Рішення № 101222006, 19.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2021 року Справа № 280/7086/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0786209-2406-0828 від 23.07.2021р., -

ВСТАНОВИВ:

11.08.2021р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області та просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0786209-2406-0828 від 23.07.2021р., яким позивачеві визначено податкове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2020 рік у сумі 1623,77 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що не погоджується із вказаним вище оспорюваним повідомленням-рішенням та вважає, що воно має бути судом визнане протиправним та скасоване посилаючись на те, що повноваження щодо встановлення пільг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на відповідній території надано сільським, селищним, міським радам та радам об`єднаних територіальних громад згідно до вимог п.п.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України. Так, рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015р. за № 5 було затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), до якого були внесені зміни рішеннями міської ради від 30.06.2015р. за №5, від 26.02.2016р. за №30, від 25.08.2016р. за №50, від 21.12.2016р. за №49, від 26.04.2017р. за №51, від 27.05.2020р. за №49 за змістом абз.1 пп.2.5.2 п.25 згаданого Положення було встановлено нульову ставку податку для об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, зокрема, квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів. А оскільки у позивача у власності перебуває лише одна квартира загальною площею 94,38 кв.м., яка розташована у місті Запоріжжі, то для такої квартири встановлена нульова ставка податку. Також позивач у позові вказує і на те, що вищенаведена інформація з приводу встановлення нульової ставки податку для квартир, які не перевищують 120 кв. метрів розміщена як на офіційних сайтах міської ради, так і на офіційному порталі Державної податкової служби України, а тому позивач вважає, що відповідачем було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення всупереч приписам пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України, абз.1 пп.2.5.2 п.2.5 вищенаведеного Положення та своїх же офіційних роз`яснень, у зв`язку із чим таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню в судовому порядку (а.с.1-2).

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.08.2021р. дана адміністративна справа була передана на розгляд Дніпропетровського окружного адміністративного суду на підставі ст.ст.28,29 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.40).

06.09.2021р. згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Конєвій С.О. (а.с.42-43).

Ухвалою суду від 20.09.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 19 жовтня 2021 року та зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надати копію рішення міської ради, яке було підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.47).

18.10.2021р. засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні даного адміністративного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що згідно даних АІС "Податковий блок» та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 94,38 кв. метри, а, відповідно, згідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як власник об`єкту житлової нерухомості та повинен сплачувати відповідний податок у розмірі, встановленому Положенням про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке затверджене рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями міської ради від 30.06.2015р. №5, від 21.12.2016р. №49 за якими встановлено ставки податку на 2016 рік у розмірі 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, за 1 кв. метр бази оподаткування, що становить 27,56 грн., 1 відсоток з 2017 року - 32,00 грн., на 2018 рік - 37,23 грн., на 2019 рік - 41,73 грн., тому представник відповідача вважає, що у 2020 році позивачеві визначено суму відповідного податку у розмірі 1623,77 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням правомірно, з дотриманням ст.58 ПК України та не суперечить наказу Міністерства фінансів України від 28.12.2015р. №1204 з урахуванням того, що контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошового зобов`язання платника податків не пізніше закінчення 1095 днів згідно до пункту 102.1 ст.102 ПК України. Крім того, відповідач вказує і на те, що на адресу відповідача від Державної регуляторної служби України надійшов лист від 11.08.2021р. №5849/0/20-21 з приводу того, що рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 містить ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства та суперечить принципам державної регуляторної політики, визначеним статтею 4 Закону №1160, тому вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають(а.с.54-55).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 19.11.2021р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Так, позивач - ОСОБА_1 , є власником об`єкта житлової нерухомості, а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 94,38 кв.м., що підтверджується копіями Витягу БТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 16674260 від 16.11.2006р. та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №74922224 від 06.12.2016р., наявних у справі (а.с.6-7).

23.07.2021р. посадовою особою контролюючого органу, було прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» №0786209-2406-0828 відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України за яким позивачеві було визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2020 рік у сумі 1623,77 грн. із розрахунку 1% ставки податку від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року (47,23 грн.) як власнику квартири загальною площею 94,38, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується змістом копії наведеного податкового повідомлення-рішення та розрахунком до нього (а.с.9).

Позивач не погоджується із вищенаведеним податковим повідомленням-рішенням та звернувся з даним позовом про його оскарження у судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Правовідносини щодо порядку, умов справляння податків, зборів та обов`язкових платежів до бюджету, їх адміністрування врегульовано приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Так, згідно до вимог п.4.4 статті 4 ПК України передбачено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

У відповідності до вимог пункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

За приписами п.10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно до п.12.3 ст.12 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Також повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплені і у п.24 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Так, як встановлено ст.265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

За змістом п.п.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Згідно з п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Так, із наданих копій документів судом встановлено, що на виконання вимог вищезгаданого податкового законодавства рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015р. № 5 було затверджено «Положенням про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» (далі-Положення) до якого були внесені зміни рішеннями міської ради від 30.06.2015р. за №5, від 26.02.2016р. за №30 за змістом абз.1 пп.2.5.2 пункту 2.5 частини 2 згаданого Положення було встановлено, що ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, починаючи з 1 січня 2016 року становить 2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування, за винятком об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме: квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів, що підтверджується змістом копії наведеного Положення затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 та внесеними до нього змінами та доповненнями (а.с.10-20).

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми чинного податкового законодавства, можна дійти висновку, що повноваження щодо встановлення ставок місцевих податків, зокрема, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, а також і пільги зі сплати наведеного податку, встановлюються рішеннями сільських, селищних, міських рад або рішеннями рад об`єднаних територіальних громад, при цьому, змістом вищенаведеного Положення, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 зі змінами, внесеними рішенням міської ради від 26.02.2016р. №30 було встановлено пільги зі сплати згаданого податку, що знаходяться у місті Запоріжжі та для об`єктів житлової нерухомості, яка перебуває у власності фізичних осіб, у тому числі і у період з 2016 по 2020 рік, зокрема, квартир/квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів встановлена нульова ставка податку.

Як видно зі змісту наявних в матеріалах справи копій Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12527216 від 16.11.2016р. та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №74922224 від 06.12.2016р., позивачеві - ОСОБА_1 на праві власності належить квартира - об`єкт житлової нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.) - 94.38 (а.с.6-7).

За викладених обставин, проаналізувавши вищенаведені норми податкового законодавства та встановлені обставини у цій справі у їх сукупності, а також виходячи з того, що позивач є власником об`єкту житлової нерухомості - квартири, яка знаходиться у місті Запоріжжі, загальна площа якої становить 94.38 кв.м., що не перевищує 120 кв. метрів, для вказаного об`єкта нерухомості у 2020 році рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 зі змінами, внесеними рішенням міської ради від 26.02.2016р. №30, була встановлена нульова ставка податку, а отже, суд приходить до висновку, що нарахування контролюючим органом позивачеві податку на нерухоме майно, що перебуває у його власності за 2020 рік у розмірі 1623,77 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є протиправним та прийнятим всупереч змісту абз.1 пп.2.5.2 пункту 2.5 частини 2 згаданого Положення, яке затверджене рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями міської ради від 30.06.2015р. за №5, від 26.02.2016р. за №30.

Також, судом враховується і те, що жодних інших рішень Запорізькою міською радою, що стосуються встановлення ставок податку для житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, у період з 2017 року по 2020р., які б встановлювали інші ставки податку, ніж наведені вище, не приймалось, таких доказів суду не надано.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем не було доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням аналізу обставин, встановлених судом та норм податкового законодавства у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і аргументи представника відповідача, тому відхиляються судом, які викладені у відзиві з приводу того, що підставами для нарахування позивачеві вищенаведеного податку є норми ст.266 ПК України, а також рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 зі змінами, внесеними рішеннями міської ради від 30.06.2015р. №5, від 21.12.2016р. №49 за яким встановлено ставку податку на 2016 рік у розмірі 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, за 1 кв. метр бази оподаткування, що становить, зокрема, на 2019р. - 41,73 грн., з огляду на те, що контролюючим органом при прийнятті спірного рішення безпідставно залишено поза увагою зміст рішення міської ради від 26.02.2016р. за №30 за яким були внесені зміни до абзацу 1 підпункту 2.5.2 пункту 2 частини 2 Положення, зокрема: «після слів «за 1 кв. метр бази оподаткування» доповнено словами «за винятком об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме: квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів», які залишилися чинними і після прийняття рішення міської ради від 21.12.2016р. №49, оскільки зміст проаналізованого цього рішення не змінив абзацу 1 підпункту 2.5.2 пункту 2.5 частини 2 Положення про податок на майно) в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого рішенням міської ради від 28.01.2015р. №5 зі змінами, внесеними рішеннями міської ради від 30.06.2015р. №5, від 26.02.2016р. №30.

Крім того, є безпідставними та неспроможними доводи відповідача, викладені у відзиві з приводу того, що до відповідача надійшов лист Державної регуляторної служби України від 11.08.2021р. №5849/0/20-21, який містить посилання на те, що рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 містить ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства та суперечить принципам державної регуляторної політики, визначеним статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», з огляду на те, що вказана інформація не була покладена в основу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки спірне рішення було прийнято раніше у часі, тобто 23.07.2021р. (а.с.9), а, відповідно, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу прийняття оспорюваного рішення, виходячи з вимог абз.2 ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, судом враховується і те, що згідно до вимог ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у форі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Частиною 10 ст.59 згаданого Закону встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законом України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно правового висновку, викладеного Верховним Судом України у його постанові від 08.12.2009р. (справа 21-1573во09) вбачається, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Наведене правова позиція була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у їх постановах від 11.09.2019р. (справа №520/12022/17), від 31.08.2018р. (справа №822/1815/16), від 21.08.2018р. (справ №805/2339/16-а), від 03.08.2020р. (справа №826/13307/18).

Таким чином, рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки зі змінами, внесеними рішенням міської ради від 26.02.2016р. №30, якими для об`єктів житлової нерухомості, що знаходяться у власності фізичних осіб, зокрема, квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м., встановлена нульова ставка податку згідно до абзацу 1 підпункту 2.5.2 пункту 2 частини 2 Положення, не скасовані в судовому порядку, а відтак, є чинними та діючими нормативно-правовими актами і повинні застосовуватися до правовідносин, які є предметом розгляду у даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення як такого, що прийняте всупереч вимогам абзацу 1 підпункту 2.5.2 пункту 2 частини 2 Положення, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015р. №5 зі змінами та доповненнями внесеними рішенням міської ради від 26.02.2016р. №30 та вимог п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини, які слугували підставами для прийняття спірного рішення є протиправними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування такого рішення.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими у зв`язку із чим їх слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь позивача понесені ним згідно квитанції №0.0.2224929997.1 від 10.08.2021р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп. (а.с.3,46).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0786209-2406-0828 від 23.07.2021р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області №0786209-2406-0828 від 23.07.2021р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп. ( дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва