Ухвала суду № 101225880, 18.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

18 листопада 2021 року Справа № 520/22961/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бадюков Ю.В., розглянувши і приміщенні суду у м. Харкові матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини 3005 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дію, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2011 року по 14.04.2017 року, а також визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошової компенсації неотриманих предметів речового майна, виходячи із закупівельної вартості речового майна станом на 2017 рік.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 р. позовну заяву – залишено без руху. Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з зазначенням інших підстав для поновлення строку та доказів на підтвердження обставин, які би об`єктивно перешкоджали поданню позову та свідчили би про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

На виконання зазначеної ухвали суду представником позивача надано уточнену заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав від 15.11.2021 р.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що 17.09.2021 року позивач дізнався про порядок та умови отримання грошової компенсації.

Пунктом 4 Постанови 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини...

Отже, реалізувати своє право на отримання грошової компенсації позивач міг шляхом подання відповідної заяви командиру військової частини.

18.09.2021 року представник позивача направив до військової частини: Заяву ОСОБА_1 про виплату грошову компенсацію неотриманих предметів речового майна, банківські реквізити ОСОБА_1 , його копію паспорта та ідентифікаційного коду. До вказаних документів представник позивача долучив Адвокатський запит яким просив надати копію або витяг з наказу командира частини про нарахування та виплату цієї грошової компенсації та інформацію у який проміжок часу позивачу здійснять нарахування та виплату грошової компенсації.

11.10.2021 року представник позивача отримав листа про надання відповіді на запит від 28.09.2021 року №40/05/33-3010/Н-109-АД, яким фактично відмовив позивачу у виплаті цієї грошової компенсації.

Вказує, що саме з 11.10.2021 року позивачу відмовлено реалізувати своє право отримати грошову компенсацію неотриманих предметів речового майна.

Також представник позивача повторно зазначає, що у пунктах 30 - 33 постанови від 26 травня 2021 року у справі № 380/5093/20 Верховний Суд переглядаючи справу дійшов висновку, що початок перебігу місячного терміну для звернення до суду розпочинається з моменту обізнаності позивача.

Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав від 15.11.2021 р. суд відзначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Суд зазначає, що предметом позову у вказаній справі є, зокрема, вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з відповідача за несвоєчасну виплату компенсації вартості за неотримане речове майно.

Із наведеного видно, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, зокрема, невиплатою позивачу у зв`язку із її звільненням із військової служби компенсації за речове майно, право на яку вона здобула під час проходження публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно із п. 15 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному Порядком № 178.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Із вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

Таким чином, підставою для реалізації військовослужбовцем свого права на отримання компенсації за неотримане речове майно є відповідна заява (рапорт), яка може бути подана як до, так і після його виключення зі списків особового складу

Оскільки виплата компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно є відносинами щодо проходження публічної служби, під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення спеціальної норми - ч.5 ст.122 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19.

Суд також повторно зазначає, на неправильне тлумачення представником позивача п.п. 30-33 постанови Верховного Суду по справі № 380/5093/20 , оскільки вказана постанова Верховного Суду не містить, як-то зазначає представник позивача, висновку про початок перебігу строку.

Як зазначає представник позивача у поданій заяві, строк звернення до суду з цим позовом не пропущено, оскільки позивач дізнався про відмову у виплаті грошової компенсації з дня отримання відповіді на запит, яким фактично відмовлено у виплаті грошової компенсації

Проте вказані доводи суд відхиляє, оскільки подання відповідного запиту та отримання відповіді на нього 11.10.2021 не змінює моменту, з якого починає свій відлік строк звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на отримання відповідних виплат.

Крім того, суд вважає, що факт звернення представника позивача до відповідача з запитом від 18.09.2021, не свідчить про обчислення строку звернення до суду з дати отримання позивачем (його представником) такого листа, оскільки, як вже зазначалося, позивач не міг не знати про неперерахування йому відповідної суми грошової компенсації неотриманих предметів речового майна при звільненні.

Отже, на думку суду, відсутні підстави вважати, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом слід обчислювати з дня отримання позивачем (його представником) відповіді на запит.

При цьому суд застосовує правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Суд відзначає, що підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Водночас, позивачем в заяві не наведено жодної об`єктивної непереборної причини, труднощів, які не залежали від волі позивача, що унеможливили своєчасне звернення до суду,

Також суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року по справі №540/2097/18 виклав правову позицію, що юридична необізнаність не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом.

Суд звертає увагу представника позивача на те, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Таким чином, зміст доводів представника позивача не свідчить про те, що позивач не мав об`єктивної можливості звернутися до суду за захистом своїх прав у строк, встановлений КАС України. Вказані представником позивача підстави для поновлення строку звернення до суду визнаються неповажними, а тому уточнена заява про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).

Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки наведені в уточненій заяві про поновлення строку звернення до суду обставини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними, інших підстав для поновлення строку судом не встановлено, тому позовна заява підлягає поверненню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 122, 123, 169, 248, 256, 293, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду, вказані в уточненій заяві представника позивача від 15.11.2021.

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини 3005 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дію, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Копію ухвали надіслати особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Повна ухвала складена 18.11.2021 р.

Суддя Бадюков Ю.В.