Рішення № 101221101, 15.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 листопада 2021 р. Справа №120/3196/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13225-13У, сформовану Головним управлінням ДПС у Вінницькій області 10 листопада 2020 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05 квітня 2021 року через портал Міністерства цифрової трансформації України "Дія" йому стало відомо про те, що відносно нього відкрите виконавче провадження на підставі виконавчого документа, яким є вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13225-13-У від 10 листопада 2020 року, що сформована Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, якою вимагалося сплатити заборгованість в сумі 4215,26 гривень.

Позивач зазначає, що з 01 липня 2015 року перебуває на обліку контролюючого органу та здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2020 році ним сплачено єдиний внесок у повному обсязі, зокрема у січні та у лютому 2020 року в розмірі 2080 гривень, з березня по вересень 2020 року єдиний внесок за позивача як найманого працівника сплачено Вінницьким обласним центром зайнятості, а у період з жовтня по грудень 2020 року позивачем сплачено єдиний внесок в розмірі 3300 гривень.

За таких обставин, на думку позивача, формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13225-13-У від 10 листопада 2020 року слід визнати протиправним.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, яким є вимога Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13225-13У від 10 листопада 2020 року.

Ухвалою суду від 12 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено та зупинено стягнення на підставі виконавчого документа, яким є вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13225-13У, що сформована Головним управлінням ДПС у Вінницькій області 10 листопада 2020 року.

Ухвалою від 14 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

06 травня 2021 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Так, представник відповідача зазначив, що Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що платниками єдиного внеску є як фізичні особи-підприємці, так і особи, які провадять незалежну професійну діяльність. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Вінницькій області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, та відповідно до відомостей з реєстру страхувальників з 04 травня 2017 року як платник єдиного внеску. Станом на 01 квітня 2021 року у картці особового рахунку ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 4215,26 гривень, яка виникла внаслідок того, що платником не було перераховано суми нарахованого єдиного внеску за незалежною професійною діяльністю. Борг виник станом на 31 жовтня 2020 року, а тому згідно з обліковими даними інформаційної системи податкових органів контролюючим органом 10 листопада 2020 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13225-13У. За наведених обставин представник відповідача вважає, що єдиний внесок позивачеві нараховано вірно, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

11 травня 2021 року позивачем подано відповідь на зазначений вище відзив, в якій наведено спростування аргументів, що наведені у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

З 01 липня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Вінницькій області як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків №1502270700059.

Відповідно до трудової книжки серї НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 02 березня 2020 року по 30 вересня 2020 року включно працював на посаді юрисконсульта юридичного відділу Вінницького обласного центру зайнятості.

Довідкою від 05 квітня 2021 року підтверджується те, що позивач, починаючи з березня 2020 року по вересень 2020 року, отримував заробітну плату, яку нараховував роботодавець Вінницький обласний центр зайнятості.

10 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13225-13У, відповідно до якої за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 4215,26 гривень.

Надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу, що оскаржується, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону Україну "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналізуючи зазначене, слід дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на якому наполягає контролюючий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що позивачем сплачено єдиний внесок за січень та лютий 2020 року в сумі 2080 гривень, що підтверджується квитанцією №33 від 09 квітня 2020 року, а також за жовтень, листопад та грудень 2020 року, про що свідчить квитанція №23 від 19 січня 2021 року.

При цьому, у період з березня по вересень 2020 року єдиний внесок за позивача сплачував його роботодавець Вінницький обласний центр зайнятості.

Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем. Окрім того, у періоди, коли позивач уже не працював у Вінницькому обласному центру зайнятості, він самостійно сплачував єдиний внесок, про що свідчать надані ним докази.

Відтак, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтримку правомірності сформованого ним рішення, суд дійшов переконання, що позивачу без законних на те підстав здійснено нарахування єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13225-13У від 10 листопада 2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду з позовною заявою сплатив судовий збір в розмірі 908 гривень, що підтверджується квитанцією №30 від 09 квітня 2021 року.

Відтак, на користь позивача слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Так, суд встановив, що в підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги від 08 квітня 2021 року №19-а та квитанцію від 08 квітня 2021 року №19-а, яка свідчить про оплату ним послуг адвоката в розмірі 5000 гривень.

Зі змісту договору про надання професійної правничої допомоги від 08 квітня 2021 року слідує, що виконавець (адвокат Снітко В.А.) зобов`язується надати правову допомогу клієнту ( ОСОБА_1 ) з наступних правових питань та у таких обсягах: аналіз судової практик та нормативної бази, які регулюють правові відносини щодо сплати єдиного внеску; збір документів, які необхідні для складання та подання позовної заяви; підготування від імені позивача до суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову; підготовка за необхідності від імені позивача відповіді на відзив; представництво інтересів позивача в суді першої та апеляційної інстанцій.

Вартість наданих виконавцем клієнту послуг оцінено у 5000 гривень (згідно із пунктом 4 договору).

Однак, в ході вирішення питання щодо здійснення позивачем витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, то, на думку суду, такі не знайшли свого підтвердження.

Так, договором про надання професійної правничої допомоги від 08 квітня 2021 року передбачено, що професійна правнича допомога полягає у підготовці від імені позивача позовної заяви та заяви про забезпечення позову, здійсненні представництва інтересів позивача в суді першої та апеляційної інстанцій.

Проте, документи, що подавалися до суду позивачем за допомогою системи "Електронний суд" (позовна заява, заява про забезпечення позову), також ним і підписані, що свідчить про невиконання адвокатом Снітко В.А. умов договору в частині надання послуг зі складання таких документів.

Також адвокатом не надавались послуги, пов`язані з представництвом позивача у судових засіданнях, адже розгляд адміністративної справи №120/3196/21-а здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (тобто в письмовому провадженні). Наведене спростовує надання адвокатом позивачеві таких послуг.

Більше того, слід врахувати також і те, що позивач ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі відповідного свідоцтва, а тому, на думку суду, не потребував захисту прав та інтересів шляхом залучення іншого адвоката.

Таким чином, за наведених обставин відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, адже надання правничої допомоги саме адвокатом не знайшло підтвердження в ході судового розгляду.

Отже, за наведених обставин суд дійшов висновку, що підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-13225-13У, що сформована Головним управлінням ДПС у Вінницькій області 10 листопада 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44069150)

Повний текст рішення суду складено 15.11.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович