Рішення № 101225674, 17.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

17 листопада 2021 р. справа № 520/17502/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність Військової частини А0501 (код ЄДРПОУ 24976272, 63505, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Горішного, буд. 142) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 2) зобов`язання Військову частину А0501 (код ЄДРПОУ 24976272, 63505, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Горішного, буд. 142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 383 грн. 18 коп. у день за період з 29.07.2020 по 30.08.2021 терміном 397 календарних днів у сумі 152 123 грн. 24 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що затримка розрахунку при звільненні зумовлює виникнення обов`язку виплати середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач, Військова частина А0501 (далі за текстом - владний суб`єкт, Військова частина), з поданим позовом не погодився і аргументуючи незгоду зазначив, що індексація грошового забезпечення позивача з боку відповідача проведена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Період відпустки з 20.09.2021р. по 26.09.2021р. зумовив розгляд справи по суті - 17.11.2021р.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 28.10.2017 по 28.07.2020 проходив публічну військову службу в Збройних силах України у військовій частині А0501.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А0501 (по стройовій частині) № 153 від 28.07.2020 року, заявника виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.12.2018 року заявник має статус учасника бойових дій.

За твердженням заявника, після виключення зі списків особового складу частини йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 28.10.2017 по 28.07.2020, що стало підставою звернення до суду з відповідним позовом.

Так, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 р. по справі №360/1129//21 позов ОСОБА_1 до Військової частини А 0501 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0501 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 28.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 р. по справі №520/7341/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142,м. Чугуїв, Харківська область, 63505, код ЄДРПОУ 24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0501 (63505, Харківська обл, м. Чугуїв, вул. Горішного, буд. 142, код ЄДРПОУ 24976272) у відношенні до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 28.07.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 року з урахуванням абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 N 1078. Зобов`язано Військову частину А0501 (63505, Харківська обл, м. Чугуїв, вул. Горішного, буд. 142, код ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.07.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 року з урахуванням абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 N 1078.

31.08.2021р. Військовою частиною А0501 на виконання вказаних рішень суду виплачено заявнику грошові кошти в сумі 16918,21 грн. та 0,98 грн.

Отже, датою проведення відповідачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні з заявником є 31.08.2021р.

Не погодившись із відповідністю закону діянь Військової частини з приводу вирішення питання виплати компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільнення у порядку ст.117 КЗпП України, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей.

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України Про державну службу, Кодексу законів про працю, Закону України Про оплату праці, Закону України Про відпустки тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, спеціальним законом прямо передбачено правило безумовної індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

Отже, індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і, відповідно до чинного законодавства, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, так як належить до основних державних гарантій щодо оплати праці.

Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження військової служби не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із військовослужбовцем при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 КЗпП України, де указано, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, постанови Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 компенсаційний характер запровадженого ст.117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, що зумовлює необхідність урахування таких юридично факторів як: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і у залежності від цих критеріїв допускає зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Висновки перелічених судових актів за правилами ч.5 ст.242 КАС України мають пріоритет над висновками постанов Верховного Суду України, а відтак, усі доводи заявника з даного приводу слід визнати юридично неспроможними.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при звільненні має місце у спірних правовідносинах, позаяк публічна військова служба заявника була припинена 28.07.2020р., а індексація за період з 28.10.2017 р. по 28.07.2020 р. у загальному розмірі 16.919,19 грн. (16.918,21 грн. + 0,98 грн.) була виплачена Військовою частиною 31.08.2021р., що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Відповідачем ці обставини не спростовані і навіть не заперечені.

Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні складає 398 днів (а не 397 днів на чому помилково наполягає позивач), враховуючи те, що календарний день припинення військової служби (28.07.2020р.) та отримання виплати (31.08.2021р.) не підлягають включенню до періоду існування невиконаного зобов`язання з виплати винагороди за службу.

Оскільки спеціальним законодавством не передбачено іншого саме для випадку обчислення середнього заробітку у цілях застосування ст.117 КЗпП України (на відміну від випадку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок незаконного звільнення), то саме норми згаданого акту законодавства підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом Порядок обчислення №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У силу п.7 Порядку №260 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується, а розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Звідси слідує, що в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця системи Міністерства оборони України бере участь така величина як календарний день місяця.

Відповідно до даних картки особового рахунку військовослужбовця Військової частини А0501 показник середньоденного розміру грошового забезпечення заявника на час звільнення складає 383,18 грн. (11687,05 грн. (за травень 2020р.) + 11687,05 грн. (за червень 2020р.) = 22374,10 / 61 днів), що визнаний самим заявником в позовній заяві та не спростовано відповідачем.

Суд повторює, що заявник був виключений зі списків військової частини 28.07.2020р., період затримки розрахунку при звільненні склав 398 днів (за період з 29.07.2020 року по 30.08.2021 року включно, а не 397 днів на чому помилково наполягає позивач).

За правовою позицією Верховного Суду щодо визначення розміру суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеною, зокрема, у постанові від 23.12.2020р. по справі №825/1732/17 та у постанові від 14.04.2021р. №620/1487/20, установлено наступне.

"70. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 71. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. 72. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. 73. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. 74. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. 75. Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)".

Позивач у позові зазначає, що тривалість затримки у розрахунку при звільненні у рамках даної справи складає 397 днів; розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає - 383,18 грн.; а відтак, підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку дорівнює 152.123,24 грн.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

За таких обставин суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У цій справі розмір виплачених на виконання рішення суду сум склав 16.919,19 грн. (16.918,21 грн. + 0,98 грн.) грн., загальна сума компенсації середнього заробітку розрахована позивачем складає 152.123,24 грн., що значно більше ніж фактично виплачена сума коштів.

Отже, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь не 152.123,24 грн. (величина обчисленого позивачем показника середнього заробітку), а 16.919,19 грн. як суми коштів, рівної розміру недоплати.

Протилежне тлумачення змісту норм ст.117 КЗпП України у даному конкретному суд вважає явно та очевидно неспівмірним і несправедливим набуттям приватною особою у власність активів від Держави, котре виходить поза межі змісту, характеру і наслідків реального діяння органу публічної адміністрації та поза межі розумного балансу між публічним інтересом суспільства і приватним інтересом колишнього публічного службовця.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи відповідач як владний суб`єкт не подав доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах відповідач не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України.

Отже, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 29.07.2020 по 30.08.2021 є протиправною.

Разом із тим, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне обтяжити обов`язком відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки у період з 29.07.2020 по 30.08.2021 у сумі 16.919,19 грн., з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

В частині вимог про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд відмовляє, оскільки вказані вимоги направлені на майбутнє та спір у цій площині між сторонами по справі ще виник.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Стосовно відшкодування 8.000,00 грн. витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що у розумінні ч.1 ст.132 та п.1 ч.3 ст.132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу є витратами, пов`язаними із розглядом справи, і тому входять до складу судових витрат.

Частиною 4 ст.132 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Окрім вимоги про підтвердження витрат належно оформленими письмовими документами, згідно з ч.5 ст.132 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; а відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16».

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася заявнику адвокатом Буряк О.М. на підставі договору №01/19-01 від 19.01.2021 р. з адвокатським об`єднанням "Модум".

Фактична сплата наданих послуг на момент винесення рішення по дані справі ще не відбулась.

Пунктом 1.4 додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №01/19-01 від 19.01.2021 р. визначено, що з питання стягнення середнього заробітку при звільненні вартість послуг з надання правничої допомоги складає 8.000,00 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №01/19-01 від 19.01.2021 р. визначено, що сторони домовилися, що Клієнт проводить оплату послуг визначених в п. 1 Додаткової угоди шляхом сплати Виконавцю 100% вартості послуг протягом 30-ти днів з дня винесення рішення судом першої інстанції.

09.09.2021 р. за вказаним договором складено акт виконаних послуг до вказаного договору, згідно з яким виконавцем надано клієнту такі послуги: надання консультацій та узгодження правової позиції; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців; складання позовної заяви. Загалом згідно акту вартість виконаних робіт становить 8.000 грн.

Однак, з вказаних документів неможливо встановити скільки часу витрачено адвокатом на надання вказаних послуг та вартість 1 години наданих послуг.

На підставі вищевикладеного, вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат, суд зважає, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, до того ж сама по собі причина виникнення спору не вимагає вжиття будь-яких додаткових зусиль для з`ясування обставин фактичної дійсності.

Крім того, дана справа ухвалою суду від 15.09.2021р. була віднесена до малозначних та слухалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Тому, підсумовуючи викладені вище міркування, враховуючи предмет спору, відсутність фактичної сплати наданих послуг, часткове задоволення позову, і беручи до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019 р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 1.000,00 грн.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 (адреса: 63505, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішного, 142, код ЄДРПОУ 24976272) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 29.07.2020 по 30.08.2021.

Зобов`язати Військову частину А0501 (адреса: 63505, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішного, 142, код ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 29.07.2020 по 30.08.2021 у розмірі 16.919,19 (шістнадцять тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 19 копійок), з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0501 (адреса: 63505, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішного, 142, код ЄДРПОУ 24976272) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частину судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень).

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева