забезпечення позову, в тому числі шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Тобто арешт на майно відповідача допускається лише за умови, що майно належить відповідачу та є необхідність саме у цьому виді забезпечення позову.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 320/3560/18, заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

При цьому суд, враховує ту обставина, що представником позивача не конкретизовано, на яке саме майно і на які саме рахунки слід накласти арешт.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, оцінивши доводи представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд зауважує, що в заяві про забезпечення позову не зазначено будь-яких відомостей щодо конкретного індивідуально визначеного рухомого майна та грошових коштів, що належить на праві власності саме відповідачу.

Окрім того, вказані вимоги є неспівмірними позовним вимогам та не забезпечують збалансованості інтересів сторін, а тому є такими, що порушують інтереси та права відповідача у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У зв`язку із викладеним, суд приходить до висновку, що представнику позивача слід відмовити у задоволенні його заяви про забезпечення позову, роз`яснивши йому, що він не позбавляється права звернутись із заявою про забезпечення позову в будь який час протягом розгляду справи в суді, у разі виявлення майна відповідача та належного обґрунтування вимоги про забезпечення позову.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

За таких обставин, враховуючи вказані вище вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову, оскільки представником позивача не зазначено конкретні дані щодо номерів банківських рахунків відповідача, назви відповідних установ, де вони відкриті, не надано доказів щодо наявного рухомого майна, яке належить відповідачу та не доведено факт того, що невжиття саме таких за обсягом заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в подальшому рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Всі інші доводи представника позивача стосуються підстав та предмету позову, з якими позивач звернулася до суду, однак оцінка таким доводам може бути надана судом лише за результатами розгляду справи по суті в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 153, 258-261, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ ОЙЛ» про стягнення грошових коштів (боргу) та процентів за неправомірне користування такими коштами.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня винесення ухвали.

Суддя: А.Я. Волчко