Рішення № 101231393, 19.11.2021, Приморський районний суд м. Одеси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2021

м. Одеса

Справа № 420/3100/21

Провадження № 2-а/522/247/21

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Ярема Х.С.,

секретаря судового засідання - Насарая А.В.,

за участю перекладача Дроздової М.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Бандиш Г.І.

розглянув у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

про визнання незаконним рішення про примусове повернення.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

1.01.03.2021 до ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

2.Позивач просив суд:

-скасувати протокол про адміністративне правопорушення від 27.01.2020 серії ПРМОД 002301;

-скасувати рішення № 59 від 27.01.2020 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

3.Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 відмовлено у відкритті провадження про визнання незаконним протоколу про адміністративне правопорушення.

4.Ухвалою від 22.03.2021 відкрито провадження у справі, а 12.04.2021 справу передано за предметною підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

5.01.04.2021 відповідач надав відзив на позов.

6.24.05.2021 справу прийнято до провадження.

7.Ухвалою від 16.08.2021 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено цей строк.

8.Позивач та його представник просили позов задовольнити.

9.Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10.Позовні вимоги обгрунтовано тим, що він є громадянином Йорданії, прибув на територію України в 2011 році з метою проживання з сім`єю. 27.01.2020 позивач прибув у відділення Державної міграційної служби, де відповідачем в цей день було прийнято рішення про його примусове повернення в країну походження та зобов`язано покинути територію України у термін до 15.02.2020 із забороною в`їзду на територію України терміном на три роки.

Вважає дане рішення протиправним з підстав недоведення його дійсного змісту присутнім перекладачем до відома позивача. Відповідачем порушено порядок перевірки підтвердження кваліфікації перекладача ОСОБА_4 , оскільки не перевірено наявність у нього відповідних документів (диплому, іншого кваліфікаційного свідоцтва).

Позивач пояснив, що звернувся до свого знайомого за допомогою йому в оформлені документів на проживання в Україні, так як він має власну сім`ю. Проте знайомий сказав, що може допомогти тільки шляхом оформлення документів на оформлення статусу біженця. Позивач заплатив за це значну суму коштів. Знайомий порекомендував йому звернутись до ОСОБА_4 , який має знання з української мови, щоб він мав можливість спілкуватись з державними органами. Позивач стверджує, що ОСОБА_4 прибув разом з позивачем до міграційної служби не як перекладач, а просто для підтримки у спілкуванні з державними органами. Позивач стверджує, що не знає та не розуміє ні української, ні російської мови, володіє англійською мовою та рідною арабською. Будучи присутнім 27.01.2020 разом з ОСОБА_3 в міграційній службі, ОСОБА_4 зміст документів з перекладом на англійську мову не зачитував в голос, а лише оглянув їх поверхнево і запевнив, що все буде добре. ОСОБА_3 був впевнений, що йому надають кваліфіковану допомогу з перекладу, тим більше, що за цю послугу він заплатив знайомому. Його впевненість полягала в тому, що його запевнили про це в приміщенні міграційної служби при інспекторі, який надавав документи на підпис, що все буде добре, його питання буде вирішено позитивно. Як зазначив сам позивач в судовому засіданні, він думав, що йтиметься про оформлення документів для надання йому статусу біженця. Оскільки саме про це він 27.01.2020, перед тим як піти в міграційну службу, домовлявся зі своїм знайомим, який мав допомогти йому у вирішення питання про продовження легального перебування на території України і запропонував допомогу ОСОБА_4 . Проте, що насправді зміст рішення є зовсім іншим, а ніж він думав, дізнався лише в офісі перекладача, де секретар, прочитавши його, повідомила про це.

Отже, особа, яка представилась перекладачем немає освіти з напряму перекладача з української на англійську мову, а відповідач повинен в будь-якому випадку перевірити кваліфікацію перекладача, проте цього не зробив.

02.02.2021 ОСОБА_1 подав заяву до відділу поліції про те, що ОСОБА_4 шляхом обману змусив його поставити підпис на розписці та поясненнях, текст яких він сам не міг прочитати, так як він сам не знає української мови. ГУ НП в Одеській області з`ясовано, що ОСОБА_4 працює у «Будинку перекладів ФОП « ОСОБА_4 » в м. Одеса; він немає підтверджуючого документу про його кваліфікацію перекладача; послуги з перекладу особисто не надавав.

Доказом того, що він не розумів, яка інформація міститься в документах про його примусове повернення є те, що в рішенні міститься неправдива інформація про обставини його первинного прибуття в Україну. Якщо б йому було доведено зрозумілою мовою зміст рішення, розписки, пояснень, які він підписав під впливом обману, то він дав би зовсім інші пояснення, надав би свідоцтво про одруження. Так, в Україну він прибув в 2011 році, а не в 2014 році, як зазначено в рішенні, і не просто з метою проживання, а для проживання з сім`єю (одружився з громадянкою України в 2011 році). Спочатку оформив посвідку на тимчасове проживання, але потім потрапив під вплив шахраїв, які запевнили його, що подальше проживання він може продовжити лише оформивши документи про надання йому статусу біженця. Отримавши відмову він оскаржував це рішення в суді. В оскаржуваному рішенні про це не зазначено, що є доказом того, що 27.01.2020 пояснення у нього за допомогою перекладача ніхто не відбирав. За час перебування на території України до юридичної відповідальності не притягувався.

11.Відповідач проти позову заперечив. Пояснив, що 27.01.2020 під час прийняття оскаржуваного рішення встановлено, що позивач порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування. З пояснень ОСОБА_3 встановлено, що він прибув в Україну в 2014 році, має дійсний паспорт громадянина Йорданії. Постійного зареєстрованого місця проживання немає.

У 2015 році позивач вже звертався до відповідача з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням від 30.11.2016 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке позивач оскаржував. Постановою адміністративного суду від 20.06.2017 у справі № 815/2894/17, залишеною без змін наступними судовими інстанціями, в позові відмовлено. Тому не відповідають дійсності доводи позивача про те, що в рішенні про цю обставину нічого не зазначено.

Усі твердження позивача, які грутуються на неправдивому перекладі та на тому, що він думав, що йтиметься про прийняття рішення про надання йому статусу біженця, не відповідають дійсності. По-перше, відповідач не перевіряв документи ОСОБА_4 , що підтверджують його кваліфікацію перекладача, оскільки іноземець сам прибув до міграційної служби з ОСОБА_4 . Останній доводив зміст документів позивачу. Сам позивач розуміє російську мову, тому в цілому розумів про що йдеться. Тобто, перекладача він не просив, оскільки прибув з особою, що надавала йому послуги з перекладу, залученою за його власним бажанням. Підписом ствердив, що такий йому не потрібен. Тому міграційна служба не мала підстав не залучати ОСОБА_4 , не повинна була перевіряти документи про кваліфікацію перекладача. Відповідач залучає перекладача лише тоді, коли іноземець про це просить і потребує, а мова спілкування є для для нього не зрозумілою. Відповідач знає ОСОБА_4 лише тому, що має укладений з ним договір як з фізичною особою-підприємцем, що має бюро перекладів з кваліфікованими перекладачами, які залучаються часто для надання послуг перекладу. По-друге, вважає, що позивач вводить в оману суд тим, що стверджує, що зміст документів йому не був доведений. ОСОБА_3 вже в 2015 році звертався за наданням йому статусу біженця. Тому говорити про те, що 27.01.2020 він думав, що йому знову оформлятимуть документи про надання йому статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту є безпідставним. Рішення від 27.01.2020 відразу було видано ОСОБА_3 , який, ящо й мав сумніви в ньому, міг зрозуміти. Тим більше, як стверджує він сам, секретар відразу йому роз`яснила зміст цього рішення. Проте до суду він звернувся лише 01.03. 2021. Крім того, відповідач звертав увагу, що позов також складений українською мовою без залучення перекладача, що свідчить про достатній рівень усвідомлення позивача про, що відбувається.

ІІІ. ОБСТАНИНИ СПРАВИ

12. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Йорданії, має паспорт серії № НОМЕР_1 , дійсний до 24.07.2022.

13.З 30.07.2011 ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянкою України, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб.

14.З 20.09.2013 по 19.09.2014 перебував на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання.

15.20.05.2015 ОСОБА_1 звернувся до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відповідача.

16.Рішенням Державної міграційної служби України від 30.11.2016 № 591-16 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 3акону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

17. ОСОБА_1 оскаржив це рішення в судовому порядку. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2017 (справа № 815/2894/17), залишено без змін наступними судовими інстанціями, відмовлено в задоволенні позову.

18.27.01.2020 ГУ ДМС України в Одеській області складено протокол про адміністративне правопорушення № 002301, яким ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Протокол підписано ОСОБА_1 .

19.Постановою ГУ ДМС України в Одеській області від 27.01.2020 № 002315 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування. Протокол підписано ОСОБА_4 .

20.27.01.2020 ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення № 59 про примусове повернення ОСОБА_1 в країну походження та зобов`язано його покинути територію України у термін до 15.02.2020. Встановлено заборону в`їзду на територію України терміном на три роки.

21.З рішенням ОСОБА_1 ознайомлений під розписку, яка також підписана ОСОБА_4 , як перекладачем.

22.В поясненнях від 27.01.2020, відібраних головним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_1 зазначив, що: йому відомо, що він є нелегальним мігрантом; хоче проживати в Україні; йому вже було відмовлено у наданні статусу біженця; не розуміє українську мову без перекладача; розуміє російську мову. Пояснення підписані ОСОБА_1 та перекладачем ОСОБА_4.

23.02.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Відділу поліції № 2 Одеського районного Управління № 1 ГУНП в Одеській області із заявою про внесення відомостей до ЄДРДР «за фактом обману». Зазначив, що ОСОБА_4 шляхом обману змусив його поставити свій підпис на розписці та поясненнях від 27.01.2020, текст яких він сам не міг прочитати, так як не знає української мови. ОСОБА_4 , який представився перекладачем, не надав документу підтверджуючого його сертифікацію перекладача.

24.Листом від 22.02.2021 № 60.2/1526 Відділ поліції № 2 Одеського районного Управління № 1 ГУНП в Одеській області повідомило, що за наслідками опрацювання заяви було з`ясовано, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працює у «Будинку переводів» ФОП « ОСОБА_4 », що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке надає посередницькі послуги з перекладу. ОСОБА_4 не надав документу підтверджуючого його сертифікацію перекладача. У бесіді встановлено, що він ніколи не був сертифікованим перекладачем та послуги по перекладу особисто не надавав.

IV. ВИСНОВКИ СУДУ

25.Предметом оскарження є рішення про примусове повернення іноземця в країну походження, а його підставами - неправдивий переклад, порушення порядку залучення перекладача, порушення права на повагу до сімейного життя. Рішення про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.

26.Згідно з п. 14 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

27.Пунктом 2 статті 25 цього Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа, можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

28.За приписами частини 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

29.Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону №3773-VI).

30.Обставини за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн визначені ч. 1 ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Рішення про примусове повернення № 59 від 27.01.2020 з цих підстав не оскаржується, а судом таких підстав не виявлено. Оскаржуване рішення прийнято з підстав порушення іноземцем правил міграційного законодавства України в частині ухилення від виїзду з України після закінчення легального терміну перебування.

31.Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень.

32.Це правило обумовлює певний порядок дій.

33.Так, порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150 від 23 квітня 2012.

34.Правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема, право на перекладача, яке перебуває у взаємозв`язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.

35.Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3). У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.

36.Тобто, Інструкцією встановлена не альтернативна можливість присутності перекладача при оголошенні іноземцю рішення про його примусове повернення, а його обов`язкова наявність при вказаній процедурній дії.

37.Проте обов`язковість залучення саме міграційною службою перекладача відбувається не безумовно, а в залежності від того чи потребує особа перекладача, чи бажає іноземець сам запросити таку особу за власним бажанням. Якщо ні, то очевидно, що цей обов`язок покладається на орган. Тобто, правило про забезпечення міграційною службою іноземця перекладачем може виключатись, якщо особа не потребує перекладу або ж самостійно залучає собі перекладача. Принцип "забезпечення права на перекладача" полягає як в його залученні суб`єктом владних повноважень, так і самостійною реалізацією цього права іноземцем.

38.Позивач стверджував, що не знає та не розуміє ні української, ні російської мови. Тому потребував перекладача. Дійсно ОСОБА_4 був запрошений ним бути присутнім в міграційній службі. Проте ОСОБА_4 не знає ні української, ні англійської мови, не має документів, що дають йому право бути перекладачем. Обоє спілкувались на арабській мові.

39.Натомість відповідач стверджував, що позивач розуміє російську мову так як з 2011 року він проживає в Україні. Також працівники міграційної служби спілкуються російською мовою. Крім того, позивач не просив залучити перекладача, а добровільно прибув з особою, якій довірив здійснювати переклад. Тому потреби в залученні перекладача відповідачем не вбачалось. При цьому, якщо іноземець самостійно залучає перекладача, орган не може йому в цьому відмовити, а повинен лише встановити особу, що надає переклад. Перевірка його кваліфікації в такому разі до обов`язків відповідача не входить. Також відповідач звертав увагу, що обставини, які пов`язані з неправильним перекладом чи введенням позивача в оману, ніяким чином не стосуються прийнятого рішення про примусове повернення. Рішення прийнято законно, а ці обставини існували поза межами його прийняття. Крім того, відомостей про внесення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача про вчинення відносно нього кримінального правопорушення ОСОБА_4 немає. Тобто, в рамках кримінального провадження не встановлено вини перекладача.

40.Відповідно до ст. 16 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» мовою нормативних актів, документації, діловодства, службової діяльності та спілкування з громадянами України в органах правопорядку, розвідувальних органах, державних органах спеціального призначення з правоохоронними функціями є державна мова. З особою, яка не розуміє державної мови, працівник органу правопорядку, розвідувального органу, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями може спілкуватися мовою, прийнятною для сторін, а також за допомогою перекладача.

41.Отже, вимоги щодо застосування державної мови органом державної влади поширюються на розгляд справи та складання документів виключно державною мовою. У той же час, спілкування з особою може вестись й на мові, яку розуміє іноземець.

42.Лише у разі, коли особа не володіє мовою розгляд справи здійснюється за участю перекладача. Тоді перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов`язаний з`явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад (ст. 274 КУпАП).

43.Отже, визначальним є те, що рівень розуміння мови, якою ведеться розгляд справи, є таким, що дозволяє їй правильно сприймати хід розгляду справи відносно неї та прийнятих рішень.

44.27.01.2020 усі документи відносно ОСОБА_3 були складені державною мовою.

45.З матеріалів справи вбачається, що був присутній ОСОБА_4 як перекладач.

46.В ході розгляду адміністративної справи та прийняття рішення про примусове повернення було зазначено, що ОСОБА_3 російську мову розуміє, про що зроблено відповідний запис, а він засвідчив це власним підписом.

47.Натомість позивач не навів жодних доводів про те, що він заявляв про необхідність забезпечити йому участь перекладача з української мови на англійську, а уповноважена особа міграційної служби ухилилась від цього обов`язку. Не доведено цього і перед судом.

48.Таким чином, суд не погоджується з доводами позивача, що йому не було забезпечено участі перекладача, оскільки такий був присутній.

49.З метою з`ясування дійсних обставин щодо правильності перекладу та усунення сумнівів в поясненнях обох сторін, судом (за клопотанням позивача) було допитано як свідка ОСОБА_4 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

50.Позивач вважає, що допит свідка підтвердить, що ОСОБА_4 не знає ні української, ні англійської мови.

51.Свідок повідомив, що є громадянином Сирії, давного проживає та працює в Україні легально, є фізичною особою-підприємцем, директором «Будинку переводів» ФОП « ОСОБА_4 », що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке надає посередницькі послуги з перекладу. Співпрацює з міграційною службою давно на підставі укладеного договору про забезпечення участі перекладачів. Особисто документів про освіту для надання послуг з перекладу немає. Підтвердив, що українську розуміє, проте не розмовляє. Розуміє та розмовляє російською мовою, показання в судів надавав російською мовою. Добре розуміє також англійську. Рідною мовою є арабською.

Свідок пояснив, що не був знайомий з ОСОБА_3 , але 27.01.2020 він прийшов до нього в офіс та просив піти з ним в міграційну службу для допомоги в перекладі. Він йому не відмовив, тим більше вони обоє є особами арабського походження, тому вирішив допомогти. Грошей за це не отримував. Розумів, що йому потрібен перекладач, тому пішов з ним, в протилежному разі у нього не було змісту бути там присутнім. Підтвердив, що чітко і доступно пояснив ОСОБА_3 зміст прийнято рішення, що йдеться про його депортацію з України, а не про щось інше. Зміст усього, що відбувалось доводив йому арабською мовою.

Щодо змісту документів, то пояснив, що може прочитати зміст документу, складеного українською мовою. Так і було. Перед тим як перевести ОСОБА_3 про що цей документ, він візуально оглянув його зміст, а тоді перевів йому арабською мовою. Ніколи б не підписав власноручно документу, складеного українською мовою, якби не розумів його дійсного змісту. Посилався на те, що у випадках підписання будь-яких документів, в першу чергу несе власну відповідальність за себе, так як сам є іноземцем, проживає і працює тут легально. Виключає підписання ним документу, не розуміючи його, адже можливо йтиметься, наприклад, про те, що він особисто віддає своє власне майно, тощо. Крім того, в судовому засіданні, свідок зазначив, що може й зараз взяти будь-який документ, складений українською мовою, прочитати його і переказати його зміст.

Пояснив, що 27.01.2020 переклад він надавав правильний, немав навіть підстав вчинити по іншому. ОСОБА_3 все добре розумів, розуміє він і російську мову і зараз вводить суд в оману, тільки тому, що ухиляється від виїзду з України.

52.Таким чином, суд приходить до переконання, що доводи позивача про те, що ОСОБА_4 не розуміє української мови, тому не міг перекладати документи, не відповідають дійсності, а обов`язкова присутність перекладача була забезпечена іноземцю, як це передбачено Інструкцією.

53.Щодо стосується доводів позивача про те, що відповідачем порушено порядок перевірки кваліфікації перекладача ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

54.Згідно з вимогами пункту 6 Порядку проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 14.05.2018 № 392, у разі якщо іноземець не володіє англійською або мовою держави, що межує з Україною, посадові особи на безоплатній основі залучають фахових перекладачів з Довідково-інформаційного реєстру перекладачів Державної міграційної служби України.

55.Відповідно до п. 2.3 Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, затвердженим наказом МВС України від 11.03.2013 № 228 до Реєстру перекладачів уносяться такі відомості: прізвище, ім`я, по батькові перекладача; номер свідоцтва (диплома) про кваліфікацію перекладача або інший документ, що підтверджує володіння іноземною мовою; місцезнаходження перекладача; номери контактних телефонів, адреса електронної пошти, інші засоби зв`язку перекладача; іноземні мови, якими володіє перекладач, форма перекладу (усний чи письмовий); дата внесення відомостей до Реєстру перекладачів.

56.З наведеного вбачається, що перекладач повинен мати документ про кваліфікацію перекладача або інший документ, що підтверджує володіння іноземною мовою.

57.За принципом «рівності можливостей», згідно з яким кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості і жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом, розглядаються й права обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, закріплені у підпунктах «а», «е» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до яких обвинувачений має право: а) бути негайно i детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього; e) якщо він не розуміє мову, яка використовується у суді, або не розмовляє нею, - отримувати безоплатну допомогу перекладача.

58.Так, на підставі наявних доказів у справі, пояснень обох сторін, пояснень свідка, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 , присутній 27.01.2020 разом з позивачем під час прийняття оскаржуваного рішення про примусове повернення в країну походження, діяв як перекладач. Відповідач не заперечив, що не перевіряв наявності в ОСОБА_4 документів, що дають йому право на здійснення перекладу.

59.Проте питання про дотримання вимог щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення принципу «рівності можливостей» та несправедливості розгляду справи в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції.

60.У даному випадку ОСОБА_4 для забезпечення перекладу був запрошений самостійно ОСОБА_3 . Оскільки відповідач не залучав самостійно перекладача, підстав не допускати до перекладу особу, запрошену за волевиявленням іноземця у нього не було. Таким чином, відповідачем не порушено порядку допуску перекладача для надання відповідних послуг, оскільки він його не залучав. З протилежного боку судом не встановлено неправдивості наданого перекладу та нерозуміння позивачем ходу та змісту прийнятого рішення.

61.При цьому, позивач пояснив, що підписував документи лише тому, що довіряв ОСОБА_4 , що є протилежним до його пояснень, що він не просив ОСОБА_4 бути перекладачем.

62.При цьому, спірне рішення про примусове повернення підписується в присутності двох понятих, у разі відмови іноземця від підпису та відсутність перекладача та законного представника.

63.Суд звертає увагу, що ОСОБА_3 не відмовився 27.01.2020 від підпису документів, як свідчення того, що не підписуватиме документи, зміст яких перекладено особою, що не є перекладачем. Отже, безпідставними є твердження про незабезпечення участі перекладача, як підстава для скасування рішення. Посилання позивача на те, що рішення про примусове повернення було оголошено без перекладача як на підставу скасування такого рішення суд відхиляє, оскільки відсутність кваліфікованого перекладача не свідчить про протиправність рішення.

64.Крім того, перекладач та законний представник надаються на вимогу затриманого, яку позивач не заявляв в даному випадку. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №343/2242/16-а.

65.Щодо посилань позивача проте, що в оскаржуваному рішенні неправильно зазначено дату його прибуття в Україну, що є свідченням того, що пояснення у нього ніхто не відбирав, суд не бере до уваги, оскільки зазначене не призвело до порушення прав особи та не спростовує факту вчинення ним порушення, то така помилка не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваного рішення винесеного відносно такої особи.

66.Водночас позивач посилається на те, що має в Україні сім`ю, зареєстровано шлюб з громадянкою України в 2011 році. Вважає, що під час прийняття рішення цієї обставини не врахував.

67.Стосовно зазначеного, Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від вчинення порушення міграційного законодавства України. Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17.

68.З іншої сторони, під час прийняття рішення про примусове повернення особи в країну походження питання суб`єкт владних повноважень повинен оцінити усі ризики чи не становитиме строк заборони в`їдзду на території України потенційного порушення права іноземця на повагу до особистого та сімейного життя.

69.Як вбачається, оскаржуваним рішенням № 59 від 27.01.2020 встановлено громадянину Йорданії ОСОБА_1 заборону в`їзду на територію України терміном на три роки.

70.Натомість, суд приходить висновку про відсутність у спірному рішенні підстав для заборони встановлення позивачу в`їзду в Україну терміном на три роки, відсутність будь- якого належного обґрунтування необхідності застосування щодо нього такої суворої санкції.

71.З огляду на це суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме визнання протиправним та скасування рішення в частині заборони в`їзду позивачу на територію України терміном на три роки.

72.В решті заявлених вимог позов задоволенню не підлягає.

73.Керуючись ст. ст. 1, 2, 5, 8-10, 77, 241-246, 250, 268, 269, 271, 288 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 59 від 27.01.2020 «Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства» громадянина Йордані ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони йому в`їзду на територію України строком на 3 (три) роки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 19.11.2021.

Суддя Ярема Х.С.