Рішення № 101223510, 16.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2021 року № 320/8650/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Сіті" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

за участю представників:

від позивача: адвокат Борисенко Т.Є., ордер серія КС №479118 від 22.07.2019,

від відповідача: Резнік М.О., головний спеціаліст юридичного відділу в порядку самопредставництва Бучанської міської ради, розпорядження Бучанського міського голови від 02.03.2021 №148-к, витяг з ЄДР,

від третьої особи (Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Сіті"): адвокат Бєляков М.С., ордер серія КС №909609 від 16.11.2021,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з позовом до Бучанської міської ради (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Сіті» (далі - третя особа, ТОВ «Роял Сіті») з вимогами:

1) визнати протиправним та скасувати з моменту набрання законної сили судовим рішенням положення містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20 вересня 2019 року №20-М з урахуванням змін від 17 березня 2020 року, які не відповідають містобудівній документації міста Буча, а саме:

- абзац 1 пункту 3 розділу «Загальні дані» Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 20 вересня 2019 року №20-М у частині речення: «та детального плану території, орієнтовною площею 5,4 га, що розташована в межах АДРЕСА_1 для розміщення багатоповерхової житлової та громадської забудови, затвердженого рішенням Бучанської міської ради за №3185-55-VІІ від 28 березня 2019 року»;

- абзац 1 пункту 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 20 вересня 2019 року №20-М у частині речення: «не більше 30 м; гранична поверховість будівлі/споруди - 1-9 поверхів»;

- абзац 1 пункту 3 розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 20 вересня 2019 року №20-М у частині речення: «до 320 чол./га.»;

2) зобов`язати Відділ містобудування та архітектури виконавчого комітету Бучанської міської ради внести зміни до Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 20 вересня 2019 року №20-М з врахуванням змін від 17 березня 2020 року шляхом:

- виключення з пункту 3 розділу «Загальні дані» частини речення «та детального плану території, орієнтовною площею 5,4 га, що розташована в межах вулиць Революції, Шевченка м. Буча для розміщення багатоповерхової житлової та громадської забудови, затвердженого рішенням Бучанської міської ради за №3185-55-VІІ від 28 березня 2019 року»;

- викладення у новій редакції абзацу 1 пункту 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження», а саме: «гранична поверховість будівлі/споруди - 1-4 поверхи, максимальна висота будівлі/споруди - відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019»;

- доповнення абзацу 1 пункту 2 розділу «Містобудівні умови та обмеження» наступною частиною речення після слів «типу об`єкту»: «але не більше 60%»;

- викладення в новій редакції абзацу 1 пункту 3 розділу «Містобудівні умови та обмеження», а саме: «до 210 чол./га.»;

- доповнення абзацу 1 пункту 4 розділу «Містобудівні умови та обмеження» наступною частиною речення після слів ДБН: «з урахуванням санітарних норм та норм інсоляції».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №320/8650/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року вирішено здійснювати подальший розгляд справи №320/8650/20 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 24 листопада 2020 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року зупинено провадження в адміністративній справі №320/8650/20 до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі №320/3980/19.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року поновлено провадження в адміністративній справі №320/8650/20 та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про проведення судової експертизи містобудівної документації в адміністративній справі №320/8650/20.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року витребувано докази від відповідача, відкладено судове засідання.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року судове засідання відкладено у зв`язку з викликом у судове засідання експерта ОСОБА_2 та спеціаліста відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради на 25 березня 2021 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Борисенко Тетяни Євгенівни від 25 березня 2021 року про відвід спеціалісту - ОСОБА_3 в адміністративній справі №320/8650/20.

Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року викликано в судове засідання начальника Відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради ОСОБА_3 в якості свідка в адміністративній справі №320/8650/20.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року клопотання представника позивача - адвоката Борисенко Тетяни Євгенівни про допит експерта в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, - задоволено. Призначено судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та з використанням Системи відеоконференцзв`язку "EasyCon" на 21 квітня 2021 року. Вирішено допитати судового експерта ОСОБА_2 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням Системи відеоконференцзв`язку "EasyCon" у судовому засіданні, яке відбудеться 21 квітня 2021 року.

У судовому засіданні 21 квітня 2021 року був допитаний судовий експерт ОСОБА_2 .

У судовому засіданні 21 травня 2021 року був допитаний як свідок начальник Відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради ОСОБА_3 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі № 320/8650/20 до одержання результатів судової будівельно-технічної експертизи.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року скасовано. У задоволенні клопотання Бучанської міської ради про призначення судової будівельно-технічної експертизи - відмовлено, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

13 вересня 2021 року матеріали адміністративної справи №320/8650/20 повернулись на адресу Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року призначено судове засідання у справі на 25 жовтня 2021 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що окремі положення оскаржуваних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки суперечать містобудівній документації вищого рівня, зокрема Генеральному плану м. Буча та Плану зонування.

Позивач доводить, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження видані на будівництво багатоквартирних житлових будинків висотою від 7 до 9 поверхів та зі щільністю населення до 320 чол/га, тоді як Генеральним планом та Планом зонування м. Буча передбачено, що земельна ділянка, на забудову якої видані містобудівні умови та обмеження, знаходиться в зоні, де зведення багатоквартирних будинків дозволяється виключно за умови отримання спеціального погодження, та висотою не більше чотирьох поверхів, а щільність населення при цьому не може перевищувати 210 чол/га.

Як зазначає позивач, оскаржувані містобудівні умови та обмеження також містять посилання на детальний план території, рішення про затвердження якого скасовано у межах справи №320/3980/19 з подібних підстав.

Посилаючись на вказані розбіжності між оскаржуваними містобудівними умовами та обмеженнями та містобудівною документацією вищого рівня, позивач вважає порушеними свої права на врахування та узгодження планування та забудови територій, екологічні права, права на максимально комфортне та зручне користування власністю: уникнення затінення, запилення, збільшення трафіку та щільності населення.

Відповідач проти вимог позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначає, що наміри забудови земельної ділянки, щодо якої видані оскаржувані містобудівні умови та обмеження, у повній мірі відповідають вимогам Генерального плану та Плану зонування м. Буча, які не забороняють розміщення на ній багатоквартирних житлових будинків.

Відповідач також вважає, що позовна заява не містить аргументів, які б свідчили, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження, видані ТОВ «Роял Сіті», якимось чином порушували права позивача. Як зазначає відповідач, позовна заява в цій частині обґрунтована порушенням інтересів територіальної громади м. Буча, представником якої позивач не є, та не містить доказів на користь того, що оскаржуваними містобудівними умовами та обмеженнями реально порушується його особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес.

Третя особа правом подати письмові пояснення щодо позову не скористалася.

У судовому засіданні 16 листопада 2021 року представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідач у судовому засіданні 16 листопада 2021 року проти позову заперечила, просила суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи у судовому засіданні 16 листопада 2021 року проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на відсутність порушення прав позивача при оскарженні індивідуального акту, який його не стосується. Крім того, наполягав на відсутності підстав для внесення змін до містобудівних умов та обмежень, оскільки останні не суперечать Генеральному плану та Зонінгу м.Буча.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов і відзив на нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 27-30).

Наказом Відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради від 20 вересня 2019 року №20-м затверджено «Містобудівні умови та обмеження для будівництва комплексу багатоквартирних житлових будинків з об`єктами громадського призначення по АДРЕСА_2 за №20-м від 20 вересня 2019 року» (далі - МОУ №20-м; т.2, а.с. 135).

МУО №20-м, замовником яких є ТОВ «Роял Сіті», встановлені такі умови та обмеження: 1) максимальна висота будівлі/споруди - не більше 30 м; гранична поверховість будівлі/споруди - 1-9 поверхів; 2) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки - відповідно до передпроектних розробок та згідно з профільним ДБН за типом об`єкта; 3) максимально допустима щільність населення в межах житлової забудови відповідно житлової одиниці (кварталу, мікрорайону) - до 320 чол/га; 4) відстані від об`єкта, що проектується до меж червоних ліній та ліній регулювання забудови - 6 м для житлової та громадської забудови; до існуючих будинків та споруд - згідно профільних ДБН (т.2, а.с. 132-133).

З розділу «Загальні дані» МУО №20-м вбачається, що їх розроблено відповідно до Плану зонування території міста Буча, затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 30 квітня 2015 року №2171-69-VІ, Генерального плану міста Буча, затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 17 березня 2015 року №2124-67-VІІ, та детального плану території, орієнтовною площею 5,4 га, що розташована в межах вулиць Революції, Шевченка м. Буча для розміщення багатоповерхової житлової та громадської забудови, затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 28 березня 2019 року №3185-55-VІІ.

Уважаючи, що МУО №20-м не відповідають Генеральному плану та Зонінгу м. Буча, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені в Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону №3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

У частинах першій, другій статті 26 Закону №3038-VI визначено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

За визначенням, наведеним у пункті 8 частини першої статті 1 Закону №3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону №3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника.

З викладених положень Закону №3038-VI випливає, що розміщення об`єктів будівництва здійснюється після отримання вихідних даних, зокрема містобудівних умов та обмежень, які на підставі закону та містобудівної документації встановлюють вимоги до проекту та об`єкта будівництва, зокрема тип (функціональне призначення) забудови, поверховість, щільність тощо.

Досліджуючи правову природу містобудівних умов та обмежень, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року (справа №640/3844/20, пункт 43) зазначив, що «Містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресовані конкретним суб`єктам і створюють права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів, регулюють конкретну життєву ситуацію та їх дія закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпують свою дію після їх виконання».

Позиція щодо природи містобудівних вимог та обмежень як індивідуального акта викладена також в постанові Верховного Суду постановах від 23 січня 2018 року у справі №815/5989/13-а.

У спірних правовідносинах МУО №20-м були видані замовнику будівництва - ТОВ «Роял Сіті» і саме на нього розповсюджуються права та обов`язки, що випливають з них. Отже, у зв`язку з прийняттям оскаржуваних містобудівних умов та обмежень у позивача не виникло жодних зобов`язань.

Виходячи з юридичної природи містобудівних умов та обмежень як акта індивідуальної дії, що видається уповноваженими органами містобудування та архітектури та покладає саме на замовника будівництва певні обов`язки та обмеження, порушення вимог містобудівного законодавства при видачі оскаржуваних МУО №20-м не є самостійною підставою для їх повного або часткового скасування за позовом особи, якій вони не адресовані.

Вирішуючи питання щодо підстав оскарження індивідуальних актів особами, які не є їхніми безпосередніми адресатами, Верховний Суд сформував сталу судову практику (постанови від 19 грудня 2018 року у справі №826/37/17, від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17, від 10 серпня 2020 року у справі № 522/1611/17, від 30 листопада 2020 року у справі № 826/3857/17, від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19 та інші), відповідно до якої «Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства».

«З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення».

У контексті викладених висновків Верховного Суду суд зазначає, що звернення до суду з позовом є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести, а суд - встановити, що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду.

Тобто, предметом судового захисту є права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам), а заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Отже, у цій справі, перш ніж давати оцінку порушенням, про які зазначає позивач, необхідно з`ясувати, чи має позивач матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні МУО №20-м, та чи був він порушений відповідачем.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 Верховний Суд сформував критерії для визначення законного інтересу, що підлягає судовому захисту.

Відповідно до правової позиції, викладеної у вказаній постанові, законний інтерес характеризується такими ознаками: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) визначений, тобто, благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; (г) персоналізованим (суб`єктивним), тобто належати конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу, є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) неправовий характер вимог - не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Законний інтерес, за захистом якого позивач може звернутися до суду, має бути: а) порушеним (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися), або б) порушуватися (щодо протиправних діянь, які тривають), або в) в його реалізації можуть існувати перешкоди (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі), або г) інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаками «потерпілого» від порушення законного інтересу є: а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Отже, узагальнений інтерес особи у законності дій органів державної влади, рівно як і соціальної справедливості, не може розглядатися як достатня підстава для позову. Зв`язок між оскаржуваним рішенням (дією) і інтересом полягає в реальній/потенційній загрозі внаслідок прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення або вжитої дії набуттю особою блага в майбутньому або позбавлення його доступу до блага.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що оскаржувані МУО №20-м порушують його права на «максимально комфортне та зручне користування власністю, а також збереження сприятливих умов своєї життєдіяльності». Зміст цього права позивач вбачає в уникненні затінення та запилення своєї власності, збільшенні трафіку та щільності населення біля території, на якій він проживає, у збереженні економічної вартості своєї власності, достатнього рівня інсоляції.

У контексті викладеного суд зазначає, що містобудівні умови та обмеження, як частина вихідних даних, за своєю суттю є документом, який встановлює загальні вимоги архітектурного та планувального характеру, додержання яких є обов`язковою умовою для отримання суб`єктом містобудування права на забудову земельної ділянки.

Зокрема, містобудівні умови та обмеження встановлюють граничні вимоги щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення тощо.

Водночас містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки прямо не встановлюють та не обмежують допустимий рівень затінення, запилення, інтенсивність трафіку чи вимог до інсоляції, з якими позивач пов`язує можливість комфортно користуватися своєю земельною ділянкою та будинком.

Фактично доводи позивача в цій частині зводяться до протесту щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку поряд із земельною ділянкою позивача, адже, як уважає позивач, будівельні роботи, а в подальшому і готовий об`єкт будівництва створять для нього істотний дискомфорт - запилення, затінення, збільшення трафіку.

Проте суд зазначає, що земельна ділянка, щодо якої видані оскаржувані МУО №20-м на будівництво багатоквартирного житлового будинку, не знаходиться в зоні рекреаційного або іншого призначення, що не передбачає її забудову.

Відповідно до графічної частини Генерального плану територія, розташована в межах вулиць Революції та Шевченка в м. Бучі, має таке призначення: на основному кресленні (т.3, а.с. 168), на схемі проектних планувальних обмежень (т.3, а.с. 169), на схемі вулично-дорожньої мережі, міського та зовнішнього транспорту (т.3, а.с. 173), на схемах інженерного обладнання території (т.3, а.с. 170) та схемі інженерної підготовки та захисту території (т.3, а.с. 174), - як територія громадських центрів (довгостроковий період), а на плані існуючого використання території (т.3, а.с. 166) та на схемі існуючих планувальних обмежень (т.3, а.с. 167), - як території громадської забудови, що на експлікації за номером 93 позначена як «Готельно-торговельний комплекс».

На графічній частині Зонінгу м. Буча, затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 30 квітня 2015 року, територія, розташована в межах вулиць Революції та Шевченка м. Бучі, позначена як зона Г-2-1. У Книзі 1 Плану зонування території м. Буча (сторінки 21-22) міститься перелік дозволених та допустимих видів забудови та використання земельних ділянок в межах території зони Г-2-1, де визначено, що зона Г-2-1 є зоною, призначеною для розташування адміністративних, ділових, фінансових, торговельних установ, закладів обслуговування. Зона призначена для обслуговування населення, що мешкає в житлових районах та утвореннях.

Серед переважних видів використання зони Г-2-1: адміністративні споруди, офіси, організації управління, відділення банків, юридичні установи, відділення зв`язку, поштові відділення, підприємства громадського харчування, магазини, торгівельні комплекси, торгівельно-розважальні центри, приймальні пункти пральні та хімчистки, відділки, дільничні пункти управління внутрішніх справ, парки, сквери, бульвари, окремі багатоквартирні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення зонінгу, окремі житлові будинки садибного типу, що існували на території зони на момент розроблення зонінгу, тобто станом на 2014 рік.

На сторінці 22 Книги 1 Зонінгу перелічені допустимі види використання, що потребують спеціального дозволу або погодження. Так, до таких видів використання зони Г-2-1 відносяться: ринкові комплекси, окремі багатоквартирні житлові будинки до 4 поверхів з житловими приміщеннями у верхніх поверхах та розміщенням на нижніх поверхах об`єктів ділового, культурного, комерційного використання тощо.

Таким чином, земельна ділянка, щодо якої видані оскаржувані містобудівні умови та обмеження, і межуюча з нею земельна ділянка позивача відноситься до зони з інтенсивним багатофункціональним використанням території, на якій переважають об`єкти обслуговування і не заборонено зведення багатоквартирних житлових будинків.

Отже, негативні явища, на які скаржиться позивач (трафік, запилення, затінення тощо), є особливостями використання зони Г-2-1, з якими в процесі розвитку міста неминуче зіштовхнуться особи, які там проживають.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що посилання позивача на те, що саме за умови зведення поряд з його земельною ділянкою багатоквартирного житлового будинку відповідно до МУО №20-м він не зможе комфортно користуватися своїм домоволодінням є необґрунтованими.

З цих же підстав суд вважає необґрунтованими посилання позивача на знецінення його домоволодіння внаслідок забудови суміжної земельної ділянки.

Так, будинок позивача знаходиться в зоні, в якій відсутні обмеження щодо її забудови, у тому числі багатоквартирними житловими будинками, у зв`язку з чим бажання позивача зберегти існуючий стан земельної ділянки, щодо якої видані МУО №20-м, чи певним чином обмежити її використання іншими особами не може бути підставою для скасування МУО №20-м і не свідчить про порушення його прав.

Акцентуючи на необхідності дотримання норм інсоляції, позивач звертає увагу, що МУО №20-м не враховані мінімально допустимі відстані до існуючих об`єктів, які передбачені на сторінці 8 Зонінгу, а саме: «Згідно з ДБН 360-92** п 3.13 Додаток 3.1 з урахуванням санітарних норм та норм інсоляції».

Водночас суд звертає увагу, що пунктом 4 розділу «Містобудівні умови та обмеження» оскаржуваних МУО №20-м передбачено, що відстані від об`єкта, що проектується, встановлюються відповідно до профільних ДБН.

Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №826/9713/18 дійшов висновку, що вимоги до гранично допустимої висоти будівлі; максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки; відстаней від об`єкта, який проектується, до меж червоних ліній та ліній регулювання забудови; мінімально допустимих відстаней від об`єктів, які проектуються, до існуючих будинків та споруд необхідно вважати дотриманими під час видачі містобудівних умов та обмежень шляхом зазначення про подальше визначення таких показників відповідно до Генерального плану міста, майбутньої проектної документації «згідно з чинним законодавством», «відповідно до нормативно-правових актів», «в установленому чинним законодавством порядку», «урахувати законні інтереси та вимоги».

Верховний Суд у вказаній постанові вважав, що такі формулювання є доречними, зважаючи на те, що стадія отримання вихідних даних в силу приписів частини п`ятої статті 26 Закону №3038-VI передує стадії розроблення та затвердження проектної документації, а тому такі дані містять лише стислу інформацію щодо законодавчих вимог до параметрів та техніко-економічних показників об`єкта будівництва, про дійсні наміри забудовника, є описовими.

Таким чином, посилання позивача, на те, що внаслідок забудови земельної ділянки з урахуванням МУО №20-м будуть порушені вимоги ДБН щодо відстані між суміжними об`єктами архітектури, що може призвести до затінення його земельної ділянки чи до недостатньої інсоляції, є безпідставними.

Необґрунтованими є також посилання позивача на порушення його екологічних прав та інтересів.

Позов у цій частині обґрунтований абстрактними посиланнями на загальні права людини на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Проте яким чином розміщення багатоквартирного житлового будинку в межах території міста в зоні Г-2-1 може завдати шкоди навколишньому природному середовищу чи змінити його настільки, що це буде загрожувати безпеці чи здоров`ю позивача, у позові не зазначено.

Суд наголошує, що містобудівні умови та обмеження є складовими вихідних даних, на підставі яких здійснюється забудова земельних ділянок. Конкретні вимоги до способу та умов розміщення, будівництва і реконструкції об`єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, якості будівельних матеріалів тощо визначені в державних будівельних нормах, стандартах і правилах, порушення яких є підставою для юридичної відповідальності.

За відсутності доказів того, що окремі характеристики об`єкта будівництва не відповідають екологічним умовам містобудівного проектування, задоволення позову у спосіб, про який просить позивач (шляхом корегування граничної поверховості та щільності населення), не створить для позивача жодних юридичних наслідків.

Що стосується права на «врахування та узгодження планування і забудови території», то суд зазначає, що позовна заява в цій частині обґрунтована порушенням суспільного інтересу жителів територіальної громади м. Буча. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення.

Отже, позивач не є потерпілим від оскаржуваних МУО №20-м. Зазначене рішення не спричинило суттєвого негативного впливу безпосередньо на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Доводи позивача про зворотне є абстрактними, не містять належного обґрунтування негативного впливу спірних містобудівних умов та обмежень на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать виключно про незгоду позивача з указаним актом, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу. Безпосередньо позивач не зазнав жодного втручання в свої права або реальної шкоди внаслідок видачі спірних містобудівних умов та обмежень, оскільки останні не спричинили впливу саме на позивача.

Встановлення за наслідками судового розгляду обставин, що свідчать про відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою одержання рішення на свою користь зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

В адміністративному судочинстві змагальність виявляється в тому, що дії суду залежать від вимог позивача та заперечень відповідача; суд вирішує справу в межах заявлених вимог та на підстав наданих йому доказів; особи, які беруть участь у справі, займають активне становище щодо інших учасників процесу та суду; кожна особа зобов`язана доказати факти, на які вона покликається; у разі невиконання процесуальних обов`язків або нездійснення процесуальних прав для особи настають небажані для неї правові наслідки.

Основний зміст принципу змагальності полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, на підставі своїх вимог або заперечень.

Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення прав, про які він стверджує є своєму позові.

Заперечення відповідача та третьої особи про відсутність порушень прав позивача у зв`язку з прийнятими МОУ №20-м були доведені під час розгляду справи в суді, що не було спростовано позивачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 16 листопада 2021 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст судового рішення складено 18 листопада 2021 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.