Ухвала суду № 101221971, 19.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

19 листопада 2021 р. Справа № 160/22680/21 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південнно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18.11.2021 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південнно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), в якій позивач просить суд зобов`язати Довгинцівський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) (50086, м. Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, буд.З, код ЄДРПОУ 34545840) видалити_відомості з Єдиного реєстру боржників на ім`я ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 : РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ;), виконавче провадження № 56958189 з примусового виконання Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.04.2014р. по справі №211/7288/13-ц (Провадження №2/211/462/14).

Відповідно до ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи є передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно пп.1 п.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суд зазначає, що право оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби передбачено розділом Х Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно із вимог частини першої-другої статті 74 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, критерієм визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ та статус позивача, як сторони у виконавчому провадженні.

Отже, розгляд судом вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби є за своєю правовою суттю формою судового контролю за виконанням постановленого судового акта, а відтак, має здійснюватись саме тим судом, котрий постановив рішення у справі та видав виконавчий документ.

Тобто, ч.1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Такий порядок передбачає, зокрема, норма статті 447 Цивільного процесуального кодексу України, за змістом якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, за наявності спеціального порядку оскарження дій відповідача, визначеного статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України, та відсутності обставин, необхідних для віднесення цього спору до категорії адміністративних, позивач наразі позбавлений можливості звернутися до адміністративного суду за його вирішенням.

Відтак, суд прийшов до висновку, що позивач, як сторона виконавчого провадження (боржник) у виконавчому провадженні ВП № 65490160, яке відкрито на підставі виконавчого листа №211/7288/13-ц виданого 07.04.2014 р. Довгинцівським районним судом м.Кривого Рогу має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби при виконанні рішення у цивільній справі саме у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Отже, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг.

Суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.

У п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що суд з «судом, встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усно організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, який не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Водночас, за приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З огляду на викладене, не підлягає сумніву той факт, що критеріями розмежування судової юрисдикції тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних відносин у їх сукупності.

Враховуючи поняття публічно-правового спору, наведене в ст.4 КАС України, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори стосовно яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, господарських та цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Спір, який описаний у поданій ОСОБА_1 позовній заяві, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач приймаючи відповідне рішення, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем (у сенсі визначення спору, який належить до юрисдикції адміністративного суду).

Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов`язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, заявлений спір не підлягає розгляду окружними адміністративним судами і повинен вирішуватись у відповідності норм ст.20 КАС України місцевим загальним судом як адміністративним.

Передачу справ з одного суду до іншого суду визначають положення статті 29 КАС України.

Так, згідно пункту 2 частини 1 статті 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана (ч. 1, 2 ст. 30 КАС України).

Таким чином, заявлений спір не підлягає розгляду окружними адміністративним судами і повинен вирішуватись у відповідності до норм ст.20 КАС України місцевим загальним судом як адміністративним.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у відкритті провадження в у справі за позовом ОСОБА_1 до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південнно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південнно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про зобов`язання вчинити певні дії, оскільки даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом не допускається.

Роз`яснити позивачу право на звернення з даним поданням до відповідного місцевого загального суду в порядку, передбаченому чинним цивільно-процесуальним законодавством.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу за зазначеною у позовній заяві адресою.

Ухвала набирає законної сили згідно ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідно до ч. 4 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова