Рішення № 101215206, 21.10.2021, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер справи 235/7740/20

Номер провадження 2/235/256/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Клікунової А.С.,

за участю секретаря судового засідання: Нагорної К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

27.11.2021 року на розгляд суду пред`явлено вказану позовну заяву, в якій ОСОБА_1 просить:

- визнати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» №268к від 24.09.2020 р. незаконним і скасувати його;

- поновити ОСОБА_1 на посаді яку він займав до звільнення;

- стягнути з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 85914,66 гривень;

- стягнути з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі на час постановлення рішення судом, який на час звернення з цим позовом складає 24706,80 гривень;

- стягнути з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі на час постановлення рішення судом, який на час звернення з цим позовом складає 24706,80 гривень;

- стягнути з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 50000,00 гривень;

- стягнути з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у сумі 10000,00 гривень;

Позов вмотивовано тим, що 02.05.2019 року позивач був прийнятий на підприємство відповідача на посаду гірника очисного забою підземним 4 розряду з повним робочим днем в шахті тимчасово. 07.06.2019 року переведено гірником очисного забою підземним 5 розряду з повним робочим днем в шахті постійно.

У грудні 2019 року на підприємстві ТОВ «Краснолиманське» почався простій не з вини робітників з оплатою часу простою у повній тарифній ставці, що підтверджуються копією трудової книжки № НОМЕР_1 та наданими копіями табуляграм.

У ТОВ «Краснолиманське» перед позивачем виникла заборгованість з оплати праці і часу простою починаючи з жовтня 2019 року.

12.02.2020 року позивач скористався своїм правом та звернувся до представників роботодавця – директора ТОВ «Краснолиманська» із заявою про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням його прав робітника, а саме невиплати заробітної плати.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 02.05.2019 року перебував в трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське», обіймав посаду гірника очисного забою підземного 4 розряду з повним робочим днем у шахті тимчасово. 07.09.2019 року його переведено гірником очисного забою підземним 5 розряду з повним робочим днем у шахті постійно.

У грудні 2019 року на підприємстві ТОВ «Краснолиманське» почався простій не з вини робітників з оплатою часу простою у повній тарифній ставці, що підтверджується копіями табуляграм.

У ТОВ «Краснолиманське» перед позивачем виникла заборгованість з оплати праці і часу простою, починаючи з жовтня 2019 року.

12.02.2020 року він звернувся до директора ТОВ «Красноалиманське» із заявою про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиплатою заробітної плати.

Вказану заяву склав на бланку, який отримав у відділі підприємства, але після її заповнення з вказівкою причини звільнення на підстав ч. 3 ст. 38 КЗпП України у відділі кадрів її не прийняли і направили до директора ТОВ «Краснолиманське» для узгодження, який в свою чергу відмовився її прийняти та рекомендував направити поштою.

12.02.2020 року позивач направив заяву рекомендованим листом на адресу відповідача, який повернувся без вручення з причини закінчення терміну зберігання.

18.05.2020 року він звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заробітної плати за період з листопада по грудень 2019 року та оплати часу простою за період з січня по травень 2020 року на загальну суму 68037,89 гривень.

07.07.2020 року до початку розгляду справи по суті і по домовленості з відповідачем, який почав виплату боргів, подав заяву про відкликання позовної заяви, яка була задоволена судом.

Заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу повністю не отримав, наказу про припинення простою та поновлення роботи до теперішнього часу не отримав, тому вважає, що не повідомлений належним чином про обов`язок виходити на роботу.

09.09.2020 року позивач отримав листа від відповідача за №126/5 від 08.09.2020 року з вимогою повідомити причини відсутності на роботі з 01.09.2020 року.

14.09.2020 року позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про своє звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з тих самих причин – порушення його прав як робітника – не виплата заробітної плати. Заяву надіслав поштою з повідомленням.

16.09.2020 року заява була отримана відповідачем, але 17.09.2020 року з листом від старшого інспектора з діловодства ДП ВК «Краснолиманська» про повернення, як помилково отриманої.

06.11.2020 року з метою подати заяву про звільнення особисто, позивач звернувся до ТОВ «Краснолиманське», але пройти на територію за своїм пропуском не зміг через анулювання його пропуску. Отримавши тимчасовий пропуск, потрапив до розрахункового відділу відповідача, де отримав свою трудову книжку з записом про своє звільнення згідно ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважної причини, відповідно до Наказу №269к від 24.09.2020 року і про отримання трудової книжки розписався у журналі, але всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України не отримав від відповідача виплати всіх сум, які належать при звільненні, а саме 85914,66 гривень. За затримку розрахунку при звільненні, за переконанням позивача, відповідач повинен понести відповідальність, тому заявлено вимогу стягнення, в порядку ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку в сумі 24706,80 гривень (сума визначена на момент звернення до суду). Крім того, позивач вважає незаконним наказ про його звільнення №269к від 24.09.2020 року та просить поновити з ним трудовий договір та поновити його на посаді, відшкодувавши середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі на час постановлення рішення судом, який на момент звернення складав 24706,80 гривень. Стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 50000 гривень та судові витрати.

За захистом порушених прав ОСОБА_1 звернувся до суду (а. с. 1-5).

Ухвалою суду від 03.12.2020 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України (а. с. 36).

04.03.2021 року ТОВ «Краснолиманське» на позовну заяву, в порядку ст. 278 ЦПК України, подано відзив, з якого вбачається, що відповідач вважає вимоги ОСОБА_1 безпідставними.

Щодо визнання наказу №269к від 24.09.2020 року про звільнення позивача згідно ч. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним та його скасування, а також про поновлення трудового договору та поновлення його на роботі на посаді, яку він займав до звільнення відповідачем зазначено, що наказом №555 від 19.12.2019 року на підприємстві відповідача дійсно було оголошено простій, який з різних обставин неодноразово продовжувався протягом 2020 року, але починаючи з 01.09.2020 року підприємство відновило роботу, простій було офіційно завершено відповідно до наказу №214 від 26.08.2020 року.

Оскільки працівники протягом тривалого часу не виходили на роботу, адміністрація вжила всіх можливих заходів щодо доведення даного наказу до їх відома, в тому числі шляхом повідомлення через засоби мобільного зв`язку.

Так 01.09.2020 року адміністрація ТОВ «Краснолиманське» зателефонувала позивачу і повідомила його про видачу такого наказу та повідомила про закінчення такого простою і запропонувала ознайомитися з відповідним наказом, але позивач відмовився від ознайомлення з наказом, про що було складено акт, і в подальшому на роботу не з`явився. Позивач не став до роботи і тому була створена комісія, яка здійснила виїзд за відомими адресами його мешкання, але двері відвідувачам ніхто не відчинив, про що було складено відповідний акт. Також на адреси позивача адміністрацією направлялись листи з проханням повідомити причини відсутності на робочому місці. Кореспонденцію позивач отримував, але не відповідав. Таким чином, позивачем, який був повідомлений про закінчення простою та відмовився ознайомитись з відповідним наказом. Починаючи з 01.09.2020 року позивачем скоєні злісні прогули без поважних причин, через що він був звільнений з підприємства, відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України. За таких обставин, відповідач вважає посилання позивача на порушення відносно нього порядку дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є безпідставним, оскільки сам відмовився від ознайомлення з наказом про закінчення простою та не став до роботи.

Щодо вимог про стягнення на користь позивача заборгованості із заробітної плати відповідач не погоджується з наведеним позивачем розрахунком в частині вимоги про стягнення на його користь невиданого вугілля, оскільки ТОВ «Краснолиманське» не є учасником «Галузевої угоди між міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), діючих у вугільній промисловості» від 03.07.2001 року. Умовами п. 8.1 «Колективного договору» на який посилається позивач не передбачає грошову компенсацію за вугілля, не отримане з вини підприємства, умови «Галузевої угоди» на відповідача не розповсюджуються.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач вважає цю вимогу такою, що не підлягає задоволенню, оскільки звільнення та розрахунок при припиненні трудових відносин здійснені у повній відповідності до норм чинного законодавства України про працю. Так, позивач звільнений 24.09.2020 року. В день звільнення позивач не працював, як зазначено ним в позовній заяві. В день звільнення позивачу відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України видана трудова книжка, при цьому, позивач з вимогою про виплату заборгованості не звертався. У такому випадку, відповідальність роботодавця на підставі ст. 117 КЗпП України настає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем усіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання позовної заяви до виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за ст. 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України. Таким чином, за змістом ст. 117 КЗпП України відповідальність роботодавця за несвоєчасну виплату належить звільненому працівникові сум настає за умови наявності вини відповідача. В день звільнення позивач не працював і з вимогою про проведення розрахунку до відповідача не звертався.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, відповідач вважає вказану вимогу безпідставною та не обґрунтованою, оскільки не зазначено в чому саме полягає порушення законних прав позивача.

З урахуванням дійсних обставин спірних відносин ТОВ «Краснолиманське» просить в позові відмовити в повному обсязі. (а.с. 45-49).

Представником позивача – адвокатом Смалем О П. в порядку ст. 278 ЦПК України подано відповідь на відзив (пояснення), з якого вбачається, що позивач наполягає на задоволенні позову в повному обсязі, спростовуючи наведені у відзиві пояснення в частині не повідомлення про постановлення наказу про виведення з простою підприємства. Крім того, наполягав на тому, що надав докази на підтвердження свого бажання звільнитися з підприємства за власним бажанням у зв`язку з порушенням прав робітника, а саме невиплати заробітної плати, оформлену на бланку підприємства. Після цього, позивач ще тричі намагався подати позивачу заяву про звільнення з тих же підстав, але представниками відповідача створювалися перешкоди і з метою уникнути необхідності сплачувати вихідну допомогу працівникові – навмисно в порушення вимог законодавства звільнили за ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважної причини. Також позивач наполягав на задоволенні позовної вимоги про компенсацію вугілля, яке йому повинно було нараховане, але не нараховане та не виплачене, вважаючи доводи відповідача помилковими. Крім того, позивач наполягав на задоволенні відшкодування моральної шкоди, яку відповідач спричинив йому не своєчасно проведеним розрахунком по заробітній платі, та незаконним звільненням, що порушило його нормальні життєві умови, якими він тривалий час не мав можливості користуватися. (а. с. 77-79)

Сторони на виклик до суду не з`явилися.

Позивачем ОСОБА_1 , його представником – адвокатом Смалем О. П. (уповноважений ордером ДН №106890), суду адресовано заяви в яких зазначено про розгляд справи в їх відсутність, позов підтримано, просили ухвалити рішення на підставі письмових матеріалів у справі, позову та відповіді на відзив.

Представник відповідача ТОВ «Краснолиманське» Руденко А. А. подав заяву про розгляд справи без його участі.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що позивача було звільнено за прогули та при звільненні позивача розрахунок з ним своєчасно не проведено.

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Згідно записів в трудовій книжці серійний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське»:

- 02.05.2019 року – прийнятий гірником очисного забою підземним 4 розряду з повним підземним робочим днем у шахті тимчасово;

- 07.06.2019 року – переведено гірником очисного забою підземним 5 розряду з повним підземним робочим днем у шахті постійно;

- 01.09.2020 року - звільнений згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважної причини. (а. с. 7-8).

Відповідно до журналу, трудова книжка була видана ОСОБА_1 06.11.2020 року, звільнений за прогули, про що наявний відповідний підпис. (а.с. 9)

Відповідно до пропуску №18 від 06.11.2020 року ОСОБА_1 було видано пропуск з метою звільнення. (а. с. 10)

Відповідно до заяви ОСОБА_1 , написаної на бланку ТОВ «Краснолиманське» 12.02.2020 року ОСОБА_1 просить звільнити його за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, умов колективного договору. Резолюція керівника на заяві відсутня, наказ про звільнення не винесено. Відомості про отримання заяви представником підприємства відсутні. (а.с. 11, 12,13)

Відповідно до листа начальника відділу кадрів від 08.09.2020 року, вихідний № 126/5 на адресу позивача ОСОБА_1 в якому ініціатор просить його терміново повідомити про причину відсутності на роботі та попереджений про можливість звільнення за прогул без поважних причин. (а. с. 15)

Відповідно до заяви ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Краснолиманське» від 14.09.2020 року позивач просить розірвати з ним трудовий договір з 14.09.2020 року у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, умов колективного договору та трудового договору, надіслана рекомендованим листом. (а.с. 16, 17)

Згідно листа ДП «ВК «Краснолиманська» на адресу позивача було повернуто надісланий ним лист – заяву про звільнення, як отриманий помилково. (а.с. 18)

Згідно виписки по картковому рахунку позивача ОСОБА_1 надходження заробітної плати відсутні. (а.с. 23-29)

Відповідачем надано наступні докази:

Відповідно до наказу ТОВ «Краснолиманське» №214 від 26.08.2020 року «Про виведення з простою підприємства ТОВ «Краснолиманське» встановлено закінчення простою з 01.09.2020 року. Начальникам виробничих дільниць наказано довести до відома працівників під особистий підпис, а також шляхом вивішування його на інформаційних стендах в нарядних дільниць. (а. с. 69-70)

Згідно акту про відмову від ознайомлення з наказом №214 від 26.08.2020 року «Про виведення з простою підприємства ТОВ «Краснолиманське» ОСОБА_1 в присутності начальника дільниці №1-1, заступника начальника дільниці «1-1, бригадира ГОЗ дільниці №1-1 повідомлений про необхідність стати до роботи згідно графіку обліку робочого часу по дільниці №1-1 на вересень 2020 року. (а.с 71)

Згідно акту від 09.09.2020 року комісія у складі начальника дільниці №1-1, механіка дільниці №1-1, заступника механіка дільниці №1-1 за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 був відвіданий ОСОБА_1 , який відсутній на робочому місці з 01.09.2020 року по теперішній час. На момент відвідування ОСОБА_1 за зазначеними адресами відсутній. (а.с 72)

Відповідно до наказу ТОВ «Краснолиманське» №269к від 24.09.2020 року «Про звільнення», узгодженого з провідними спеціалістами, ОСОБА_1 звільнено з підприємства з посади гірника очисного забою 5 розряду дільниці 1-1 згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України за прогули без поважної причини з 01.09.2020 року. (Вказані обставини підтверджені копією трудової книжки НОМЕР_1 ) (а. с. 66, 7-8)

Відповідно до листів на адресу ОСОБА_1 начальник відділу кадрів 08.09.2020 року просить терміново повідомити відділ кадрів про причину на роботі з 01.09.2020 року, в разі відсутності на робочому місці буде кваліфіковано як прогул без поважних причин та звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Один із листів 11.09.2020 року було отримано ОСОБА_1 особисто, а інший 12.09.2020 року – дружина ОСОБА_2 (а.с. 67,68,73)

Розв`язуючи спір, суд враховує такі норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 55 Конституції України кожен має право будь якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: п. 4 прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

П. 22 постанови зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п. 1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148,

149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Враховуючи встановлені обставини та наведені положення, суд доходить висновку, що між позивачем та відповідачем виникли трудові відносини за трудовим договором, укладений безстроково, на невизначений строк.

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ від 24.09.2020 року №269к «Про звільнення» підписаний директором ТОВ «Краснолиманське» ОСОБА_3 , копія наказу надана відповідачем в ході розгляду справи (а.с.66).

Зі змісту оскаржуваного наказу від 24.09.2020 року №269к «Про звільнення» вбачається, що позивач звільнений з підприємства за прогули без поважної причини, з 01.09.2020 року, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Належних та допустимих доказів про перебування на робочому місці позивача ОСОБА_1 суду не надано, натомість, останній надав копії заяв про своє звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України від 12.02.2020 року та 14.09.2020 року, адресованих на адресу відповідача, відомості про їх отримання адресатом відсутні в першому випадку та отримані помилково іншим адресатом, що розцінюється судом, як бажання розірвання трудового договору за ініціативою працівника.

Натомість, представником відповідача надані належні докази того, що на підприємстві відповідача, відповідно до наказу №555 від 19.12.2019 року дійсно було оголошено простій (не оспорюються сторонами), відповідно до наказу №239 від 10.09.2020 року «Про продовження простою підприємства» простій було продовжено з 11.09.2020 року (а.с. 61-62), наказом №214 від 26.08.2020 року «Про виведення з простою підприємства ТОВ «Краснолиманське» встановлено закінчення простою з 01.09.2020 року (а.с. 69-70), начальникам виробничих дільниць підприємства доручено довести даний наказ до відома працівників під особистий підпис, а також шляхом вивішування його на інформаційних стендах в нарядних дільниць.

На виконання наказу комісією у складі начальника дільниці №1-1, заступника начальника дільниці №1-1 та бригадира ГОЗ дільниці №1-1 було складено акти про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом №214 від 26.08.2020 року «Про виведення з простою підприємства ТОВ «Краснолиманське», які було отримано «дружиною позивача» за місцем його проживання.

Крім того, за місцем проживання позивача 08.09.2020 року надсилалися листи про необхідність повідомити відділ кадрів про причини відсутності на роботі з 01.09.2020 року (а.с.67).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем при звільнені позивача на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України був дотриманий порядок, визначений ч. 1 ст. 40 КЗпП, що свідчить про законність звільнення позивача і, як наслідок, законність наказу від 24.09.2020 року №269к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Таким чином, позовні вимоги в частині скасування наказу від 24.09.2020 року №269к «Про звільнення ОСОБА_1 ». та поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді, яку він займав до звільнення не підлягають задоволенню. Відповідно – не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо – стягнення з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як вимоги похідні від вимоги в задоволенні якої суд відмовляє.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Краснолиманське» заборгованості по заробітній платі і іншим обов`язковим платежам у розмірі 85914,66 гривень, суд задовольняє його вимоги в цій частині частково.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.

Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці» - при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Згідно бухгалтерської довідки ТОВ «Краснолиманське» про заборгованість із заробітної плати № 497 від 15.02.2021 року з ОСОБА_1 за час роботи проведено наступні розрахунки:

- за листопад 2019 року: нараховано – 19441,80 гривень: до виплати – 15650,65 гривень, сплачено 7340,0 гривень, заборгованість 8310,65 гривень;

- за грудень 2019 року: нараховано – 10487,70 гривень: до виплати – 8442,59 гривень, сплачено 1350,0 гривень, заборгованість 7092,59 гривень;

- за січень 2020 року: нараховано – 8397,48 гривень, до виплати – 6759,97 гривень, сплачено 0,00 гривень, борг – 6759,97 гривень,

- за лютий 2020 року: нараховано – 8382,64 гривень, до виплати – 6748,02 гривень, сплачено 0,00, борг – 6748,02 гривень,

- за березень 2020 року: нараховано – 7951,86 гривень, до виплати – 6401,25 гривень, сплачено 0,0 гривень, борг – 6401,25 гривень,

- за квітень 2020 року: нараховано – 7972,06 гривень, до виплати – 6417,51 гривень, сплачено 6200,00 гривень, борг – 217,51 гривень,

- за травень 2020 року: нараховано – 7226,34 гривень, до виплати – 5817,20 гривень, сплачено 5800,00 гривень, борг – 17,20 гривень,

- за червень 2020 року: нараховано – 6077,46 гривень, до виплати – 4892,36 гривень, сплачено 4800,0 гривень, борг – 92,36 гривень,

- за липень 2020 року: нараховано – 9103,86 гривень, до виплати – 7328,61 гривень, сплачено 7300,0 гривень, борг – 28,61 гривень,

- за серпень 2020 року: нараховано – 7916,40 гривень, до виплати – 6372,70 гривень, сплачено 0,00 гривень, борг – 6372,70 гривень,

- за вересень 2020 року: нараховано – 40590,60 гривень (компенсація за невикористану відпустку при звільненні – 60 днів), до виплати – 32675,43 гривень, сплачено 0,00, борг – 32675,43 гривень,

загальна сума заборгованості станом на 15.02.2021 року складає 74716,29 гривень, з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми. (а.с. 56-57)

Відомості досліджених бухгалтерських довідок позивачем не оспорено, доказів, які б спростовувалися зазначені підрахунки не надано.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані сторонами докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону в розумінні їх належності та допустимості, - суд приходить до висновку, що примусовому стягненню з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість в сумі 74716,29 гривень, в тому числі компенсація за невикористану відпустку з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ «Краснолиманське» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приходить до наступних висновків.

За позицією позивача відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тобто 01.09.2020 року, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

ОСОБА_1 посилаючись на положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», - проводить розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за формулою: середній заробіток помножений на час затримки фактичного розрахунку.

Згідно бухгалтерської довідки ТОВ «Краснолиманське» №498 від 15.02.2021 року сума середнього заробітку позивачем визначена за липень 2020 року - серпень 2020 року,– простої – часова тарифна ставка – 69,82*6 - середній заробіток складає – 418,92 гривень. (а. с. 58)

Час затримки розрахунку при звільненні, за позицією позивача з 02.09.2020 року по день винесення рішення, має бути розрахований, виходячи з середнього заробітку 274,52 гривень.

Відповідач ТОВ «Краснолиманське», оспорюючи заявлений ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ґрунтує позицію захисту на доводах про відсутності правових підстав для відповідальності за допущене порушення строків проведення розрахунку з позивачем при звільненні.

Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Краснолиманське» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу.

Згідно статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз`яснень п. 20, п. 25 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.1999 року, - встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Тлумачення статті 117 КЗпП свідчить, що відповідальність роботодавця нерозривно пов`язана з: фактом невиплати працівникові належних сум; строками, встановленими у статті 116 КЗпП України; наявністю вини власника або уповноваженого ним органу. Лише сукупність усіх вказаних умов може зумовлювати відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що наказом ТОВ «Краснолиманське» № 269к від 24.09.2020 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 01.09.2020 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважної причини. (а.с. 66)

День звільнення – 01.09.2020 року не був робочим днем для ОСОБА_1 .

З 01.09.2020 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин. (а.с. 66)

За таких обставин, зважаючи на те, що у день звільнення позивач не працював, відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, сума належних виплат (складові нарахованого заробітку) мала бути виплачена роботодавцем не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У частині першій статті 116 КЗпП законодавцем обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником, який не працював у день звільнення, поставлений в залежність від наявності вимоги про такий розрахунок.

Дані про звернення позивача письмово до керівництва з вимогою про виплату нарахованих при звільненні сум заробітку не надано.

З урахуванням вищевикладеного, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (така вимога в судовому порядку пред`являлась позивачем, але позивач відкликав заяву через домовленість з представником відповідача про виплату). В результаті такої домовленості заборгованість була частково сплачена на рахунок позивача. (а.с. 14). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Такий висновок відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 742/845/17 (НП 61-21871св18), та від 27.01.2020 року у справі № 682/3060/16-ц (НП N 61-23170сво18), - підлягають обов`язковому врахуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками з дотриманням ст. 190 ЦПК України надіслано на адресу ТОВ «Краснолиманське», та отримано представником відповідача – 08.12.2020 року. Виплата заборгованості по заробітній платі не пізніше наступного дня після отримання копії позовної заяви (тобто в граничний строк 09.12.2020 року) відповідачем не здійснена, отже має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Згідно довідки ТОВ «Краснолиманське» №498 від 15.02.2021 року сума середнього заробітку позивачем визначена за липень 2020 року - серпень 2020 року,– простої – часова тарифна ставка – 69,82*6 - середній заробіток складає – 418,92 гривень. (а. с. 58)

Заперечень проти такого розрахунку відповідачем не надано.

В постанові ВСУ у справі № 6-2807цс16 від 01.03.2017 року зазначено, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки саме за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством.

Суд визначає кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 09.12.2020 року (з урахуванням отримання відповідачем копії позову (вимоги про розрахунок) - по дату ухвалення рішення суду (21.10.2020 року), оскільки відповідачем не здійснено фактичної виплати заборгованості по заробітній платі. При цьому, суд зазначає, що такий захист трудових прав позивача узгоджується з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року (п. 20), та не може бути розціненим як порушення принципу розгляду справи в межах заявлених позовних вимог.

З огляду вказаного, з урахуванням роз`яснення Мінсоцполітики з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2020 рік (лист від 03.08.2019 р.) та на 2021 рік (лист № 3501-06/219 від 12.08.2020 р.) - суд зазначає, що кількість робочих днів, за які позивачу затримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 09.12.2020 року по 21.10.2021 року (включно) складає 215 днів.

Таким чином, сума компенсації за час затримки розрахунку складає: 418,92 грн. (середньоденна заробітна плата) х 215 (кількість днів затримки розрахунку) = 90067,80 гривень.

Суд акцентує увагу, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Так, ТОВ «Краснолиманське» у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовано, що невиплата ОСОБА_1 при звільненні належних сум заробітку не пов`язана з винною поведінкою роботодавця.

Вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, це свого роду відшкодування завданої майнової шкоди. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Метою законодавчого регулювання механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. Таке ж роз`яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Суд, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають з`ясуванню при ухваленні рішення, - присуджує до стягнення з ТОВ «Краснолиманське» суми коштів - нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - при цьому зазначає наступне.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ЦПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).

При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум, - суд враховує, що згідно матеріалів справи ТОВ «Краснолиманське» має перед ОСОБА_1 обов`язок по виплаті заробітної плати згідно бухгалтерської довідки про заборгованість, де суми відображено вже з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, ОСОБА_1 від сплати судового збору в частині позову про стягнення заробітної плати звільнений відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються витрати на користь осіб, які їх понесли. Позов ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково на суму 74716,29 гривень, тому розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави дорівнює 789,65 гривень.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем при пред`явлені позовної заяви про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в дохід місцевого бюджету судовий збір не сплачувався. Вимоги в цій частині задоволено на суму 90067,80 гривень, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 908 гривень.

Відносно стягнення з ТОВ «Краснолиманське» на користь позивача ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 50000,00 гривень, суд вважає, що позивач не має достатньо доказових фактів, на підставі яких пред`явлено позов, не довів, який є дійсно можливий вплив тих чи інших негативних емоцій (душевних переживань), що виникли у позивача до події, на характер дій чи стан позивача, щоб такий спосіб захисту цивільних прав як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не став засобом безпідставного збагачення позивача, але з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача в сумі 1000 гривень, оскільки судом встановлено порушення прав позивача щодо не своєчасної виплати йому заробітної плати при звільненні.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність, у тому числі й у судовому порядку. Враховуючи приписи зазначених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а також порушені державні та суспільні інтереси.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Позивачем ОСОБА_1 заявлено вимоги відшкодування витрат на правову допомогу згідно укладеного договору з адвокатом Смалем О. П.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 0305.2018 року у справі № 72/1010/16-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження підставності вимог про відшкодування правових витрат надано такі документальні матеріали: - договір про надання правничої допомоги від 02.03.2020 року, укладений з адвокатом Смалем О. П. (а.с. 30); кошторис на виконання послуг за договором про надання правничої допомоги адвоката (адвокат Смаль О. П. надав наступні послуги: консультації по договору – 1000 гривень, витребування доказів – 1000 гривень, складання позовної заяви та подання документів – 3000,00 гривень, представництво у судових засіданнях – 5000,00 гривень – всього 10000 гривень. (а.с. 33).

Суд, надаючи оцінку вказаним доказам, - приходить до наступних висновків.

Згідно положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» - гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витрачених адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Суд, враховуючи викладене, беручи до уваги зміст та підстави позову, часткове задоволення позовних вимог за результатами розгляду справи, строк розгляду справи, процесуальну поведінку представника позивача під час судового провадження, ставлення до виконання процесуальних обов`язків, обґрунтованість та пропорційність їх розміру з урахуванням виконаної адвокатом роботи та предмету спору, - вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 1000,00 гривень.

В іншій частині понесення судових витрат у вигляді правничої допомоги слід відмовити. Таке присудження витрат на професійну правничу допомогу, на думку суду, буде відповідати принципу співмірності послуг адвоката з позицій його досвіду, об`ємності виконаної роботи, часу об`єктивно потрібного для надання позивачу послуг юридичного супроводження справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а вимоги про скасування наказу заявлені для застосування такого способу захисту порушеного права як поновлення на роботі, а отже є однією процесуальною вимогою немайнового характеру, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача в дохід держави судовий збір за ставками, встановленими Законом України «Про судовий збір» пропорційно до частини задоволених вимог.

Згідно з п. 2 та п. 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України та ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення в частині стягнення заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 2, 21, 23, 40, 47, 116, 117, 223 КЗпП України, статтями 13, 19, 81, 137, 141, 263-265, 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 :

- заборгованість з нарахованої, але не виплаченої при звільненні заробітної плати за листопад 2019 року – вересень 2020 року в сумі 74716,29 (сімдесят чотири сімсот шістнадцять) гривень 29 копійок (сума визначена вже з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів);

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.12.2020 року (день, наступний після отримання позовної заяви) по 21.10.2021 року (по день винесення рішення) (включно) в сумі 90067(дев`яносто тисяч шістдесят сім) гривень 80 копійок (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в межах місячного платежу за листопад 2019 року в сумі 8310 (вісім тисяч триста десять) гривень 65 копійок (сума визначена з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів).

Судові витрати по справі, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, віднести на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» стягнувши з відповідача:

- на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень;

- на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) гривень;

- на користь держави судовий збір в сумі в сумі 789 (сімсот вісімдесят дев`ять) гривень 65 копійок та 908 (дев`ятсот вісім) гривень, а всього 1697 (одна тисяча шістсот дев`яносто сім) гривень 65 копійок;

В інших частині позовних вимогах відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України (в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином; суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення; суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення суду – 21.10.2021 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», код ЄДРПОУ 32281519, юридична адреса: 85310, Донецька область, м. Родинське.

Суддя: